WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Вчення про державу і право в західній Європі кінця XVIII — початку XIX ст. - Реферат

Вчення про державу і право в західній Європі кінця XVIII — початку XIX ст. - Реферат

Значну увагу в концепції Мілля приділено правам людини. Для обгрунтування прав людини стосовно держави й суспільства вчений "не запозичував доказів з ідеї абстрактного права", а виходив, відповідно до утилітаристської традиції, з принципу користі — як індивіда, так і суспільства. З цього ж принципу він виходив, обрунтовуючи й соціальні обов'язки, зазначаючи, що "договірна гіпотеза, придумана для пояснення соціальних обов'язків абсолютно непотрібна". Мілль розглядав права людини, по-перше, як сферу, вільну від втручання держави, а, по-друге, прагнув максимально звузити коло випадків, коли втручання держави й суспільства у справи індивіда є допустимим. Головний принцип ставлення суспільства й держави до індивіда має полягати в тому, що люди індивідуально чи колективно можуть справедливо втручатися в дії індивіда тільки заради самозбереження, і кожен член цивілізованого суспільства може бути справедливо підданий якомусь примусові лише в тому разі, коли це необхідно для попередження з його боку шкідливих дій відносно інших людей; особисте ж благо самого індивіда — фізичне або моральне — не є достатньою підставою для будь-якого втручання в його дії. Індивідуальна свобода, на думку Мілля, означає абсолютну незалежність людини у сфері тих дій, які безпосередньо торкаються тільки її самої; вона означає, що людина може бути в межах цієї сфери сама собі господарем і діяти в ній за власним розсудом. Як аспекти індивідуальної свободи вчений вирізняв, зокрема: свободу думки й переконання, виражені зовні; свободу діяти спільно з іншими людьми; свободу вибору і досягнення життєвих цілей та самостійне влаштування власного життя. Усі ці та пов'язані з ними свободи є конче потрібними для розвитку і самореалізації індивіда, і водночас вони є надійною охороною від посягання на автономію індивіда. Мілль писав: "Сфера індивідуальної свободи — це те, що безпосередньо стосується самого індивіда. Не є вільним те суспільство, хоч би якою була його форма правління, де індивід не має свободи думки і слова, свободи жити як хоче, свободи асоціацій". Під кутом зору такого розуміння свободи мислитель відповідно розглядав і питання про обсяг і зміст функцій держави. Він уважав, що загальний принцип діяльності держави полягає в тому, що держава не повинна заважати вільній діяльності індивідів та їхніх асоціацій; навпаки, вона має сприяти їм у цій діяльності, робити все, щоб розвивати в суспільстві дух самостійності та підприємництва. Проте Мілль не обмежував сферу діяльності держави гарантуванням безпеки і правопорядку. Виступаючи за невтручання держави у сферу індивідуального життя особи, він називав і низку винятків, себто ті сфери, що їх держава може й повинна регулювати. Це: захист психічно хворих і дітей; гарантія договорів; державний контроль за діяльністю; регулювання трудових відносин, зокрема робочого часу в усій країні; державна соціальна допомога, поряд із системою приватного благодійництва; державна організація заходів, вигідних для всього суспільства, якщо це не під силу приватній ініціативі, зокрема організація наукових досліджень. Свобода індивіда, приватної особи є первинною стосовно політичних структур та їхнього функціонування. Це ставить державу в залежність од волі та вміння людей створювати й налагоджувати нормальне людське співжиття. З огляду на це він відкидав ранньоліберальний погляд на державу як на природне зло, від якого більшою чи меншою мірою потерпає суспільство. Мілль писав: "Врешті-решт, держава завжди буває не краща і не гірша, ніж індивіди, які її складають". Державність є такою, яким є суспільство в цілому, і тому насамперед воно відповідає за її стан. Головна умова існування гідної держави — самовдосконалення народу, високі якості людей, членів того суспільства, для якого призначена ця держава.

Розглядаючи форми правління, мислитель уважав, що найкращою є представницька демократія. "Краща форма правління така, за якої вищою спостережною владою, яка вирішує справи в останній інстанції, наділено всю сукупність членів суспільства, тобто, за якої кожен громадянин не лише має голос в управлінні країною, а й, в разі потреби, може бути задіяний у реальній участі в ньому та виконувати якусь місцеву чи загальносуспільну функцію", — писав Мілль. При цьому він наголошував: "...кращим урядом для всякого народу буде той, який зможе допомогти народу йти вперед". Саме представницька демократія може усунути, на думку ченого, ті класові суперечності, що були в суспільстві, тільки вона може й повинна мати надкласовий характер. "Коли влада перебуває в руках якогось класу, він свідомо і вмисно приносить інтереси інших класів у жертву своїм інтересам", — зазначав Мілль і продовжував: "Одна з найбільших небезпек демократії, як і будь-якої іншої форми правління, полягає у згубних інтересах правителів, які зважають тільки на інтереси панівного класу і цим надовго завдають шкоди всьому народові... Було б бажано, щоб жоден із класів і жодне об'єднання класів, схильних до об'єднання, не мали змоги користуватися домінуючим впливом в управлінні". Під класом Мілль розумів "певну кількість осіб, пов'язаних тими самими шкідливими інтересами". Населення сучасної йому держави мислитель поділяв на два класи: робітників і власників. "Ці два класи, — писав він, — мають бути врівноважені у представницькій системі; іншими словами, кожен із них повинен мати однакову кількість голосів у парламенті, оскільки більшість кожного класу під час суперечностей переважно керується своїми класовими інтересами, а меншість керується розумом, справедливістю і загальним благом; і ця меншість кожного з класів, вступаючи в союз з іншим класом, дає йому перевагу над вимогами власної більшості, яка, на думку меншості, не повинна взяти гору". Мілль передбачав створення такої більшості в парламенті, яка могла б консенсусом ухвалювати рішення, необхідні чи бажані для всього суспільства. Власне, втрата в XX ст. розвиненими демократичними державами чіткого класового характеру і є досягненням тієї моделі, яку теоретично розробляв Джон-Стюарт Мілль.

Ідеї Б. Констана, А. де Токвіля, І. Бентама та Ст. Мілля певна річ, відповідали вимогам часу і сприяли подальшому розвиткові буржуазного світогляду.

ЛІТЕРАТУРА

Гегель Г. В. Ф. Философия права. — М., 1983. История политических и правовых учений / Под ред.

B. С. Нерсесянца. — М., 1995.

Кант И, Метафизика нравов // Сочинения. — М., 1965. — Т. 4. — Ч. II.

Нерсесянц В. С. Гегелевская философия права: история и

современность. — М., 1974. Нерсесянц В. С. Гегель. — М., 1979. Нерсесянц В. С. Право и закон. — М., 1983. Семенов В. Г., Шаповал В. Н„ Шулъженко Ф. Ф. К вопросу

о философских основаниях права. — К., 1995. —

C. 33—44.

Семенов В. Г., Шулъженко Ф. П. Формування ідеї громадянського суспільства та правової держави в західноєвропейській філософії XVII—XVIII століть. — К., 1995. — С. 38—47.

1 Кант И. Идея всеобщей истории во всемирно-гражданском плане // Сочинения: В 6 т. - М., 1965. - Т. 6. - С. 139.

2 Кант И. Метафизика нравов // Там само. — Т. 4. — Ч. II. — С. 233

3 Гегель Г. В. Ф. О научных способах исследования права, его места в практической философии и его отношение к науке о позитивном праве // Г. В. Ф. Гегель. Политические произведения. — М., 1978. — С. 228

4 Гегель Г. В. Ф. Философия духа // Сочинения: В 14 т. — М., 1957. - Т. 3. - С. 306.

5 Гегель Г. В. Ф. Философия права. - М., 1990. - С. 67

6 Гегель Г. В. Ф. Философия права - С. 89-90

Loading...

 
 

Цікаве