WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття правова природа особистих немайнових прав та їх місце в системі цивільного права - Реферат

Поняття правова природа особистих немайнових прав та їх місце в системі цивільного права - Реферат

Другим суттєвим аспектом цього права є те, що воно завжди виникає тафункціонує в рамках певного правовідношення. Тобто, оскільки дане право носить характер абсолютного, то і свою реалізацію воно знаходить у абсолютних правовідносинах. Хоча ця позиція в свій час була піддана певній критиці. Деякі автори намагались доводити, що деякі суб'єктивні права існують поза правовідносинами. Проте вони у своїх твердженнях, які переважно зводились до того, що цивільне право регулює не право на вказані блага, а самі блага, в зв'язку з чим конструкція даних правовідносин є надуманою, не враховували того, що право взагалі по своїй суті не здатне впливати на дані блага, воно тільки в змозі підтверджувати наявність цих благ, оскільки вони існують об'єктивно.

З урахуванням усього вищевикладеного слід зауважити, що, на нашу думку, мають рацію автори, які вважають, що правова природа особистого немайнового права - це суб'єктивне право, яке характеризується тим, що воно є абсолютним правом, виникає та існує в правовідношенні до моменту його порушення, після чого вступає в силу суб'єктивне право на захист даного суб'єктивного права, яке існує в відносному правовідношенні.

Розглядаючи дане питання, не можна випустити з уваги і місце особистих немайнових прав в системі цивільного права України. Досліджуючи історичний аспект, слід відмітити, що цивільні права, як елемент змісту особистих немайнових правовідносин, далеко не завжди віднаходили своє чільне місце в сфері цивільно-правового регулювання. Так, в Цивільному кодексі Української РСР 1922 року (який фактично цілком і повністю дублював тодішній Цивільний кодекс РСФСР) питання про включення особистих немайнових прав до сфери цивільно-правового регулювання не ставилось взагалі. З цього принципу виходили і більшість тодішніх вчених, які вважали, що цивільне право покликано врегульовувати та охороняти лише майнові правовідносини.

Дещо змінилась ситуація в період другої кодифікації цивільного законодавства, яка відбулась в СРСР в 1961 році. Згідно ст. 1 Основ цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік (1961) та Цивільного кодексу Української РСР (1964) цивільне законодавство регулює майнові та пов'язані з ними немайнові відносини, а у випадках, що передбачені законом, і інші особисті немайнові відносини. Тоді, завдяки розробкам провідних науковців того часу, насамперед К.А.Флєйшиц, вперше було закріплено на законодавчому рівні можливість цивільно-правового захисту окремих особистих немайнових благ. Так, з'явилась ст. 7 ЦК Української РСР (1964 року), яка надавала можливість особам, чиї честь і гідність порушені внаслідок поширення неправдивих відомостей, вимагати спростування цієї інформації та вимагати заподіяної цим порушенням майнової шкоди і деяких інших. Проте, навіть законодавче закріплення не переконало окремих авторів з приводу того, що особисті немайнові права, рівно як і правовідносини, якими вони опосередковуються, не входять в сферу цивільно-правового регулювання, оскільки законодавець поширює на них виключно функцію захисту. Основним доказом, на який посилались автори, була відсутність в законі визначення кола тих активних діянь, які могла б здійснити уповноважена особа, натомість вказано лише на абсолютний обов'язок усіх інших осіб ухилятись від порушення особистих благ особи, а також на способи захисту.

Інші автори, хоча і допускали їх правове регулювання, проте стверджували, що воно проводиться лише через їх захист чи охорону. Так, О.С.Йофе зазначав, що відносини, які складаються з приводу немайнових благ за своєю природою допускають лише юридичну охорону та виключають можливість їх регулювання, а термін "регулювання" вживався в широкому розумінні (що має на увазі також і правову охорону), а не у вузькому (коли воно обмежується лише нормуванням суспільних відносин в їх нормальному стані без направленості на відновлення порушених відносин). С.М.Братусь відмічає, що регулювання особистих немайнових відносин в цивільному праві побудовано як захист особистих благ від неправомірного на них посягання. До того часу, поки особисті права не порушені, правовий характер відносин, що пов'язаний з їх здійсненням, абсолютно не відчувається.

Дані твердження були зустрінуті критикою з боку інших авторів, яка в своїй суті зводиться до того, що цивільне право не лише охороняє, але й регулює особисті немайнові права, що не пов'язані з майновими. Так, зокрема, Ш.Тагайназаров вважає, що "правове регулювання в тому і виражається, що норма встановлює правило поведінки та ставить це правило під державну охорону. ...Охорона означає, що відносини, які охороняються, мають правовий характер, стають предметом і правового регулювання". К.Б.Ярошенко притримується думки, що "регулювання являє собою вплив на поведінку людини, а оскільки захист права виражається звичайно в примушенні до вчинення дій (утримання від вчинення дій), то слід визнати, що він тим самим являє собою один з варіантів регулювання". Тобто всі ці думки зводяться до того, що регулятивні та охоронювальні приписи тісно переплетені між собою, виступаючи в нероздільній єдності, а регулятивна та охоронювальна підсистеми зовні не об'єктивуються у вигляді відокремленого "регулятивного" чи "охоронювального" права.

Проте позиції прихильників позитивної теорії не обмежуються критикою попередньої концепції. Вони висувають ряд положень, які, на їх думку, підтверджують правильність саме цієї точки зору. Так, А.В.Бєлявський з цього приводу писав, що можливість регулювання цивільним правом особистих немайнових відносин пояснюється самостійною формою правового регулювання, подібними ознаками обох видів правовідносин (оскільки ті та інші відображають певний стан особи) та специфікою цивільно-правового захисту, що покликана відновлювати порушені суспільні відносини. Окрім того, як аргумент на користь цієї теорії підкреслюється, що не можна встановити санкцію, не встановивши права, яке ця санкція покликана охороняти, та обов'язок, дотримання якого вона покликана забезпечити, тобто не урегулювавши дане відношення.

Відмінною від двох попередніх є ще одна концепція, згідно з якою особисті немайнові права, що не пов'язані з майновими, є самостійним предметом регулювання, але незначна питома вага відносин, що пов'язані з особистими немайновими благами, незначна питома вага норм, що регулюють дані відносини, не дозволяє виділитись їм в самостійну галузь права. Але по своїй сутності ці відносини є оригінальними, автономними, відособленими від інших відносин, а для їх захисту використовуються не тільки цивільно-правові способи.

Проте кінцево цей спір був вирішений в ст. 1 нового Цивільного кодексу України, де зазначається, що цивільним законодавством регулюються майнові та особисті немайнові відносини (цивільні відносини), основані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, у тому числі відносини, які складаються у сфері підприємництва.

Враховуючи усе вище наведене, слід зробити такий висновок: особисті немайнові права беззаперечно входять в систему цивільного права, реалізуються як абсолютні суб'єктивні права, в яких виділяють позитивний та негативний аспект, тобто вони підлягають цивільно-правовому регулюванню і охороні властивим даній правовій галузі компенсаторно-відновлювальним методом та відіграють значну роль при формуванні внутрішнього (духовного) світу фізичної особи. Однак, правова природа, зміст та місце в системі цивільно-правового регулювання та охорони цивільно-правових відносин є ще недостатньо дослідженими, що і зумовлює необхідність наукового дослідження саме цієї категорії суспільних відносин як предмету цивільного права.

Використана література

ВІСНИК. Хмельницького інститути регіонального управління та права.

Loading...

 
 

Цікаве