WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми призначення покарання за контрабанду - Реферат

Проблеми призначення покарання за контрабанду - Реферат

Проблеми призначення покарання за контрабанду

Призначення покарання - це завершальний етап процесу обрання судом при винесенні обвинувального вироку конкретного виду, міри кримінально-правового впливу на особу, визнану винною у вчиненні злочину, тобто передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння, вчиненого умисно або з необережності. Призначена міра покарання може досягнути цілей покарання - тобто виправити і перевиховати засудженого, здійснити привентивний вплив як на засудженого, так і на інших осіб лише у випадку співрозмірності покарання вчиненому і його справедливості .

Покарання може бути визнане справедливим лише у тому випадку, якщо суд призначить його з урахуванням всієї сукупності обставин у конкретній справі. Це - призначення покарання в межах відповідної статті Особливої частини Кримінального кодексу (далі - КК), з урахуванням положень Загальної частини КК, з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки злочину й особи винного, пом'якшуючих і обтяжуючих обставин, а також з урахуванням впливу призначеного покарання на виправлення засудженого і на умови життя його сім'ї .

Згідно із ч. 1 ст. 201 КК України контрабанда карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років з конфіскацією предметів контрабанди. Санкція ч. 2 ст. 201 КК України передбачає відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна. Відносна визначеність санкцій цієї статті дозволяє суду відповідно до вимог ст. 65 КК України враховувати характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу винного, обставини справи, які пом'якшують і обтяжують відповідальність і тим самим максимально індивідуалізувати покарання винного.

Загальні засади (критерії) призначення покарання, відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України, складаються з таких трьох положень: а) суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; б) суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини цього кодексу; в) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання .

Суть першого критерію полягає в тому, що суд призначає покарання лише у межах санкції статті Особливої частини КК України, за якою кваліфіковані дії винного. При відносно визначених санкціях ст. 201 КК України, де вказаний мінімум і максимум покарання, суд може призначити покарання лише в цих межах. Ні за яких умов суд не може визначити покарання вище того максимуму, який встановлений в санкціях ст. 201 КК України. Однак суд за наявності обставин, передбачених ст. 69 КК України, вправі ви-значити покарання, нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією відповідної частини ст. 201 КК України, у чому знаходить своє відображення принцип гуманності покарання .

Ми, звичайно, підтримуємо доцільність існування даного принципу і вважаємо абсолютно виправданою наявність в Загальній частині КК України ст. 69, яка передбачає призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, але з іншого боку ми не можемо не звернути увагу на суперечність, яка міститься у розділі XI КК України "Призначення покарання". Так, з одного боку згідно п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті і з буквального розуміння суті даного положення суд не може виходити за межі санкції, а з іншого боку має місце згадана вище ст. 69 КК України. На наш погляд, це дещо суперечить першому критерію загальних засад призначення покарання і виглядає дещо нелогічно. На нашу думку, доцільно доповнити зміст п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України наступним формулюванням "...за винятком можливості застосування підстав призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом".

Слушною також є позиція П. А. Вороб'я, М. И. Коржанського та В. М. Щупаковського, котрі вказують на те, що межі покарання деяких статей настільки широкі, що з однієї межі не видно другої, протилежної. Такі широкі межі в санкціях цих статей призводять до того, що покарання за злочин встановлює не законодавець, а суд. Не можна вважати виправданим такий широкий простір для судового розсуду. Судовий розсуд необхідно обмежити. Для цього було б достатньо встановити відстань між нижчою та верхньою межею санкції 2-3 роки (а може і 1-2 роки) позбавлення волі. Взагалі варто було б обговорити і таке питання: а чи потрібно, доцільно встановлювати в кримінальному законі такі занадто невизначені санкції? Такий великий розрив між верхньою і нижчою межею санкції руйнує сутність правосуддя, оскільки за таких умов тяжкий злочин може бути покараним м'якше, ніж злочин, який до тяжких не належить. Руйнуються всі засади правосуддя, якщо покарання призначається так свавільно. Санкція втрачає своє призначення складової частини кримінально-правової норми .

За загальними правилами санкція визначає вид і межі призначення основного покарання. Додаткові покарання можуть призначатись судом лише тоді, коли вони передбачені в санкції норми кримінального закону, за якою кваліфікуються дії винного. При чому ці додаткові покарання можуть вказуватися в санкції як обов'язкові (у ст. 201 КК України – конфіскація предметів контрабанди та конфіскація майна) або факультативні. Ті суди, практику розгляду справ котрих ми розглянули, при призначенні покарання в справах про контрабанду далеко не у всіх випадках застосовували конфіскацію особистого майна винного, але в усіх без винятку справах застосовували конфіскацію предметів і знарядь контрабанди, якщо останні мали місце [1-25].

У справах про контрабанду підлягають конфіскації як знаряддя злочину транспортні засоби, якщо вони були обладнані спеціальними сховищами для приховування товарів або інших цінностей при переміщенні їх через митний кордон України. Так, Жовківським районним судом при розгляді кримінальної справи В., який намагався вивезти з України предмети контрабанди, приховані у конструктивних порожнинах власного автомобіля, які піддавалися розбиранню і монтажу, суд правомірно кваліфікував його дії як замах на контрабанду і засудив його до п'яти років позбавлення волі з конфіскацією особистого майна. Рішенням суд6 автомобіль, що належав В., конфіскований як засіб вчинення злочину в дохід держави .

Як відомо, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК України. Стосовно призначення покарання за вчинений злочин дотримання цієї вимоги означає, що суд повинен як передумову покарання встановити: а) що вчинене особою діяння містить в собі ознаки певного складу злочину; б) у справі немає обставин, які виключають відповідальність (неосудність, крайня необхідність), у вивчених нами справах таких обставин не було; в) з'ясувати доцільність призначення покарання неповнолітньому (Розділ XV КК України) або звільнення особи від покарання в порядку ст. 44-49 КК України (у розглянутих справах про контрабанду всі суб'єкти злочину були повнолітніми, а норми КК України про звільнення від кримінальної відповідальності не застосовуються при розгляді тяжких (ч. 1 ст. 201 КК України) та особливо тяжких (ч. 2 ст. 201 КК України) злочинів; г) призначаючи покарання за готування або замах на злочин, враховувати ступінь здійснення злочинного умислу і причин, через які злочин не був доведений до кінця (ст. 14, 15 КК України); д) при призначенні покарання співучасникам потрібно враховувати ступінь і характер участі осіб у вчиненому злочині (ст. 27 КК України) – дані вимоги виконувались судами у вивчених справах; є) призначаючи покарання, обов'язково виходити з мети, яку покликане забезпечити покарання в кримінальному праві (ч. 2 ст. 50 КК України); є) суворо керуватися тією системою і видами покарань, які визначені в ст. 51 КК України; ж) при призначенні покарання певного виду виходити з його характеру, умов застосування, строків, визначених у Загальній частині КК України; з) застосовуючи додаткові покарання, не передбачені в статтях Особливої частини КК, призначати їх за умов, указаних у відповідних нормах Загальної частини КК (наприклад, при призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання, коли воно не передбачене в санкції, керуватися вимогами ст. 55 КК України); и) при призначенні покарання за сукупністю злочинів або сукупністю вироків, визначати остаточне покарання відповідно до ст. 70 і 71 КК України. Із аналізу судової практики судів Львівської області за 1995 – 2000 роки видно, що лише 5 % засуджених за контрабанду вчинили це діяння у сукупності з незаконним перетинанням державного кордону (ст. 331 КК України), контрабандою наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів (ст. 305 КК України), підробкою документів (ст. 358 КК України). У всіх випадках вищевказані суди призначали покарання в силу статті, що передбачає призначення покарання за сукупністю злочинів за кожен злочин, що входить в сукупність, а потім визначали остаточне покарання за сукупністю злочинів в основному шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим враховувати вимоги всіх інших норм Загальної частини КК про застосування покарання (наприклад, про зарахування строку попереднього ув'язнення і под.).

Loading...

 
 

Цікаве