WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Судовий порядок захисту прав військовослужбовців при притягненні їх до матеріальної відповідальності за шкоду - Реферат

Судовий порядок захисту прав військовослужбовців при притягненні їх до матеріальної відповідальності за шкоду - Реферат

Судовий порядок захисту прав військовослужбовців при притягненні їх до матеріальної відповідальності за шкоду

заподіяну державі

Прийняття Конституції України ознаменувало новий етап на шляху до правової держави та вдосконалення діючого військового законодавства. Відсутність чіткого правового регулювання суспільних відносин, які виникають у військових формуваннях, утруднює правозастосувальну практику військових частин та призводить до необґрунтованого зниження рівня правових гарантій їх безпосередніх учасників - військовослужбовців.

Реалії сьогодення обумовлюють необхідність захисту порушених прав особи і громадянина. Стосовно військовослужбовців, механізм захисту прав, порушених суб'єктами військової управлінської діяльності, вимагає належного правового регулювання.

Так, право на оскарження порядку притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну державі, як одного з видів юридичної відповідальності військовослужбовців регулюється статтею 55 Конституції України, військовим та цивільним процесуальним законодавством і на даному етапі потребує ретельного вивчення та окреслення напрямів його вдосконалення. Реалізація конституційного принципу про право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності військових посадових осіб військовослужбовцями дещо ускладнена, оскільки порядок оскарження регламентується Дисциплінарним статутом Збройних сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року, що й підтверджується правовими нормами деяких нормативних актів, в тому числі й Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженою постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року (надалі - Положення 1995 року) (ст. 23) .

Можна виділити два основні види порядку оскарження:

а) у порядку, передбаченому чинним законодавством України, в тому числі і Дисциплінарним статутом Збройних сил України;

б) у порядку, передбаченому чинним цивільним процесуальним законодавством. Визначаючи ці два способи, постає питання про можливість їх використання для

захисту порушених прав та про обов'язковість попереднього звернення до вищого у порядку підпорядкування командира (начальника) військової частини для вирішення обґрунтованості притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну державі чи безпосереднього звернення до суду.

Згідно з Положенням 1995 року наказ командира (начальника) військової частини про притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності може бути оскаржено вищому командиру (начальнику) в порядку, встановленому Дисциплінарним статутом Збройних сил України (ст. 23 Положення 1995 року). У випадку незгоди з рішенням вищого за підлеглістю командира (начальника), то відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону України від 20 грудня 1991 року "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовець має право оскаржити таке рішення в судовому порядку (ст. 24 Положення 1995 року).

Зазначений порядок суперечить вимогам Конституції України та обмежує суб'єктивні права військовослужбовця на судовий захист. Конституцією України і прийнятою на її основі Постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" встановлено, що суд не має право відмовити особі, в тому числі і військовослужбовцю у прийнятті скарги лише на тій підставі, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку . На цьому наголошує і рішення Конституційного Суду України, в якому, зокрема, зазначено, що подання скарги вищому за підлеглістю командиру не перешкоджає поданню скарги до суду, незалежно від того, що прийнятим раніше законом встановлений інший порядок її розгляду .

Так, ухвалою військової колегії Верховного Суду України задоволено протест заступника Голови Верховного Суду на рішення військового суду Вінницького гарнізону у справі військовослужбовця С. У протесті поставлено питання про скасування судового рішення про відмову у задоволенні скарги на неправомірні дії командира військової частини. Суд гарнізону відмовив С. у задоволенні скарги, посилаючись на порушення вимог ст. 23 Положення 1995 року щодо 10-денного строку оскарження дій вищому командиру. Крім цього, у рішенні суду зазначено, що С. порушив передбачений ст. 248 Цивільного процесуального кодексу України (надалі -ЦПК України) місячний строк звернення зі скаргою до суду після закінчення місячного строку з моменту подання скарги старшому начальнику та отримання на неї у цей строк письмової відповіді. Як вбачається з матеріалів справи відповідно до ст. 22 Положення 1995 року С. не був ознайомлений з матеріалами розслідування по факту заподіяння шкоди військовому майну, на підставі яких командиром військової частини видані два накази про притягнення його до матеріальної відповідальності. Про видані командиром військової частини накази С. дізнався в жовтні 1996 року після звільнення в запас з військової служби, а в грудні 1996 року оскаржив їх вищому командиру в порядку, встановленому Тимчасовим дисциплінарним статутом Збройних сил України. З відповіддю про відмову на подану скаргу С. був ознайомлений 10 березня 1997 року, а 11 березня 1997 року звернувся із скаргою до військового суду Вінницького гарнізону. Тому в даному випадку немає порушення вимог ст. 248 ЦПК України, оскільки згідно із ст. 248 ЦПК України особі, права якої порушені, надається право подати скаргу на дії командира військової частини або безпосередньо до суду, або до суду після оскарження до службової особи вищого рівня. Тому рішення військового суду Вінницького гарнізону про пропуск строку звернення є помилковим .

Правом на судове оскарження військовослужбовці вперше були наділені з моменту вступу в силу Закону України від 20 грудня 1991 року "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Після внесення змін і доповнень до Цивільного процесуального кодексу України у главі 31-А визначено порядок розгляду даної категорії справ. Так, згідно із статтею 248 ЦПК України до військового суду можна звернутися безпосередньо або після оскарження наказу командира (начальника) військової частини про притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності до вищого за підлеглістю командира (начальника) за умови, що військовослужбовець вважає наказ таким, що порушує його права та є підставою для необґрунтованого притягнення до юридичної, зокрема матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну державі. Вказана норма підкреслює невідповідність Положення 1995 року вимогам чинного законодавства України.

Оскарження наказу командира (начальника) про притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовця повинне проходити з додержанням правил підсудності (частина 2 та 3 статті 123 ЦПК України) шляхом звернення до суду за місцем знаходження суб'єкта військового управління, тобто військової частини. Громадянам, які звільнилися з військової служби, стосовно яких командиром (начальником) військової частини підписано наказ про притягнення до матеріальної відповідальності, надається право вибору суду, до якого його можна оскаржити - до районного (міського) чи військового суду на власний розсуд.

У поданій до суду скарзі необхідно викласти, які права і свободи військовослужбовця порушено, який наказ командира (начальника) військової частини оскаржується, обґрунтувати підстави для визнання даного наказу неправомірним та запропонувати шляхи поновлення порушених прав. Якщо скарга подавалась вищому за підлеглістю командиру (начальнику), слід зазначити час отримання відповіді на скаргу та її зміст.

Loading...

 
 

Цікаве