WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Державно-правові вчення соціалістичного та комуністичного спрямування - Реферат

Державно-правові вчення соціалістичного та комуністичного спрямування - Реферат

Непослідовною можна вважати ідею у вченні Леніна про майбутній державний устрій. До 1917 р. він уважав, що майбутня держава на теренах Російської імперії мусить бути централізованою, побудованою на засадах так званого демократичного централізму.

Після Жовтневого перевороту 1917 р. він подейкував про надання автономії національним меншинам, про федеративну Росію, про можливість самовизначення націй, а водночас у дійсності виступав проти автономії України, відкинув пропозиції М. Гру-шевського й В. Винниченка та жорстоко придушив військами Муравйова спробу незалежності України.

У серпні—вересні 1917 р. свої державно-правові погляди Ленін виклав у праці "Держава і революція", підтримавши ідеї К. Маркса й Ф. Енгельса про класову сутність держави та її апарату, про те, що держава законодавче закріплює нерівність у суспільстві, використовуючи спеціальні органи примусу — армію, поліцію, тюрми. Ці установи й відомства є головними засобами державної влади.

З'ясовуючи сутність державного апарату, Ленін зазначив, що він обстоює інтереси панівного класу і тому його необхідно замінити новим апаратом — диктатурою пролетаріату.

Диктатура — необхідна умова придушення опору поваленого класу багатіїв. У цій праці Ленін спробував визначити функції держави, як-от: придушення опору повалених експлуататорських класів; демократичне й раціональне керівництво суспільством у цілому, виробничою сферою, економікою країни; здійснення контролю за мірою праці, розподілом і споживанням; охорона загальної власності на засоби виробництва; зміцнення нової дисципліни праці та ін.

Розглядаючи проблему співвідношення несумісних категорій "диктатура" й "демократія", він зазначав, що в буржуазній державі демократія е надбанням небагатьох, а за диктатури пролетаріату утворюється реальна демократія для більшості.

З класових позицій підходив Ленін і до з'ясування сутності права. У праві, за його вченням, закріплюється воля панівного класу; отже, і в буржуазній державі, і за диктатури пролетаріату право стоїть на сторожі інтересів того класу, який знаходиться при владі.

На першій стадії (фазі) комунізму право виконує функцію регулятора розподілу продуктів і розподілу праці між членами суспільства3. Порядок розподілу визначається державою і закріплюється у праві.

На вищій стадії комунізму необхідність юридичного регулювання суспільних відносин зникне, оскільки правила людського співіснування стануть звичками. На цій же стадії (фазі) суспільного розвитку стане непотрібною і держава.

Зовсім неприйнятним у вченні Леніна є принцип соціалістичної правосвідомості, якому належало стати основним у діяльності державних інститутів. Втілення цього принципу в життя сприяло затвердженню у правозастосовній діяльності соціальної орієнтації, ставило право в залежність від комуністичної ідеології, не припускало існування інших політичних поглядів, установлювало юридичну (кримінальну) відповідальність за вільнодумство.

Ідеолог російських комуністів не визнавав поділу права на публічне й приватне. З цього приводу вій зазначав: "Не визнаємо нічого "приватного", для нас усі галузі господарства є публічно-правовими, а не приватними"4.

Загалом у вченні Леніна превалювали класові, а не лицемірно проголошувані ним загальнолюдські принципи й цінності.

Ще одним апологетом державно-правової ідеології комуністичного спрямування був Йосип Віссаріо-нович Сталін (1879—1953) — генеральний секретар ЦК ВКП (б), який фактично одноособове керував Радянським Союзом упродовж ЗО років.

Усі його праці за змістом є догматичним тлумаченням державно-правових поглядів К. Маркса, Ф. Енгельса та В. Леніна, а їх квінтесенцією — вчення про диктатуру пролетаріату, що було використане Сталіним для реалізації особистих інтересів і утвердження безмежної влади.

Диктатуру пролетаріату "батько народів" розглядав як насильницьку владу, необмежений законом примус стосовно до класу так званої буржуазії та інших соціальних прошарків суспільства, які співчувають чи можуть йому співчувати. Виконавши своє завдання на етапі захоплення влади, диктатура пролетаріату з часом постала як держава з централізованою ієрархічною системою владних інституцій на всіх рівнях: як у центрі, так і на місцях. Причому, користуючись формаційним підходом своїх попередників у визначенні основних етапів розвитку людської цивілізації, Сталін визначав місце диктатури пролетаріату в історико-хронологічному плані між капіталізмом і комунізмом, називаючи її перехідним періодом у закономірному розвиткові людства. З огляду на це він стверджував, що держава є машиною в руках панівного класу для подолання опору "класових ворогів". Така держава ігнорувала інтереси суспільства, людини і громадянина. Основними її функціями були подолання опору класових опонентів, розширення своїх меж за рахунок інших держав, захист од зовнішньої агресії.

Попри це, диктатура пролетаріату була новою історичною формою демократії, що реалізувалася через ради депутатів, обирані від робітників і селян у всіх адміністративно-територіальних одиницях держави. Викладаючи свою думку з цього приводу, Сталін, як і його попередники, відкинув передові державно-правові концепції світу, піддавав нищівній критиці "буржуазну демократію" та "буржуазний парламентаризм", не сприймав ідею поділу влади, оскільки радянську владу розглядав як таку, що об'єднує законодавчу й виконавчу владу в одній державній організації. Значне місце в його вченні відводилося комуністичній партії, що розглядалася як політико-ідеологічний інститут із широкими повноваженнями в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Вона була знаряддям диктатури пролетаріату, ядром влади, визначала стратегію і тактику суспільного розвитку, забезпечувала ідеологічну єдність, боротьбу з дисидентством і "класовими ворогами", "виховувала" населення.

Інтерпретуючи на свій кшталт погляди на право ідеологічних попередників, посилаючись на історичні умови, Сталін і апарат очолюваної ним комуністичної партії заперечували можливість існування теорії природного права, закликали відмовитися від старого "буржуазного права" і створювати "нове соціалістичне право", яке базувалося б на марксистській методології та відповідало б завданням диктатури пролетаріату. На виконання цієї вказівки у виступі генерального прокурора СРСР і водночас директора Інституту права Андрія Януаровича Ви-шинського (1883—1954) на Першій нараді з питань науки радянської держави та права, що відбулась улипні 1938 p., було сформульовано позицію офіційного "праворозуміння". Право почало визначатись як сукупність норм, законів і настанов, що захищаються силою держави. Це позитивістське визначення права стало домінуючим у радянській політико-правовій думці впродовж довгого часу, надзвичайно звузило можливість з'ясування сутності права, примушувало юридичну науку безплідне дискутувати в межах дозволеної методології, а в практичному житті служило покріпленню тоталітарного всевладдя.

ЛІТЕРАТУРА

Герцен А. И. Былое и думы // Сочинения: В 4 т. — М.,

1988. — Т. 3. История политических и правовых учений / Под ред.

В. С. Нерсесянца. — М., 1983. Ленин В. И. Государство и революция // Поли. собр. соч. — Т. 33.

Ленин В. И. О государстве // Там само. — Т. 39. Мамут Л. С. Карл Маркс как теоретик государства.

Маркс К. Критика Готской программы // К. Маркс, Ф. Энгельс. Сочинения. — 2-е изд. — Т. 9.

Марксистско-ленинское учение о государстве и праве. — М., 1977.

Утопический социализм. — М., 1982.

Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства // К. Маркс, Ф. Энгельс. Сочинения. — 2-е изд. — Т. 21.

1 Герцен А. И. Былое и думы // Сочинения: В 4 т. — М., 1988. — Т. 3. - С. 188

2 Ленин В. И. Полное собрание сочинений. — Т. 12. — С. 320

3 Ленин В. И. Полное собрание сочинений. — Т. 33. — С. 94

4 Ленин В. И. Полное собрание сочинений. — Т. 44. — С. 318

Loading...

 
 

Цікаве