WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Історичні традиції становлення і розвитку місцевого самоврядування в Україні - Реферат

Історичні традиції становлення і розвитку місцевого самоврядування в Україні - Реферат

Історичні традиції становлення і розвитку місцевого самоврядування в Україні

Проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування широко

П досліджуються протягом останніх років, проте не втрачають своєї актуальності. Як наголошує В.Пархоменко: "перебудова організації місцевого самоврядування, що розпочалась майже одночасно з проголошенням незалежності Української держави нової доби, викликала інтерес до ролі цього інституту в різні періоди історії України" .

Безперечно, специфічна правова форма місцевого самоврядування у різних державах залежить від багатьох чинників, включаючи історичну традицію. І для нашої держави ідея існування місцевого самоврядування у тій чи іншій формі не є новою. Україна протягом тисячі років намагалася створити власну повноцінну державу і протягом цього ж часу з'являлися, міцніли і знову знищувалися спроби запровадження місцевого самоврядування.

Як відзначає ряд авторів, широкі громадські засади були відомі українському суспільству ще за часів Київської Русі, Запорізької Січі, Кирило-Мефодіївського братства . Більшість пов'язує виникнення місцевого самоврядування з встановленням магдебурзького права , "яке було запроваджено у середні віки в містах, які вибороли для себе привілеї самоуправління" , інші зазначають, що "історія місцевого самоврядування бере свої витоки з часів існування у слов'янських народів територіальної сусідської общини" . В.Кравченко, який зазначає, що місцеве самоврядування є однією з давніх традицій української держави, також підтримує думку про походження місцевого самоврядування в Україні від сусідської общини стародавніх слов'ян . У М.Грушевського знаходимо відомості про те, що "... з часом все більшого значення стало здобувати сусідство, близькість не походження, а мешкання. Справи вирішувались спільною радою" . І хоча очевидно, що сучасні поняття та зміст місцевого самоврядування відмінні від їхнього розуміння в минулому, але можливість провести певні історичні паралелі дозволяє зробити висновки про глибокі національні традиції організації самоврядування в Україні.

Проблема виділення основних етапів розвитку місцевого самоврядування в Україні піднімалась різними авторами . В цілому, можна погодитись з періодизацією розвитку місцевого самоврядування, що запропонована доцентом Грицяком І., який виділяє наступні етапи:

1) зародження, становлення й розвиток вітчизняних форм місцевого самоврядування – період, який сягає часів зародження й утворення держави східнослов'янських племен на українських землях і аж до середини ХІУст.;

2) європеїзація місцевого самоврядування, що характеризувалось поєднанням місцевих форм самоврядування з елементами західноєвропейської організації (зокрема, у відповідності з магдебурзьким правом), починаючи з середини ХІУст. і до першої половини ХІХст;

3) русифікація українського місцевого самоврядування, що було обумовлено входженням більшої частини українських земель до складу Російської імперії;

4) українізація місцевого самоврядування, що пов'язано з спробами українізації в 20-ті pp. XX ст., а також після здобуття Україною незалежності.

Вбачається доцільним виділення окремо п'ятого етапу - сучасне реформування місцевого самоврядування, який характеризується суперечливими процесами вибору оптимальної моделі організації місцевого самоврядування в Україні, виходячи з основних міжнародних муніципальних стандартів та самобутніх особливостей розвитку української громади.

Безперечно, створення вже перших самоорганізацій людей з метою захисту своїх інтересів можна вважати зародками майбутнього самоврядування, хоча мова тоді ще, звичайно, про нього не йшла. Але можна вважати, що ще у додержавну добу у східнослов'янських племенах відбувалось зародження місцевого самоврядування шляхом об'єднання кровно споріднених сімей і зародженням родоплеменного устрою, який, як певний суспільний організм, для стабільності свого функціонування вимагав узгодження інтересів і потреб з метою вироблення прийнятних для всіх членів родини норм співіснування. І хоча владно-управлінські функції (які в першу чергу стосувались задоволення найголовніших життєвих запитів племені) концентрувались в руках обмеженого кола осіб - ради старійшин, їх влада була не абсолютною, а обмеженою і спиралась на інтереси усього роду (племені), як сукупність окремих особистісних інтересів. Саме з племенних зборів східних слов'ян ще додержавного періоду беруть свій початок традиції вічових зібрань.

Наступне формування невеликих поселень, об'єднаних не кровноспорідненими зв'язками, а сусідськими, тобто близькістю не походження, а проживання, утворило своєю сукупністю громаду. Повсякденні та перспективні справи громади хутора, міста чи регіону обговорювались й ухвалювались рішенням щодо цих справ спільною радою. Така рада мала назву "віче" й на основі звичаєвого права як форма самоврядування передавалась від покоління до покоління ще багато століть, що дало підстави для використання терміну – "вічева демократія" .

Такі форми самоорганізації і самоуправління стали передумовою формування громадянського суспільства, яке виникає як сфера спонтанного самовияву вільних індивідів та організацій громадян з метою реалізації та захисту своїх інтересів та життєвих потреб. Лише на певній стадії свого розвитку громадянське суспільство утворює державу, утримує її і певним чином здійснює контроль над нею шляхом законодавчого упорядкування і регулювання взаємовідносин. Яскравим прикладом є організація першої української держави київськими князями, що призвело до утворення відносно міцної централізованої форми правління, за якою віче на загальнодержавному рівні посіло другорядне місце, однак на місцевому рівні відігравало надзвичайно важливу роль як орган місцевого самоврядування.

Наступною важливою віхою на шляху становлення місцевого самоврядування на Україні обґрунтовано вважається запровадження магдебурзького права, що було пов'язано з переміщенням центру українсько-руської держави у ХІПст. з Києва на західноукраїнські землі та утворенням Галицько-Волинського князівства, що, в свою чергу, сприяло розвитку тісних зв'язків з західноєвропейськими країнами. Містам, які отримали магдебурзьке право, надавалась можливість самоврядування на корпоративній основі у сфері розв'язання основних міських проблем, судочинства, захисту прав ремісничих та торгівельних об'єднань, забезпеченні інших інтересів мешканців відповідних населених пунктів . Твердження про значну роль і значення запровадження магдебурзького права для розвитку місцевого самоврядування і Української держави в цілому знаходимо у багатьох авторів . В цілому магдебурзьке право сприяло розквіту української національної свідомості, що не в останню чергу вплинуло на формування української козацької держави.

Козацьке самоврядування в Січі складалося протягом тривалого часу і мало чисельні демократичні елементи: виборність січової ради, обрання уряду – кошової, паланкової і курінної старшини, кошового отамана і в цілому на засадах самоуправління розв'язувало найважливіші господарські, військові, судові справи . Деякі науковці стверджують, що саме "з козацькою державою слід пов'язувати початок становлення українського муніципалізму" .

XIX – початок XX ст. характеризується становленням в Україні загальноімперських форм місцевого самоврядування. Так, у 1838р. запроваджується станове самоврядування для державних та вільних селян у формі сільського товариства, що в 1861 р. була поширена на всіх селян. Сільське товариство збігалося з сільською громадою і мало свою корпоративну власність, в тому числі й на землю. Найважливіші питання в сільському товаристві вирішував сільський схід. Поточні справи вирішували обраний на сході сільський голова та призначений сільський писар.

Важливою формою самоврядування на Україні було земське управління, запроваджене в другій половині XIX ст. На земські установи покладалась основна частина обов'язків з забезпечення життєдіяльності місцевого населення: постачання продовольства, утримання шляхів, будівель, споруд, земських благодійних та лікувальних закладів, підтримка розвитку народної освіти, організація допомоги хворим та убогим. В цілому, як бачимо, земські установи мали чітко визначенні соціально-обслуговуючі функції і не дивлячись на негативну для українського місцевого самоврядування російську уніфікацію мали певний позитивний вплив на розв'язання місцевих проблем, сприяли піднесенню загального рівня життя селян .

Окрему й досить цікаву сторінку в історії розвитку українського місцевого самоврядування складають спроби, але, на жаль, марні, побудувати його систему в четвертій та п'ятій суверенних і недовготривалих українських державах - УНР (Український Народній Республіці) та ЗУНР (Західно - Українській Народній Республіці). З проголошенням державної незалежності України в січні 1918р. місцеве самоврядування було визнано складовою частиною нового демократичного конституційного ладу. Так само після утворення в листопаді 1918р. ЗУНР, місцеве самоврядування посіло гідне місце серед її конституційних органів.

Проектом Конституції УНР 1918р. передбачалось створити систему місцевого самоврядування, яка повинна була складатися з громад, волостей і земель, де єдина безпосередня місцева влада мала належати радам і управам. Спроби збудувати українську модель місцевого самоврядування робили всі незалежні українські уряди (Генеральний Секретаріат, Гетьманат, Директорія.) , а тому саме з цього часу слід робити відлік четвертого етапу розвитку місцевого самоврядування на шляху його еволюційного поступу .

Сучасним перетворенням самоврядних структур передував вельми сумний для нашої історії період існування України, як радянської республіки в складі СРСР. А так як ідея місцевого самоврядування, як необхідного інструменту і способу існування демократичного суспільства була генетично чужою для радянської офіційної науки, то і відповідні самоврядні інституції не могли існувати. Навіть термін "місцеве самоврядування" як форма самоорганізації територіальних громад чи колективів було вилучено з ужитку, а "влада рад" вважалась найдемократичнішим здобутком і називалась "народовладдям", хоча формувалась і керувалась виключно однією комуністичною партією, яка не допускала будь-якої опозиції . За таких умов і вирішення проблем місцевого значення відносилось до безпосередньої державної компетенції. Всі владні повноваження зосереджувались у партійних комітетах різних рівнів, які по-своєму підходили до розуміння й розв'язання цих проблем.

Loading...

 
 

Цікаве