WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Особливості розвитку вчень про державу і право середньовічного суспільства - Реферат

Особливості розвитку вчень про державу і право середньовічного суспільства - Реферат

Особливості розвитку вчень про державу і право середньовічного суспільства

1. Виникнення християнських державно-правових ідей

Від середини І тис. н. е. теоретичні концепції про державу і право набули нового забарвлення; з'явилися нові підходи до з'ясування проблем сутності держави і права, їхньої ролі в суспільстві, своєрідно вирішувалися проблеми співвідношення людини й держави, свободи і справедливості. Цьому значною мірою сприяли економічні відносини. В той час набув розвитку феодальний устрій, який привів до суттєвих змін у відносинах власності, сприяв подальшому поділові суспільства на стани, викликав до життя нові державно-правові інститути, здатні реалізувати функції держави, що значно розширилися. Постала проблема приведення чинного законодавства у відповідність до нових соціально-економічних відносин.

Окрім цього, важливим чинником, що вплинув на зміст політико-правових поглядів середньовічного суспільства, стала поява християнства (друга половина І ст.) і надання йому з 325 р. статусу державної релігії Римської імперії.

Християнство стрімко поширювалося серед народів і вже до падіння Римської імперії 476 р. мало сильний вплив на суспільно-політичну думку. Відтоді система християнських поглядів застосовувалася для з'ясування проблем всесвітнього та земного порядку, справедливості й права.

Ранні християнські ідеї пронизані месіанськими поглядами. Згідно з ними, краще впорядкування на землі можливе в майбутньому після другого пришестя Ісуса Христа. Зло, насилля та беззаконня буде виключено з життя, а наявний суспільний устрій заступить "царство Боже", себто ідеальна держава, де пануватимуть мир, порядок і справедливість.

Ранні християнські пам'ятки, зокрема Апокаліпсис Іоанна Богослова, засуджували земні порядки, несправедливість і політичну владу, в них викладено думки про новий суспільний устрій.

Але перегодом почали пропагуватися ідеї про божественне походження влади та беззаперечне їй підкорення. У Новому Заповіті зазначено: "Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога"1.

В основі права християнство того періоду вбачало правду, справедливість, які йдуть від Бога. Правда відкривається людині у вигляді досконалого закону, закону свободи. Воля людини обмежується Божим Законом і має служити йому.

Але не досить знати закон, необхідно виконувати всі його приписи. "Бо не слухачі Закону справедливі перед Богом, але виконавці Закону виправдані будуть"2. Причому підкорення законові повинно базуватися на його усвідомленні, а не на страхові покарання.

Однією з перших системних християнських державно-правових концепцій було вчення гішюнського єпископа Аврелія Августина (354—430).

Він проголошував, що всі соціальні й державні інститути, а також правові норми є наслідком гріховності людей. Бог наділив людину незалежною волею, і якщо вона користується нею не за приписами Святого Письма, а відповідно до своїх інтересів, то стає схожою на диявола. Свобода ніби спонукає людину до скоєння гріха. З цього Августин зробив висновок, що можливістю жити за законами Бога можуть скористатися лише окремі, обрані люди. Всі інші повинні страждати.

Гріховність земного життя, державно-правових порядків проявляється в пануванні людини над людиною, у відносинах управління й підкорення.

Тим часом сталий порядок Августин називав "природним", оскільки він є наслідком гріха і покарання Божого. Далі він зазначив, що цей порядок є тимчасовим і має існувати до другого пришестя Ісуса Христа, завдяки чому утвердиться "Царство Небесне". Але доки це відбудеться, люди повинні коритися природному порядкові, усвідомити необхідність сумлінного виконання своїх обов'язків.

Ба більше — навіть раби можуть зробити своє служіння вільним, виконуючи покладені на них обов'язки не під страхом покарання, а щиро, усвідомлено, чекаючи настання на землі Божого порядку і встановлення справедливості.

Загалом Августин у своєму вченні робив спробу: по-перше, обстояти ідею про те, що пізнати сутність держави й права, свободи і справедливості, закону й порядку можна тільки з допомогою Святого Письма; по-друге, наголосити, що держава з її законами не відповідає та не сприяє істинній справедливості, їй відповідають тільки приписи Закону Божого.

Перегодом зміст учень про державу і право зазнав деяких змін. Цьому сприяло те, що в суспільному житті на противагу державі з'явився й посів чільне місце ще один соціальний інститут — церква з її жорсткою централізацією. Між ними почалася боротьба за вплив на суспільство, з'ясування питання: яка влада є головною — світська чи духовна?

Упродовж багатьох століть служителі церкви знову обстоюють відому з давніших часів ідею про те, що влада дається Богом, а могутності правителів сприяє церква, авторитет якої встановлено Богом.

2. Вчення про державу, право й закон Фоми Аквінського

Провідну роль у впровадженні в життя офіційної релігійної ідеології відіграв засновник теологічної школи томізму італієць Фома Аквінський (1225 чи 1226—1274).

Він піддав ретельному аналізові вчення Аристотеля і використав його в розробленні християнської державно-правової концепції. Основою його поглядів на державу став твір Аристотеля "Політика". Фома Аквінський поділяв думку Аристотеля про те, що людина є політичною істотою. Головним у природі людини є прагнення жити з іншими людьми для забезпечення своїх потреб. Наслідком цього прагнення і є держава. Вона має важливе значення в житті суспільства, оскільки її метою є "загальне благо".

Стосовно влади в державі Фома Аквінський, як і його попередники, стверджував, що вона від Бога, і радив беззастережно їй коритися.

Роль володаря в державі теолог порівнював із роллю Бога у світі. Він зазначав, що Бог, перше ніж керувати всесвітом, установлює відповідний порядок. Так і монарх насамперед установлює порядок в рамках держави, а потім здійснює правління. Монархія, на думку теолога, є найдосконалішою формою правління. За низкою ознак вона є усталенішою та надійнішою, ніж інші форми, а також здатною гарантувати щасливе життя.

Однією з таких ознак є те, що монархія за будовою схожа на всесвіт, що його створив Бог і править ним, як і монарх у своїх володіннях. Друга ознака і перевага монархії полягає в тому, що вона, як і людський організм, управляється одним центром — розумом, а тому виключає суперечки між учасниками правління, що точаться за аристократії, олігархії та демократії.

Водночас Фома Аквінський поділяв монархію на абсолютну і політичну. Останню теолог уважав прогресивнішою, оскільки влада в ній регламентується законом.

У своєму політико-правовому вченні теолог намагався обгрунтувати тезу про зверхність у суспільстві духовної влади над світською.

Аналізуючи світську владу, він дійшов висновку, що вона складається з трьох аспектів: сутності влади; форми влади (походження) і використання влади.

Сутність влади, або її першооснову, мислитель розглядав як установлений Богом порядок відносин панування й підкорення, в яких воля правителів приводить до руху підданих.

На відміну від сутності влади, її походження не завжди збігається з приписами Закону Божого, оскільки заволодіти владою люди можуть завдяки омані чи застосуванню сили.

І, нарешті, третій аспект — використання світської влади. Тут Фома Аквінський зазначив, що в житті має місце зловживання владою, несправедливе її використання, що теж порушує заповіти Бога.

З огляду на невідповідність світської влади настановам Бога на стадіях її походження й використання теолог зробив висновок, що вона не може претендувати на зверхність у суспільстві.

Єдиною, що відповідає заповітам Бога, є церковна влада. Тільки завдяки її намаганням у суспільстві може бути встановлена справедливість.

Свою правову концепцію Фома Аквінський будував з опертям на категорію справедливості.

Право, "за його вченням, — це дія справедливості у божественному порядку людського спілкування. Справедливість полягає в наданні кожному свого, що йому належить. Як і Аристотель, Фома Аквінський розрізняв два види справедливості: розподільну і порівняльну. Розподільна справедливість — це надання благ згідно з заслугами, а порівняльна — це дії на порівняння чого-небудь. Відповідно до цього існують і види права.

Якщо порівняння відбувається за внутрішньою природою речей, то це дія природного права; коли порівнюються дії (відновлюється справедливість) за людською волею — це позитивне (людське) право. Причому воля людини може робити правом тільки те, що відповідає природному праву.

Джерелом права є закон. Фома Аквінський стверджував, що існує злагоджена система, підпорядкована вічному законові. Вічний закон — це універсальні норми, загальні принципи божественного розуму, якими скеровується всесвіт, а всі інші закони випливають із нього. Передусім це природний закон, що являє собою відображення вічного закону в розумі людини. Цим законом керується людина у своїх прагненнях до продовження роду, самозбереження, пошуку істини.

Далі в системі законів теолога знаходиться позитивний (або людський) закон, що конкретизує природний закон і за допомогою сили і страху змушує людей досягти доброчесності й відмовитися від зла. Заслуговує на особливу увагу теза мислителя про те, що на відміну від природного закону, який поширюється на всіх людей, норми позитивного закону в різних країнах можуть суттєво різнитися. Але серед цих норм є багато й таких, що збігаються за змістом. Ці норми Фома Аквінський називав "правом народів", за допомогою якого повинні врегульовуватися міжнародні відносини.

Рівночасно християнський мислитель зазначав, що люди, через їхню розумову недосконалість, не можуть усвідомити сутності правди, а позитивний закон, прийнятий ними, теж не завжди може відновити порушену справедливість. У цих випадках правда може бути відновлена завдяки Законові Божому (Святому Письму), який є критерієм істинної справедливості.

Тут же теолог зробив спробу розмежувати соціальну роль і призначення божественного і позитивного законів, підкресливши непересічне значення першого з них.

Loading...

 
 

Цікаве