WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Політичні та правові вчення у західній Європі в XV—ХVІІ ст. - Реферат

Політичні та правові вчення у західній Європі в XV—ХVІІ ст. - Реферат

На думку Гоббса, все, що потрібне для спасіння, міститься в двох чеснотах: вірі в Христа й підкоренні законам. Якби остання з цих чеснот була досконалою, то ЇЇ однієї було б для нас досить.

У Гоббса постійно повторюється (в різних варіантах) схема: підкорення божественному, себто природному, законові, а отже, й громадянському, й законові суверена (бо суверен гарантує природні закони, а природні закони є основою громадянських законів) — це безконечний процес покаяння, за яким слідує хрещення (віра в те, що Ісус — Христос), а відтак — прийняття до Царства Божого, тобто спасіння.

Усе це здійснюється в державі через посередництво царя й первосвященика — суверена. Якщо суверен — християнин, то він — посередник спасіння, який надає йому форми обов'язковості (закону). "Не може бути тому ніякої суперечності між законами Бога і законами християнської держави"12.

Отже, Гоббс пропонував проект держави, яка є: засобом приборкання пристрастей у досягненні мирного стану (1-й ступінь); засобом сходження до Царства Божого через спокуту, розкаяння, хрещення, спасіння (2-й ступінь).

Сама держава має влаштовуватися за принципами розуму. Вона є втіленням небесної могутності, а точніше — Царством Божим на землі. Такої авторитетності держава набуває через угоду.

Гоббсівська державно-правова концепція значною мірою вплинула на нідерландського мислителя Баруха (Бенедикта) Спінозу (1632—1677). У своєму "Богословсько-політичному трактаті" Спіноза обстоював тезу, що людина насамперед залежить від закону "природної необхідності", що випливає з самої природи. Але, крім цього, вона залежить і від законів, що встановлені волею самих людей для безпечного та зручного життя.

Спіноза зазначав, що перший ("божественний") закон має на меті лише найвище благо, а інший ("людський") — це образ життя, він служить збереженню держави.

Життєдіяльність людини, за Спінозою, базується на "праві природи", тобто на законах або правилах, згідно з якими все відбувається.

І тому, зазначав мислитель, природне право всієї природи і, відповідно, кожного індивіда поширюється настільки далеко, наскільки може сягнути їхня міць.

Природний стан, природна міць і природне право — це те саме. Якби люди жили за приписами розуму, то "право природи" визначалося б могутністю розуму. Але люди частіше керуються нахилами, а не розумом.

Тому виникають дві можливості реалізації людської життєдіяльності: перша — загальна (як для тих, що керуються розумом, так і для тих, що керуються нахилами. Всі вони діють за законами природи, тобто за приписами природного права); друга спирається на розум і незалежну волю.

Означене протиріччя породжує співвідношення "чужоправності" та "своєправності". Кожен буває "чужоправним" доти, доки знаходиться під владою іншого, і "своєправним", коли може жити по-своєму, відбити всіляке насилля, помститися за заподіяну шкоду. Найбільш "своєправні" та вільні ті, чий розум найбільш широкий і хто найбільш ретельно ним керується. Навіть більше, природне право кожного зосібна нікчемне, воно скоріше існує в уяві, ніж у дійсності. Дійшовши згоди та об'єднавши свої сили, люди мають більше прав відносно природи, ніж один із них. Що більше людей об'єднається, то більшими правами вони володітимуть.

Входячи до такого об'єднання, кожна людина повинна виконувати всі приписи, встановлені загальною згодою. Це право, як зазначав Спіноза, "...визначається могутністю народу ... називається верховною владою"13. Наявність верховної влади утворює громадянський стан. Сукупне тіло верховної влади називається державою.

Люди, оскільки вони згідно з правом користуються всіма благами держави, називаються громадянами, а позаяк вони мусять коритися приписам законів держави — підданими.

На думку Спінози, право верховної влади є не що інше, як природне право, визначуване могутністю народу, а не кожної особи окремо. Волю держави необхідно вважати "волею всіх", а рішення держави повинне визнаватися як рішення кожного.

Держава виникає на основі суспільного договору через необхідність влади і законів стримувати пристрасті людей. Звідси призначення держави, за Спінозою, полягає в тому, щоб полегшити кожній людині можливість керуватися розумом і тим здобувати свою свободу.

Як і Т. Гоббс, Б. Спіноза був апологетом сильної державної влади. Але, на відміну від свого попередника, він заперечував втручання верховної влади в особисте життя людей і накидання законів їхній совісті, свободу якої він усебічно обстоював. Свобода, на його думку, найкраще забезпечується демократичною формою правління.

Чільне місце серед авторів державно-правових концепцій того часу посідав англійський філософ Джон Локк (1632—1704). Він погоджувався з тим, що в додержавному стані панував природний закон. Але цей стан відрізняється від гоббсівської "війни всіх проти всіх". Закон природи, вважав Локк, як прояв природної розумності світоустрою вимагає миру і збереження всього людства14.

У природному стані людина, задовольняючи свої інтереси й потреби, захищаючи своє життя, свободу і майно, прагне не заподіяти шкоди іншій людині.

Самозахист кожним своїх природних прав із переходом від природного до громадянського стану замінюється захистом прав і свобод особистості публічною владою. Відповідно до угоди про утворення держави люди не відмовляються від своїх природних прав, закон природи й надалі діє в державі, визначаючи мету і межі повноважень політичної влади.

Розглядаючи співвідношення свободи і права, природного і громадянського права, Локк відкидав твердження Гоббса, що це протилежні, несумісні явища. Він зауважував, що метою закону є не знищення чи обмеження свободи, а навпаки — її збереження й розширення15. Свобода людей в умовах існування системи правління полягає в тому, щоб жити згідно з приписами законів, загальних для кожного і встановлених законодавчою владою.

Закони, що встановлюються державою, повинні, на думку Локка, відповідати вимогам природного права, бо люди, переходячи до громадянського стану, не повністю відмовляються від природних прав. Вони залишають за собою право на життя, на володіння майном, свободу і рівність.

Якщо громадянські закони відповідають природному праву, то закони стають правовими. І навпаки, якщо така відповідальність відсутня і в системі управління превалюють деспотизм і свавілля, то люди можуть чинити опір незаконним діям державних властей і вимагати зміни форми правління.

Влада суспільства або створеного людьми законодавчого органу ніколи не може поширюватись далі, ніж це потрібно для загального блага. Хоч би хто володів законодавчою владою, він зобов'язаний управляти відповідно до встановлених законів, а не з допомогою імпровізованих указів, для досягнення миру, безпеки та суспільного блага народу.

Оскільки з моменту об'єднання людей у суспільство більшість володіла всією владою спільно, то цей загал мав змогу застосувати владу для створення законів та їх реалізації призначеними посадовими особами. За Локком, можливі форми правління: демократія — коли сам загал створює закони та призначає для виконання цих законів посадових осіб; олігархія — коли загал передає законодавчу владу в руки кількох осіб та їхніх спадкоємців або послідовників; монархія — коли влада передається в руки однієї особи. Суспільство в разі потреби може встановлювати складні та змішані форми правління. Аналіз форм правління дав змогу Локкові вивести загальне визначення держави: "Під державою я... маю на увазі не демократію чи будь-яку іншу форму правління, але будь-яке незалежне співтовариство"16.

Якщо основною метою вступу людей до суспільства є намагання мирно та безпечно користуватися своєю власністю, то основним засобом для цього служать закони, встановлені в цьому суспільстві. Якщо першим і основним природним законом є збереження суспільства, то першим і основним позитивним законом усіх держав є встановлення законодавчої влади. Суспільство встановлює межі та повноваження законодавчої влади: законодавчий орган не повинен і не може передавати законодавчу владу нікому, крім тих, кому її довірив народ; законодавча влада повинна діяти на основі опублікованих законів, які не можуть змінюватись у кожному окремому випадку.

Loading...

 
 

Цікаве