WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми призначення покарання за контрабанду - Реферат

Проблеми призначення покарання за контрабанду - Реферат

Суди повинні неухильно додержуватись вимог закону про індивідуалізацію покарання з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпечності контрабанди, даних про особу винного й обставини справи, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 22.12.95 р. № 22 "Про практику призначення судами кримінального покарання

У зв'язку з тим, що згідно з санкцією ч. 2 ст. 201 КК України конфіскація майна засудженого є обов'язковим додатковим покаранням, її незастосування можливе лише за наявності обставин, передбачених ст. 69 КК України, з наведенням у резолютивній частині вироку мотивів прийнятого рішення і посиланням на зазначену норму закону . На практиці незастосування даного виду покарання трапляється досить часто. Серед вивчених нами кримінальних справ у 55 % вироків суд не застосовував даний вид покарання, обґрунтовуючи відповідним чином своє рішення.

Також у одному із усіх розглянутих нами судових вироків, суд, враховуючи те, що на утриманні у підсудного знаходиться батько інвалід, визнав за можливе призначити конфіскацію 1/2 частини особисто належного йому майна .

Ігнорування вимог Загальної частини КК України призводить на практиці до порушення закону і призначення покарання, яке не відповідає принципам його призначення.

Третій критерій загальних начал призначення покарання полягає в тому, що суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

На відміну від статті про загальні начала призначення покарання, котра містилася у КК УРСР від 28.12.1960 року, чинний КК України, зокрема ст. 65 не містить вказівки на те, що при призначенні покарання суд керується правосвідомістю.

На нашу думку, потрібно відверто визнати, що, керуючись правосвідомістю, окремі судді інколи переслідували власні, іноді навіть злочинні інтереси. Не можна в даному випадку не погодитися з позицією П. А. Вороб'я, М. И. Коржанського та В. М. Щупаковського про те, що у цивілізованому, правовому суспільстві суд не може (не повинен) керуватися правосвідомістю, для цього йому потрібен відповідний закон .

Такої ж позиції дотримується і професор В. К. Грищук, котрий зазначає, що є недопустимою вказівка на правосвідомість - "керується правосвідомістю". На нашу думку, суд має керуватися кримінальним законом, оскільки правосвідомість - явище не конкретне, а абстрактне. У кожного судді вона є різною, і коли допустити можливість керуватися правосвідомістю, то про єдність законності й рівність громадян перед законом, а отже гуманність і справедливість, можна говорити лише умовно в теоретичному плані. Верховенство закону має забезпечити і єдність законності, і рівність громадян перед кримінальним законом .

Звичайно, сам термін правосвідомість не містить у собі ніяких негативних рис, але інша справа, як це розуміють деякі судді. В цілому ми вважаємо, що існування даного принципу є недоцільним, оскільки він дає можливість тим суддям, які іноді переслідують не лише законні інтереси, додаткові можливості для зловживання владою.

Щодо питання про характер і ступінь суспільної небезпеки, які враховуються судом як елемент загальних начал призначення покарання, то широко розповсюджена думка, згідно з якою характер суспільної небезпеки вчиненого злочину - це не індивідуальна ознака конкретного злочинного діяння, а ознака, яка характеризує всі злочини певної групи чи виду .

Як уже зазначалось, законодавець відносить контрабанду до тяжких злочинів (ч. 1 ст. 201 КК України), а її кваліфікований вид до особливо тяжких (ч. 2 ст. 201 КК України). Тому він вимагає застосування більш суворого покарання, на відміну від злочинів, які не являють собою великої суспільної небезпеки. Ступінь суспільної небезпеки, який мусить враховувати суд при визначенні покарання, визначає тяжкість конкретного злочину. Він залежить від індивідуальних особливостей цього злочинного діяння. Тому, виходячи з конкретних обставин справи, суд і повинен визначати ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину .

При призначенні покарання суд враховує особу винного, оскільки її характеристика має дуже важливе значення при призначенні конкретної міри покарання.

Відомості про підсудного потрібні, зокрема, для вирішення таких кримінально-правових питань: про можливість та доцільність притягнення особи до кримінальної відповідальності та передачу винного на поруки; кваліфікацію дій (повторність тощо); наявність обставин, котрі пом'якшують або обтяжують відповідальність; вид та розмір покарання, яке найбільш доцільно призначити для виправлення та перевиховання; причини та умови, що сприяли вчиненню злочину; для найповнішого відшкодування збитків, заподіяних злочином; розгляду справи у касаційній та наглядовій інстанціях.

Таким чином, для досягнення завдань, передбачених ст. 1 КК України, недостат-ньо встановити лише ознаки, властиві особі як суб'єкту злочину (вік, осудність). Для цього необхідно зібрати відомості, що характеризують особу як особистість (п. З ст. 64 КПК України): ставлення до праці, навчання, риси характеру, стан здоров'я, сімейний стан, дані про попередні судимості. Усе це допомагає зрозуміти, хто стоїть перед судом: людина, котра випадково помилилась, чи яка йшла до вчинення злочину цілеспрямовано, а можливо особу до вчинення злочину змусили певні сімейні, життєві обставини. Об'єктивна оцінка підсудного може мати місце лише з урахуванням як позитивних, так і негативних його якостей. Тому, постановляючи вирок, суд повинен взяти до уваги відомості, що всебічно характеризують згадану особу, встановити в сукупності пом'якшуючі та обтяжуючі відповідальність обставини, визначити місце і значення кожної з них у кримінальній справі і на підставі цього призначити покарання . З цього приводу важливим є роз'яснення пленуму Верховного суду України, про те, що, з'ясовуючи дані про особу підсудного, суд повинен досліджувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину в побуті та за місцем роботи чи навчання, його минуле (судимості, адміністративні стягнення, якщо вони мали місце), дані про сім'ю (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку, стан їх здоров'я, матеріальний стан сім'ї) тощо.

Пом'якшуючі та обтяжуючі відповідальність обставини часто включаються в закон як ознаки складу злочину. У диспозиціях ч. 1 та 2 ст. 201 КК України вказані такі ознаки: великий розмір контрабанди; за попередньою змовою групи осіб; особою, раніше судимою за злочин. У зв'язку з цим надзвичайно велике значення має питання: чи має суд право посилатися на ці обставини як на обтяжуючі чи пом'якшуючі відповідальність обставини? Це питання в літературі залишається дискусійним. Більшість авторів дотримуються думки, що там, де пом'якшуючі й обтяжуючі обставини включені законом як ознаки складу злочину, суд не може посилатися на них при визначенні покарання . Такої ж позиції дотримується судова практика: у тих випадках, коли та або інша обставина, передбачена в законі як пом'якшуюча або обтяжуюча відповідальність, зазначена в диспозиції статті Особливої частини КК як одна з ознак злочину, вона (обставина) додатково не повинна враховуватись як пом'якшуюча або обтяжуюча відповідальність при призначенні покарання за цей же злочин. Дане положення також закріплене в ч. З ст. 66 КК України

Loading...

 
 

Цікаве