WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Становлення та розвиток вчень про державу і право в Україні - Реферат

Становлення та розвиток вчень про державу і право в Україні - Реферат

Становлення та розвиток вчень про державу і право в Україні

1. Політична і правова думка в Україні періоду входження до складу Литви та Польщі

Упродовж довгого часу українському народові доводилося витримувати тяжкі випробування. Попервах предки українців зазнали монголо-татарської навали, потім Україну захопила Литва, але найтяжчим виявився гніт Польщі, що супроводжувався релігійними утисками. Як відомо, тривала боротьба між римською та візантійською церквами за верховенство у християнстві закінчилася 1054 р. поділом та утворенням римсько-католицької та православної церков.

Державною релігією в багатьох країнах Європи, зокрема в Польщі, до складу якої входила Україна, був католицизм, який мав на меті побороти православну церкву в українських землях, накинути корінному населенню свою систему релігійних поглядів, що викликало неприхований опір з його боку.

Національно-релігійне поневолення негативно впливало на розвиток політично-правової думки в Україні, гальмувало його. Та все ж таки в українських землях зародилася національна політико-пра-вова ідеологія. Цьому сприяло те, що в XV—XVI ст. в Україну через Польщу почали проникати з Заходу ідеї Реформації, спрямовані проти феодального ладу й католицизму, який контролював майже всі сфери життя.

В українських землях поширення реформаційних ідей було пов'язане з антифеодальною національно-визвольною боротьбою народу проти польських магнатів, покатоличення й полонізації. Ці ідеї знаходили прояв у демократичній інтерпретації Біблії, у вимозі громадянської рівності, а перегодом — у критиці верхівки православного духівництва, яка 1596 р. взяла участь в укладенні Брестської унії та утворенні уніатської церкви.

Реформаційні ідеї підривали основи церковної влади, сприяли утвердженню нової політико-право-вої ідеології. Носіями реформаційних і гуманістичних поглядів того часу були переважно світські феодали та нижчі прошарки духовенства. В Україні нове розуміння сутності суспільних і політичних процесів започаткувала творчість ранніх гуманістів — Юрія Дрогобича (Котермака), Павла Русина, Шимона Шимоновича.

Видатним мислителем першої половини XVI ст., політико-правові концепції якого вплинули на розвиток ідей права і держави в Україні, був Станіслав Оріховський-Роксолан (1515—1567). У його працях "Про турецьку загрозу", "Про природне право" (не збереглася), "Напучення польському королю..." та ін. викладено погляди мислителя на походження і сутність держави, аналіз форм державного правління. Його ідеалом була освічена монархія, обмежена законом.

С. Оріховський-Роксолан виступав проти теологічної теорії про божественну основу держави і влади, вважав неприпустимою підлеглість світської влади духовній. Він зробив спробу розділити їхні функції: єпископ під час богослужіння не є підданим короля. Влада короля не поширюється на церкву, а сфера впливу єпископа обмежується стінами собору.

С. Оріховський-Роксолан уважав, що владу королю надає народ, і основним його обов'язком є захист підданих, піклування про них. В основі підкорення королю повинні лежати не страх, а повага й любов, без яких, на думку мислителя, не може бути сильної влади.

Мету держави філософ визначав як гарантію прав і користі кожного індивіда, відносно якого держава має низку обов'язків. Рівночасно він був упевнений, що й громадянинові слід спрямовувати свою діяльність на забезпечення інтересів суспільства і держави.

С. Оріховський-Роксолан був прибічником теорії природного права. Людські закони мають відповідати природним і змінюватися в разі їх невідповідності. Вся діяльність монарха повинна бути спрямована на створення умов життя, які відповідали б природному праву.

У своїй державно-правовій концепції С. Оріховський-Роксолан значну увагу приділяв законові, його суспільному значенню. Він ставив закон на найвищий щабель суспільних відносин, намагався довести, що закон у державі — вищий від короля. Адже король вибирається задля держави, а держава не існує заради короля. З цього він робив висновок, що держава набагато шляхетніша і гідніша, ніж король; закон же, коли він є душею й розумом держави, набагато кращий, ніж непевна держава, та більший, ніж король.

Безперечно, ідея обмеження королівської влади законом була дуже великим досягненням в українському національному політичне-правовому вченні того часу.

У розгляданий період заслуговують на увагу погляди на державу і право Івана Вишенського (між 1545—1550 — після 1620).

І. Вишенський творив свій суспільний ідеал, основними аспектами якого були питання рівності, свободи людини й народу. На думку мислителя, реалізація ідеї рівності та свободи людини й народу можлива тільки з поверненням до демократичних основ раннього християнства.

І. Вишенський прагнув усунути превалювання світської влади, оперти її та все світське життя на засади християнської віри, очищеної від католицизму. Він був переконаний, що християнська віра у своїй духовній чистоті містить демократичні основи рівності, свободи і справедливості, а насильство, деспотизм І тиранія є наслідками світського життя, багатства й розкошів, бажання необмеженої влади.

Обстоювання свого суспільного ідеалу І. Вишенський почав із викриття узурпованого права абсолютної влади папи римського.

Він дійшов висновку, що папа ігнорує природні права, що знайшли своє втілення у Святому Письмі, захищав положення про природну рівність людей.

На думку І. Вишенського, успіх у визволенні від гніту й побудові держави залежить од вирішення трьох взаємопов'язаних проблем: очищення релігії від католицизму, повернення до ранньохристиянських демократичних істин православного християнства; відновлення освіти й науки, відмови від схоластичної католицької науки як духовного засобу зміцнення абсолютної влади папи римського; відродження української мови, відмови від накинутої католицькою церквою латини.

Питання співвідношення церкви й держави знайшли відображення в політичних поглядах визначного діяча православної церкви Петра Могили (1596 або 1597—1647).

Державно-правові погляди П. Могили відображали його прагнення посилити позиції православних у їхній боротьбі проти покатоличення. Враховуючи те, що в Україні не було своєї державності, а владу польського короля населення вважало чужою (своєю була тільки віра), П. Могила пропагував ідею верховенства в суспільстві духовної влади — влади православної церкви. Ці погляди викладено у праці "Номоканон" та ін.

Стосовно перспектив розвитку Української держави, можливої її самостійності він виклав концепцію ідеального володаря. Бачив його сильним, рішучим, доброчесним і вірним православній вірі правителем.

Відносно походження влади П. Могила дійшов висновку, що вона дається від Бога, перед яким вона й підзвітна у своїх діях. Верховна державна влада, за П. Могилою, діє у трьох напрямках: політичному, мирському та духовному.

Політичні та мирські справи він ставив попереду. До них він відносив управління, суд, законодавство. Вважав за необхідне разом із внутрішніми політичними проблемами вирішення питань зовнішньої політики, захисту суверенітету країни.

Водночас П. Могила виклав вимоги до монарха: ідеальний правитель повинен бути носієм політичних і морально-духовних функцій, втілювати чесність, правду і справедливість, сприяти добру підлеглих. Церкві мислитель відводив роль радника, а не носія верховної влади в державі.

Закон у політико-правовому вченні П. Могили — дар Божий. Відомі людству закони він поділяв на три групи, при цьому віддавав пріоритет "закону натури", що його, мабуть, слід розуміти як природний закон. П. Могила вважав, що законам мусять коритися всі, в тому числі й цар, який їх створює.

Загалом у своєму вченні П. Могила виклав концепцію самостійної держави, яку очолює ідеальний правитель, прибічник православної християнської віри.

2. Ідеї державності періоду Української гетьманської держави

Політичні погляди в Україні набули подальшого розвитку за часів Гетьманщини, яка існувала впродовж 116 років (1648—1764 pp.).

Біля витоків гетьманської держави стояв Богдан Хмельницький (1595—1657). Переслідуваний офіційними представниками польської влади, Б. Хмельницький пішов на Запорозьку Січ, де отримав гетьманську булаву і 1648 р. сформував перший повстанський загін, а протягом першого року війни зумів створити народно-визвольну армію.

Під час війни Б. Хмельницький вів активну політичну діяльність, яка дала підстави розцінювати його спрямування як державотворчі. На визволеній території з його дозволу виникав новий державний апарат, прототипом якого були демократичні установи, що існували в Запорозькій Січі. До того ж він провадив значну роботу з установлення дипломатичних відносин з іноземними державами.

Але постать Б. Хмельницького вважається суперечливою. Річ у тім, що ідея державності не була основною, коли він почав війну з Польщею. З цього приводу М. Грушевський писав, що ні Хмельницький, ні козаччина, піднімаючи повстання, ще не думали про якийсь новий устрій українського життя; основною їхньою метою було скасування закону 1638 p., який значно скоротив козацькі привілеї, а народ використовувався як засіб для досягнення цієї мети. Певну роль відіграла й особиста образа, завдана Б. Хмельницькому підручними Ко-нецпольського. І тільки на тлі ейфорії від перших перемог над Польщею у Б. Хмельницького змінилися політичні погляди. Він почав думати про встановлення державної незалежності, але ці погляди були нечіткими, без визначення кінцевої мети. М. Грушевський констатував із цього приводу, що свідомість Б. Хмельницького була занадто козацькою, в ній превалювали козацькі інтереси.

Loading...

 
 

Цікаве