WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Магдебурзьке право в Україні історія та сучасність - Реферат

Магдебурзьке право в Україні історія та сучасність - Реферат

У тих випадках, коли процедура виборів значно порушувалася, а то й взагалі не проводилася, громади міста опротестовували призначених таким чином урядовців, а королі Польщі або гетьмани України, зі свого боку, не затверджували на посаді таких осіб. Так, зокрема, сталося зі скаргою міщан Стародуба на те, що якийсь Я. Андрієнко без згоди міської громади та її "ведома й согласия вьшравил себе из Генеральной Войсковой Канцелярии указ на войтовство"[9].

Важливими є вимоги до моральних та ділових якостей претендентів на уряди в міському самоврядуванні. Зокрема, в "Правах, за якими судиться малоросійський народ", наказувалось вибирати в міські уряди людей "из мещан знатньїх, постояньїх, совестних, разсудних, добронравных и где могут быть учених, і законнорожденных, в правах искусных, не молодших от 25, а не старейших от 70 лет". Що стосується "знатности" урядників, то під останньою розумілося вибирати "не излишне богатых... и не весьма скудных... но средних й нелакомых", а також "не лихваров, не прелюбодеев, не иноверных, не иностранных, но тубильцов, со всем достойних й ни в чем не подозрительных"[ 10].

Важливою вимогою, як бачимо, було те, щоб претендент був "тубільцем" і "постійним" мешканцем міста. Для соціальної свідомості XVI-XVIII ст. це означало, щоб людина постійно мешкала в місті та мала в ньому свою нерухомість. Якщо ж особа прибувала з іншого міста, то обов'язковим був обряд вступу до міської громади, основним елементом якого була присяга. Прикладом останньої може слугувати "Присяга міщанина нового", затверджена магістратом м. Кам'янця-Подільського 23 травня 1714 p.: "Я... присягаю пану Богу всесильному, що хочу бути вірним і послушним раді цього міста, нині і в майбутньому, вдень і вночі, таємниць суспільства, і найперше тих, які є для міста корисні, нікому не оповідати, а хто би чинив спротив панам райцям і суспільному добру і справедливості, такому не хотів допомагати, але його принизити; і того не втаїти, і те все чинити і виконувати для користі і примноженню міста; а якщо хтось щось несправедливе про раду мовить, тому згідно моєї можливості чинити опір; а де б не міг чинити опір і захищати, тоді, засвідчивши, обіцяю те їм повідати; так мені пане Боже допомагай". Аналогічна "присяга на міщанство" згадувалася в указі польського короля Владислава IV (від 27 березня 1645 р.) магістрату м. Києва. Останньому дозволялося приймати під свою юрисдикцію лише тих осіб, які складали таку присягу. Таких новоприбулих до Києва людей, передбачалося селити на магістратських землях міста між Старокиївськими валами. Ці ж умови магістрату Києва були підтверджені і указом Яна-Казимира від 3 квітня 1649 р.

Слід відзначити, що обряд присяги в міському самоврядуванні України загалом відігравав досить важливе значення. Лише склавши; присягу, представники магістратів та ратуш вважалися законними урядовцями міст: "по избранию же своем вишеозначение все члени ли урядники должны на вернрсть в содержании своих чинов присягу чинить". За своїм змістом присяги урядовців та суддів, з одного боку, були свого роду моральним кодексом, а з іншого, давали підстави притягти представників магістратів і ратуш до відповідальності у випадку порушення певних норм даної ними присяги.

Крім присяги, як різновиду вступу на певну посаду міського самоврядування, існували ще й клятви-присяги міської громади щодо прийняття містом важливих рішень. Останні приймалися переважно всіма наявними в місті осередками самоврядування. Приміром, магістратом і управителями іноетнічних громад чи представниками козацької юрисдикції. Прикладом такої клятви-присяги може слугувати присяга м. Умані (1672 p.): "...ми всі одностайно мешканці, уманські козаки і міщани, присягу виконали перед Маєстатом Божого і св. Євангелія... Михайло Стафанович — полковник Війська Запорозького уманський, Остафій Тимофійович — городовий отаман, Федор Григорович — війт з бурмистрами і зі всім населенням Умані". Загалом же в культурі міського самоврядування приведенню до присяги окремих урядовців чи цілих міських громад надавалося велике значення, оскільки згідно "Порядку судів міських" (Гроїцького) присягати слід було "з добрим розсудом, з доброю обачністю, справедливо: щоб не образити Пана Бога, беручи ім'я його надаремно"[11].

В цілому ж серйозність обряду присяги, згідно ментальності міщан ХVП-ХVПІ ст., полягала в тому, що "кривоприсяжні" позбавлялися чесного імені і могли бути випроваджені з міста. Разом з тим, згідно суспільної свідомості XVII-XVIII ст., на порушників присяги чекала ще й "кара господня" (на їхньому здоров'ї, близьких, рідних, майні тощо).

Проте, незважаючи на численні присяги в доброчесності керівництва міських магістратів та чітко окреслені вимоги щодо морально-ділових якостей урядовців, до органів міського самоврядування нерідко потрапляли особи, які не відповідали зазначеним критеріям, що викликало негайний спротив суспільства. Зокрема, із подібними скаргами свого часу виступали міщани Кам'янця-Подільського, які зазначали, що магістрат не вводить до свого складу гідних співгромадян, "не вважаючи на заслуги (таких. – Авт.) людей, які виховалися у місті і гарно знають закони". А натомість "консули (радці) приймають до ради навіть неписьменних, не питаючи законів і королівських привілеїв, не звертаючи уваги на суб'єкти й на їхню репутацію, не питаючи метрики (про походження)... керуючись тільки пристрастю, й головно грошовою мамоною". І тут же наводився приклад якогось Боровського, котрого, незважаючи на численні протести міщан, за сплачені ним хабарі, а не за чесноти, було призначено радцем [12].

Згідно суспільної правосвідомості міщан, до компетенції міського самоврядувача відносилися всі справи, які стосувалися добробуту міста: "Магистратовие урядники коликим числом их в которых городах за обычай бываеть должны ежедневно сходясь в ратуше иметь совет й старательство о всяком добром состоянии градском". І перш за все це був догляд за громадським порядком: "ссори, распри й драки... усмирять".

Міські урядники зобов'язані були вживати заходи до регулювання торгівлі в місті, "прилежно надсматривать й предоберегать, чтоб естньїе й питейные всякие вещи в народе продавали с пропорціялною ценою". А тим порушникам, які будуть тричі спіймані "с излишнею ценою" на свої товари, передбачалося "торговать вовсе запретить". Крім того, урядовці з магістрату зобов'язані були слідкувати за тим, щоб всі торгові міри були "везде праведние, а не фальшивив". І в тих випадках, коли торговець когось "обважить" або "обміряє", передбачалося з такого порушника брати великий штраф (14 руб.), половину з якого віддавати "обидимому". Особливий контроль встановлювався за тим, "дабы мясники поврежденного больного скота не били, й мяса здохлой й удавленной скотины не продавали" Чимале місце з-поміж повноважень магістрату належало догляду за станом міських будівель, воріт, веж, мостів та доріг: "...на главных улицах уездных й виездньїх, також в брамах или воротах мости должно старує подчинять или новые строить", а також за санітарним станом вулиць. Сміття слід було "вивозить за город прочь й на то определять особенные места поданеє от жилых дворов". Тих міщан, які не виконували вказаних вимог магістрату, урядники карали, як це було зроблено у м. Львові із купцем А. Бочковичем. Останнього було ув'язнено в темницю за те, що він відмовився вивозити сміття із публічних місць міста [13].

Досить важливою функцією магістрату була організація протипожежної безпеки в місті. З цією метою необхідно було "при ратушах же всегда содержать пляцовую сторожу, а найпаче ночной добы", яка при виявленні пожежі в місті зобов'язана була бити на сполох "колоколом" або "барабанним боєм". Крім того, "при ратушах должны всегда быть нарочно для пожаров заготовленние круки, лестницы щиты... протчие ку гашенню пожара потребние инструменти, а вода у бочках" . Відали від імені магістрату протипожежною безпекою в містах городничі, які були зобов'язані поділити будинки на десятки і сотні, обрати десятників та сотників, щоб ті слідкували за .станом будівель (особливо димарів і коменів) та наявністю у міських дворах засобів боротьби з пожежою.

Офіційним посильним магістрату вважався возний, який вручав міщанам позови, приводив останніх "в ратушу чи на суд, засвідчував нанесенні міщанам збитки, кривди, побої. Крім того, возні були і судовими виконавцями, які виконували судові вироки (забирали чи повертали майно, домагалися відшкодування збитків і т. ін.).

Виконані возними урядові дії часто записувалися до міських актових книг писарем. Згідно "Прав, за якими судиться малоросійський народ", "писаря магистратового й ратушного должность в том именно состоит, чтобы был он в своем званий тщалив... искусен, всегда трезвьій, в записывании й содержании дел верный, ко взяткам не лаком"

В культурі міського самоврядування чимала роль надавалася усталенню певних норм моралі і поведінки, характерних для діяльності урядників міста. Серед таких стереотипів особливо міським поспільством виділялися добропорядність та благочинність у діях урядовців, які повинні були "иметь же ко всякому добросклонность... а ведомтсва своего мещан, а найпаче вдов й сирот от обид й озлоблений охранять... как надлежит доброму... градоначальнику".

Разом з тим передбачалося, що крім особистого прикладу урядники магістратів і ратуш зобов'язані й своїми заходами впливати на моральні установки та стереотипи поведінки міщан, Тому в "Правах" наголошувалося: "Градским урядникам возбранять игре яко то релей, купалних огнев, костирства, пьянственных шумов, кулачних боев, вечерничных зборищ й тем подобных игрищ", та разом з цим "присматривать всяких бродяг й прошаков найпаче здорових й, где такие являться, брать под караул". Те ж слід було робити і з "безчинствующими людми", "блудниками й блудницами", "бродягами" [14].

Loading...

 
 

Цікаве