WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Локальні норми і прогалини в праві - Реферат

Локальні норми і прогалини в праві - Реферат

Автор переконливо доводить, що сфера правового регулювання може бути визначена лише законодавцем. Нам видається, що в нових умовах становлення ринкових відносин і значної децентралізації правового регулювання названа точка зору залишається в силі. Визначення меж правового і неправового впливу на суспільні відносини повинно залишатися за державою, оскільки лише на такому високому рівні може бути знайдене оптимальне загальне рішення, позбавлене місцевих інтересів і випадкових ситуацій.

Повертаючись до питання про сферу правового регулювання, слід відзначити, що в теорії права не має однозначної думки щодо цієї проблеми. Одні автори є прихильниками широкого розуміння сфери, інші, навпаки, визначають її більш вузько. В.І.Акімов, наприклад, розширює сферу правового регулювання, коли стверджує, що вона зумовлена природою цих відносин, цілями і задачами, що стоять перед державою і суспільством. П.О.Недбайло, навпаки, вважає, до рамки правового регулювання суспільних відносин визначені принципами права. Тим самим він визначає сферу правового регулювання дещо вужче, бо очевидна різниця між відносинами, що підпадають під дію принципів права, і тими, які за своєю природою хоча і вимагають правової регламентації, але ні нормами права, ні правовими принципами фактично не регламентуються.

Не применшуючи значення у визначенні сфери правового регулювання цілей і задач, які стоять перед державою і суспільством, слід, однак, зазначити, що останні, як правило, первесно формуються у вигляді правових принципів, які пізніше служать юридичною базою (основою) для прийняття більш конкретних правових норм.

Прихильником широкого розуміння сфери правового регулювання є також В.В.Лазарев. На його думку, сферу правового регулювання не можна оцінювати лише з точки зору de lege lata . В.В.Лазарев попереджує проти повного ототожнення сфери правового регулювання із суспільними відносинами, які закріплені в нормах чинного законодавства. Під сферою правового регулювання В.В.Лазарев розуміє " певне коло суспільних відносин: подій, фактів і обставин, що потребують правової регламентації". Іншої точки зору дотримується В.І Леушин. Він вважає, що якщо суспільне відношення не отримує правової форми, не регулюється правом, то воно не входить у сферу правового впливу.

На наш погляд, включати у сферу правового регулювання суспільні відносини, які правом не регулюються, а лише потребують такого регулювання, було б помилкою. Викликає питання: хто і в якій формі визначає таку потребу, Очевидно, це має бути воля держави щодо врегулювання тих чи інших суспільних відносин. Вона повинна реалізовуватись через право, у формі правових приписів. Тільки держава (в особі компетентних органів) може вирішити питання про те, потребують ті чи інші суспільні відносини правової регламентації.

Враховуючи наведене, вважаємо, що сфера правового регулювання суспільних відносин визначається принципами права. Це стосується тих випадків, коли існуючі суспільні відносини неповно, лише в самих загальних рисах регламентуються правом, але воля законодавця достатньо чітко виражена. Тут доречно послатися на А.І.Денісова, який під сферою правового регулювання розумів таке коло суспільних відносин, яке законодавець вже врегулював, або не врегулював, але мав намір це зробити.

Однак, виникає питання: в чому конкретно проявився цей намір? Чи не можна в даному випадку вважати, що правовою формою такого волевиявлення законодавця є саме принципи права? Адже, якщо, з одного боку, суспільне відношення не врегульоване, а, з іншого, - відомо про намір законодавця це зробити, то така ситуація можлива, якщо принциповий підхід в самих загальних рисах сформований, але конкретної норми не має. Прикладом цього може бути зміст норми викладеної у ст.4 п.1. Цивільного кодексу України, де сказано, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством..., а також з дій громадян і організацій, які хоч і передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Таким чином, про прогалину в праві можна говорити лише стосовно суспільних відносин, що знаходяться у сфері правового регулювання, межі якої визначені принципами права. Разом з тим, якщо дані суспільні відношення знаходяться поза сферою дії конкретних норм і принципів права, але на місцях (на підприємствах, в установах і організаціях) їх намагаються регулювати локальними нормами – це не прогалина, не заповнення прогалини.

Звернемо увагу на ще один бік цієї проблеми. Правові принципи не завжди дають відповідь на питання про те, який метод – централізацію чи децентралізацію – може застосувати законодавець, вдосконалюючи систему права. Інша справа – централізована загальна норма права прямої дії. Тут воля законодавця виражена цілком чітко: вона виключає можливість централізованого (в т.ч. локального) регулювання. Отже, якщо централізована норма прямої дії недостатньо повно регулює ті чи інші сторони конкретних суспільних відносин, однак право конкретизації такої норми з її змісту не випливає, - локальні норми не можуть заповнити можливі прогалини в праві.

Цю обставину слід мати на увазі, коли в процесі виробництва, обміну та споживання з'являються нові суспільні відносини, з регламентацією яких законодавець запізнюється. Останній повинен, принаймні в галузевих принципах права, висловити свій намір піддати ці нові суспільні відносини правовому регулюванню, включаючи прийняття локальних норм.

З наведеного вище можна зробити такі висновки:

1) для заповнення прогалин в праві локальна нормотворчість здійснюється: а) в рамках компетенції підприємства, установи, організації; 2) у випадках, спеціально обумовлених законодавством; в) у сфері трудових відносин, що підпадають під дію правових принципів.

2) як правило, не можна говорити про прогалину в праві, якщо загальна норма неповно регулює конкретні суспільні відносини, але її зміст передбачає обов'язок (можливість) самостійного прийняття локальних норм або конкретизації загального правила з врахуванням специфіки тих чи інших відносин на окремих підприємствах.

Звернемо увагу на ще один бік цієї проблеми. Правові принципи не завжди дають відповідь на питання про те, який метод – централізацію чи децентралізацію – може застосувати законодавець, вдосконалюючи систему права. Інша справа – централізована загальна норма права прямої дії. Тут воля законодавця виражена цілком чітко: вона виключає можливість централізованого (в т.ч. локального) регулювання. Отже, якщо централізована норма прямої дії недостатньо повно регулює ті чи інші сторони конкретних суспільних відносин, однак право конкретизації такої норми з її змісту не випливає, - локальні норми не можуть заповнити можливі прогалини в праві.

Цю обставину слід мати на увазі, коли в процесі виробництва, обміну та споживання з'являються нові суспільні відносини, з регламентацією яких законодавець запізнюється. Останній повинен, принаймні в галузевих принципах права, висловити свій намір піддати ці нові суспільні відносини правовому регулюванню, включаючи прийняття локальних норм.

Використана література

1. Див., напр., Марксистско-ленинская общая теория государства и права. Социалистическое право. - М., 1973. -С.460.

2. "Правоведение", 1969. - №3. - С.112.

3. "Правоведение", 1969. - №3. - С.112.

4. Недбайло П.Е. Применение советских правовьіх норм. - М.: Госюриздат, 1960. - С.456.

5. Советсткое государство и право, 1970. - №3. - С.49.

6. Правоведение, 1969. - №3. - С.110.

7. Недбайло П.Е. Применение советских правовьіх норм. - С.456.

8. Советсткое государство и право, 1970. - №11. - С.41.

9. Лазарев В.В. Пробельї в праве и пути ихустранения. -Л.: Юридическая литература, 1974.-С.13.

10.Леушин В.И. Динамичность советского права и восполнение пробелов в законодательстве. - Автореф. канд.дисс. - Свердловск, 1971. - С.8.

11. Теория государства и права. - М.: Изд-во Московского университета, 1966. - С.342.

Loading...

 
 

Цікаве