WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Репресії щодо польського учительства на Поділлі - Реферат

Репресії щодо польського учительства на Поділлі - Реферат

Керуючись постановою, окружні партійні комітети спільно з органами виконавчої влади приймали рішення про ліквідацію польських шкіл. Бюро Проскурівського окружкому КП(б)У 16 серпня 1935 р. в постанові "Про сітку польських шкіл", доручило відділам окрпарткому, партійній групі окрвиконкому "протягом декади переглянути списки польських шкіл округу і не пізніше 26-го серпня подати матеріали на бюро окрпарткому". Як наслідок, в окрузі було переведено на українську мову викладання 11 польських шкіл, в тому числі в Городоцькому - З, Сатанівському - 3 і по одній школі в Чорноострівському, Базалійському та Красилівському районах .

В цей період політбюро, секретаріат, оргбюро ЦК КП(б)У багатьма постановами орієнтували місцеві органи на ліквідацію системи навчальних закладів національних меншин. Як спроба "ополячення" українського населення характеризувався процес зростання мережі польських шкіл у постанові політбюро ЦК КП(б)У від 20 вересня 1935 р. "Про польські школи". Спеціальній комісії на чолі з секретарем ЦК КП(б)У М.М. Поповим доручалося підготувати і внести на розгляд свої пропозиції. Результатом їх реалізації стало масове переведення на українську мову так званих "штучно утворених польських шкіл серед населення", рідною мовою яких є українська

Після постанови ЦК КП(б)У від 27 жовтня 1935 р. у Вінницькій області 117 польських шкіл було перетворено на українські. На Поділлі залишилося 29 польських шкіл: серед них середніх - 5, неповно-середніх - 18 та 6 початкових, в яких навчалося 6537 учнів . У Кам'янецькому окрузі з 14 - залишилося лише 2: у Кам'янці-Подільському та Дунаївцях. Переведення на українську мову навчання видавалося як бажання батьків. В школах відбувалися батьківські збори з участю представників окружних, районних партійних комітетів, відділів наросвіти. Необхідно зазначити, що представники партійних комітетів та органів виконавчої влади при організації цієї роботи, попередньо проводили збори активу села, на яких "формували" громадську думку і в багатьох випадках з його участю. У Кам'янець-Подільському районі на батьківські збори Пожарине-цької початкової польської школи із 45 батьків прибуло 39 та 43 колгоспні активісти, а на зборах Гутояцьковецької неповної середньої школи, крім 32 батьків, були присутні ще 72 активісти села. В Катеринівській семирічній школі Миньковецького району "масову робот1 по перетворенню польської школи на українську райпартком проводив кілька днів" . Поодинокі виступи батьків з проханням зберегти навчання польською мовою були проігноровані владою. Учні випускного класу Тиннянської семирічки у Смотрицькому районі по-своєму протестували проти реорганізації. На другий день після зборів, зібравшись усім класом, вони демонстративно залишили заняття і пішли зі школи. Щоб застерегти від негативного впливу на молодь директора школи Ружицького Й., класного керівника Ружицьку П. та вчителя Райно М., Кам'янець-Подільський окр-відділ НКВС рекомендував перевести їх на роботу в інші райони . Як наслідок, у Кам'янецькому окрузі на початку 1935 р. в польськомовних школах навчалося 1192 дітей, а в кінці року 342 учні . Це дуже велике кількісне зменшення учнів, якщо врахувати, що в середині тридцятих років більшість дітей свою освіту завершувала початковою школою.

Цілком закономірно, що, здійснюючи репресивну політику щодо польської освіти, органи ДПУ уважно вивчали реакцію на неї з боку польського населення. Про це переконливо засвідчує доповідна записка обкому КП(б)У начальника Вінницького обласного управління ДПУ Соколинського від 11 листопада 1935 р. під назвою "О реагировании в связи с реорганизацией польшкол". У ній наводиться безліч фактів негативної реакції зі сторони польського населення Бердичівського, Жмеринського, Старокостян-тинівського, Козятинського, Чернівецького, Красилівського,Вовковинецького, Волочиського, Хмельницького, Миньковецького та Тиврівського районів, у яких на українську мову викладання було переведено 25 польських шкіл .

Драматично складалася доля педагогів ліквідованих національних шкіл. З інформації начальника управління НКВС по Вінницькій області від 13 липня 1936 р. довідуємося, що із 430 звільнених польських вчителів, компрометуючі матеріали отримані на 134 чоловіки, а решта, хоч і не попала в поле зору репресивних органів, як правило, залишалася без роботи . Це підтверджує й доповідна записка завідуючої Кам'янець-Подільським окрвно Балевої секретареві окружкому КП(б)У Мойсеєнку. В ній зазначалося, що в усіх районах комісії в складі других секретарів райкомів, завідуючих райвно та представників НКВС перевірили кадри польських шкіл і "відсіяли" значну кількість учителів. З 7 педагогів Солобковецької семирічки дозволили працювати 4, а з 6 вчителів Катеринівської семирічки Миньковецького району - лише 1. Завідуюча окрвно зверталася в окружком партії, аби заручитися його підтримкою і не трудовлаштовувати "колишніх вчителів", яких облвно направляв в округ . У Базалійському районі, після перегляду комісією польських педагогічних кадрів Малолазучинської семирічки, із 9 вчителів дозволили працювати шістьом у реорганізованій українській школі.

Згортання роботи серед національних меншин відбувалося повсюдно і не обмежувалося закриттям навчальних закладів та установ. 15 лютого 1935 р. секретаріат ЦК КП(б)У в постанові "Про перевірку складу студентів польських педтехнікумів у Києві та Проскурові" доручив культпропу ЦК КП(б)У разом з Наркомосом протягом декади перевірити склад студентів та "відсіяти частину, яка не встигає академічно", а після перевірки "ліквідувати Проскурівський польський педтехнікум і перевести студентів технікуму до Київського польського педтехнікуму" .

20 березня 1935 р. культпроп ЦК КП(б)У (на виконання рішення секретаріату ЦК від 15 лютого) доповідав про наслідки перевірки складу студентства Київського і Проскурівського польпедтехнікумів. По столичному навчальному закладу із 240 учнів було відраховано 44, з Проскурівського (106 студентів) за "неблагонадійність", "сумнівне походження" та академічну неуспішність виключили 51; 5 студентів за незнання польської мови перевели до українського педтехнікуму, 14 - на короткотермінові курси у Проскурові, й лише 36 студентам дали змогу продовжити навчання у Київському польтехнікумі . У березні 1935 р. був ліквідований польський робітфак у Бердичеві.

Постанови, прийняті в той час, торкалися не тільки польських, а й єврейських шкіл Шепетівського округу. Культосвітній відділ окружкому КП(б)У висловлював невдоволення тим, що в Тадеушпільській та Славутській польських школах працюють вчителі, які "не вселяють політичної довіри - і їх необхідно більш ретельно перевірити", що "польські школи використовують вороги-націоналісти для своєї контрреволюційної роботи". Оцінюючи таку ситуацію в національних школах, окружком КП(б)У утворив спеціальну комісію, яка мала подати пропозиції бюро щодо реорганізації решти польських шкіл в українські .

Ці пропозиції були викладені секретарям ЦК КП(б)У Хрущову М. С. та Бурмістенко М.А. у довідці Наркомату освіти України "Про національні школи в Україні". Зокрема, у ній зазначалося, що "виявлено чимало випадків примусу українського і російського населення направляти своїх дітей в польські ... та інші національні школи. Так, наприклад, у Гнівані, Барі, Хмільнику Вінницької області штучно були створені школи, куди примушували українське населення (по тій причині, що вони католики) нап6авляти своїх дітей, не рахуючись з тим, що діти і їх батьки не знали польської мови" .

На жаль, дана доповідна записка стала тим документом, на підставі якого готувалася постанова політбюро ЦК КП(б)У від 10 квітня 1938 р. "Про реорганізацію національних шкіл в Україні", в якій зазначалося, що "вороги народу - троцькісти, бухарінці й буржуазні націоналісти ... насаджували особливі національні польські школи ... й інші школи, перетворюючи їх в осередки буржуазно-націоналістичного, антирадянського впливу на дітей. Практика насадження національних шкіл завдала величезної шкоди справі правильного навчання і виховання, відгороджувала дітей від радянського життя, позбавляла їх можливості прилучатися до радянської культури і науки" .

У постанові передбачалося "реорганізувати особливі національні, в тому числі й польські школи в радянські звичайного типу, а також ліквідувати особливі національні відділи, відділення і класи при звичайних школах, технікумах, вузах" . Це був, практично, останній документ, в якому йшла мова про національні школи.

Найдовше на Поділлі проіснували єврейські школи. Інформація Кам'янець-Подільського обкому до ЦК КП(б)У "Про стан єврейських шкіл в Кам'янець-Подільській області" датована 1 червня 1939 р. засвідчувала, що в області працювало 60 єврейських шкіл. При їх комплектації були хронічні недобори учнів, у середньому класи були укомплектовані із 17-21 учня, а в таких районах як Стара Ушиця, Сатанів, Меджибіж, Летичів, Кам'янець-Подільський ще менше по 9-15 учнів на клас. Це пояснювалося тим, що батьки відмовлялися здійснювати навчання своїх дітей на рідною мовою. Очевидно, це була та рубіжна дата, коли на Поділлі перестала існувати національна освіта.

Таким чином, у 30-х роках на Поділлі, як і по всій Україні були проведені заходи, спрямовані проти "націоналізму" та національних ухилів. Репресивна політика не обминула національну освіту та її інтелектуальну еліту – вчительство. З цією метою органи влади, політичного керівництва здійснили реорганізацію системи освіти, що зрештою призвело до закриття національних шкіл.

Використана література

ВІСНИК Хмельницького інститути регіонального управління та права

Loading...

 
 

Цікаве