WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Вчення про державу і право західноєвропейського просвітництва XVIII ст. Та періоду боротьби за незалежність США - Реферат

Вчення про державу і право західноєвропейського просвітництва XVIII ст. Та періоду боротьби за незалежність США - Реферат

Відповідно до природно-правового трактування мети створення держави і позитивних законів Беккаріа виступав за гуманізацію кримінальної відповідальності, проти жорстоких покарань, у тому числі й проти смертної кари. Жорстокість покарань є свідченням жорстокості не лише політичної влади та її законів, а й самого суспільства. Це хвороба, яка руйнує принципи і цілі людського співжиття. Беккаріа був першим в історії правових вчень, хто дав ґрунтовний теоретичний аналіз того, що смертна кара є неефективним і антигуманним покаранням, яке не може і не повинно мати місця в системі покарань. Смертна кара суперечить божественному й незмінному природному праву. Вона взагалі не грунтується на праві, позаяк людина не повинна позбавляти себе життя і, стаючи членом суспільства, не може передати цього права іншим. Хіба є сенс у тому, що закони, які забороняють убивство, самі здійснюють його? Скасування смертної кари, на думку вченого, веде до морального піднесення, гуманізації суспільства і держави.

Прогресивні принципи кримінальної відповідальності було б неможливо здійснити без кардинальних перетворень у процесуальній сфері. Головний принцип, що його запропонував Беккаріа, — презумпція невинуватості. "Ніхто не може бути названий злочинцем, доки не винесено обвинувальний вирок, і суспільство не може позбавити звинувачуваного своєї опіки до того, як буде вирішено, що він порушив умови, за дотримання яких йому й забезпечувалася ця опіка". Звідси випливає, що обвинувачуваний має право на захист; порушення цього права є порушенням презумпції невинуватості, а відтак — і основних засад, на яких базується суспільство. Звідси — безумовна заборона тортур як засобу добут-тя доказів, заперечення головної засади середньовічного процесу — зізнання обвинувачуваного як "цариці доказів". "Злочин, — писав Беккаріа, — або доведений, або недоведений. Якщо доведений, то за нього можна накладати лише те покарання, що встановлене законом, і тортури є непотрібними, бо зізнання злочинця зайве. Якщо ж злочин не доведено, то не можна мучити невинного, яким, за законом, слід уважати кожного, чий злочин недоведений". Тому, замість зізнання з допомогою тортур, "царицею доказів" має бути з'ясування справжньої винуватості чи невинуватості обвинувачуваного на основі об'єктивного й неупередженого вивчення всіх доказів. Для забезпечення цього судовий розгляд повинен бути публічним.

Значну увагу вчений приділяв і запобіганню злочинності. "Краще попереджувати злочини, ніж карати за них. Саме в цьому — головна мета кожного доброго законодавця", — писав він. А шлях до цього — розумне законодавство та освічений народ, вихований на нормах свободи.

Беккаріа заклав ті основи кримінального права і процесу, що їх згодом було сприйнято всіма розвиненими правовими системами; під впливом його концепцій відбувався подальший розвиток кримінально-правової науки.

3. Політичні та правові вчення у США періоду боротьби за незалежність

Як відомо, колонізація Північної Америки здійснювалася англійцями за складних політичних і соціально-економічних умов.

На суспільне життя колоній-поселень значною мірою впливали зовнішній та внутрішній чинники. Це, по-перше, воєнне протистояння Англії з Голландією, Францією та Іспанією; по-друге, ідейна боротьба між поселенцями — прибічниками англіканської церкви та протестантами-кальвіністами.

Ця боротьба перекинулася з метрополії та не обмежувалася вимогами "очищення" церкви та з'ясування, яка ж конфесія більше відповідає християнським заповідям. Головною метою ідейного протистояння частини протестантів було розширення ролі церкви в суспільстві, виборювання нею права політичного впливу в державі. Вони обстоювали практику вирішення релігійних проблем у їх взаємозв'язку з загальнодержавними, за допомогою пресвітерів, що обиралися з мирян.

Інша частина протестантів — пуритани — вважала офіційну англіканську церкву такою, що відступила від християнських заповідей, а кальвіністські принципи розбудови церкви — пресвітерів, синодів — невідповідними Святому Письму. Перегодом цей напрям радикального пуританізму отримав назву "сепаратистів", "індепендентів" (незалежних).

Помірковані пуритани (пресвітеріани) сприяли антифеодальним устремлінням англійської буржуазії як у метрополії, так і в колоніях, а радикальний пуританізм, основною ідеологією якого було відродження ранньохристиянських заповідей та рівності в релігійному і світському житті, був близьким до "плебейських" єресей Європи і заклав основи революційно-демократичної політико-правової ідеології періоду боротьби колоністів за незалежність.

Радикальні пуритани (індепенденти, або сепаратисти) зазнавали жорстоких переслідувань з боку держави (королівської влади) та офіційної церкви, що підштовхувало їх до переселення в Голландію та колонії.

Під час одного з таких переселень майже ста осіб з Англії та Голландії з'явилося першоджерело американської Конституції — угода, що була укладена ними на кораблі "Мейфлауер", метою якої стало створення громадянського і політичного організму для підтримання порядку та безпеки3. День висадки цих переселенців ("батьків-пілігримів") 22 грудня і нині святкується в Америці.

В ідейній боротьбі означених напрямків пуританські мислителі сприяли розвиткові уявлень про народний суверенітет і республіканський демократизм, що знайшли втілення в конституційних установах, серед яких "Основні положення", проголошені в Коннектікуті 1639 р., та "Массачусетська хартія вольностей" 1641 і 1648 pp.

Згодом торгове суперництво між колоніями й метрополією, невдоволення деспотизмом короля і позицією парламенту метрополії стимулювало визвольний рух у всіх 13 колоніях, що обернувся воєнними діями навесні 1775 p., які тривали впродовж наступних семи років.

Відтоді політико-правова думка у США швидко розвивалася за двома напрямками.

Представники першого — Б. Франклін, Т. Пейн і Т. Джефферсон виборювали ідеї демократичної республіки, прав і свобод громадян, самостійності штатів і народного суверенітету.

Другий напрямок — централістів-федерапістів представляли Дж. Адамс, А. Гамільтон і Дж, Медісон.

Представник американського Просвітництва Бенджамін Франклін (1706—1790) пропагував ідею про право кожного народу на самовизначення, на укладення суспільного договору та його переукладення в разі, якщо він уже не відповідатиме інтересам підданих. Англію та Північноамериканські штати він розглядав як дві рівні й суверенні частини імперії, кожна з яких ухвалює власне законодавство. Б. Франклін запропонував план конфедерації штатів під назвою "Сполучені колонії Північної Америки".

Ідеї республіканського самоуправління обстоював і учасник Великої французької революції англієць Томас Пейн (1737—1809), який потім переїхав до Північноамериканських колоній.

У праці "Здоровий глузд" (1776 р.) він проголошував, що проблема незалежності Америки є питанням лише доцільності та економічної вигоди. Якщо такий підхід буде покладено в основу цієї проблеми, то, відповідаючи інтересам простих людей, вона вирішиться самостійно і швидко. Після вирішення проблеми суверенітету мислитель пропонував установити в Північноамериканських колоніях республіканську форму правління.

На відміну від багатьох своїх сучасників, Т. Пейн розрізняв суспільство і державу з її владними інститутами. Він, зокрема, зазначав, що вони різняться не тільки соціальною роллю, а й походженням. Суспільство створюється потребами людей, сприяє їх щастю, позитивно об'єднує їхні устремління, а держава та її уряд є результатом вад людей, їхня мета — стримування негативних устремлінь, убезпечення життя та свободи громадян.

Т. Пейн уважав, що походження та існування влади грунтується виключно на згоді підлеглих.

Наявні форми правління він поділяв на два види: правління на основі виборів і представництва та правління на основі спадку.

Держави, в основі правління яких закладено принцип виборності й представництва, є республіками, а там, де влада передається у спадок, — монархіями та аристократіями. Основою першої влади є розум, другої — невігластво. Оскільки урядова діяльність вимагає знань і здібностей, а вони у спадок не передаються, то в менш освічених народів часто буває монархічна або аристократична форми правління.

Т. Пейн був прибічником природного права, обстоював ідею свободи й рівності прав людини. Природними правами він називав свободу слова, друку, совісті та ін.

Позитивне право має відповідати вимогам природного права. Природними правами людей є також право на самовизначення і право управління державними справами. За вченням Т. Пейна, народ є єдиним джерелом влади, користуючись яким він створює законодавчі й виконавчі органи. Закони в державі, на думку Т. Пейна, має ухвалювати однопалатний парламент, обраний на підставі Конституції зі щорічною ротацією 1/3 його складу. До складу законодавчого органу, на його думку, належить обирати представників усіх верств населення. Як і інші представники утилітаризму, Т. Пейн був прибічником приватної власності, що є основою процвітання держави.

Loading...

 
 

Цікаве