WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Вчення про державу і право в західній Європі кінця XVIII — початку XIX ст. - Реферат

Вчення про державу і право в західній Європі кінця XVIII — початку XIX ст. - Реферат

6. Політико-правові вчення представників лібералізму у Франції та Англії

У першій чверті XIX ст. другий напрямок полі-тико-правової ідеології, де домінували інтереси особистості, а потім держави, набув подальшого розвитку в творчості представників французького та англійського буржуазного лібералізму Бенжамена Констана, Алексіса де Токвіля та Ієремії Бентама.

Ідеї особистої свободи, свобода приватної власності, обмеження впливу держави на економічне життя, обстоювання ідеї поділу влади, що пропагувалися цими мислителями, мали непересічне значення для формування теоретичних засад громадянського суспільства і правової держави.

У своїй державно-правовій концепції, викладеній у "Курсі конституційної політики", Б. Констан (1767—1830) пропагував означені ідеї, а головним аспектом його вчення було співвідношення особи й держави.

Мислитель був переконаний, що свобода особи може бути реалізованою тільки завдяки праву. Права громадянина, на його думку, випливають із свободи, вони непідвладні державі.

З огляду на це Б. Констан розрізняв свободу громадянську (особисту) і політичну. Політична свобода була притаманна тільки народам Стародавніх Греції та Риму, проявляючись у праві участі в колективному здійсненні політичної влади.

Але в такому стані людина не знала громадянської свободи, вона була повністю підкорена владі всього суспільства. Більшу цінність, на думку Б. Констана, мають громадянська свобода, що полягає в повній незалежності від політичної влади, та наявність таких прав, як свобода слова, совісті, зборів і друку, вибору місця проживання, свобода підприємництва та приватної власності.

Практично все своє вчення Б. Констан присвятив аналізові таких категорій, як особистість, держава і громадянське суспільство; він зазначав, що тільки особиста свобода може стати життєвою необхідністю, умовою формування основ правової держави та громадянського суспільства. Мислитель навів низку чинників, що сприяли зникненню політичної та появі особистої свободи. Це — утворення держав, які мають значну територію та обмежують можливість спілкування всього населення з тих чи інших проблем суспільного життя, що відбувалось у державах-полісах; зникнення рабства, підневільної праці, що сприяє появі особистої зацікавленості в якості й результатах праці, а відтак — розвиткові комерції та підприємництва; зацікавленість людей у мирі, створенні умов особистої та майнової безпеки.

Підмурком свободи нових народів, на думку Б. Констана, є особисті права. З огляду на це соціальна роль держави полягає в забезпеченні особистої свободи людей, а політична влада, як уособлення політичної свободи, повинна бути обмеженою. Вона не поширюється на особисте життя людей, а держава має сприяти розвиткові свободи індивіда. Мислитель погоджувався з думкою Ш.-Л. Монтеск'є про те, що в державі має місце зловживання владою, і для викоренення його необхідна сильна громадська думка, сконцентрована в парламенті, а також утілення принципу поділу влади.

З цього приводу Б. Констан пропонував розмежувати функції: королівської влади; виконавчої влади; влади палати перів; влади, що репрезентує громадську думку, — виборної нижньої палати; судової влади; місцевої (муніципальної) влади.

Децентралізація державного управління, виокремлення муніципальної влади в осібну гілку та визначення її повноважень, на думку Б. Констана, повинні були сприяти розвиткові нових соціальних і, зокрема, економічних відносин, а також особистої свободи людей.

Одним із перших представників французького лібералізму, який осягнув значення і важливість демократії, був Алексіє де Токвіль (1805—1859). Його праця "Демократія в Америці" набула широкої популярності. Він брав активну участь у державному і політичному житті, був депутатом парламенту, міністром закордонних справ. У період правління Наполеона III змушений був емігрувати. Ще одна відома праця Токвіля — "Старий режим і революція".

"Демократія в Америці" — це водночас емпіричний опис функціонування американської демократії, збірка загальних думок про функціонування держав та осмислення державно-правового минулого європейських країн. У цій праці Токвіль сформулював теорію демократії, виклав погляди на такі чолові проблеми, як співвідношення рівності й свободи та існування суперечності між ними. Головна ідея праці — визнання історичної неминучості занепаду аристократії та постійного і неухильного руху до свободи і демократії. Він уважав, що поступовий розвиток рівності — це факт провіденційний, потверджений чіткими ознаками, а саме: він існує в усьому світі, поступово і з кожним днем дедалі більше виходить з-під влади людини, і всі події, як і всі люди, служать цій рівності. Розуміючи рівність як демократію, вчений зазначав: "Попри всі вади, правління демократії все ж таки більше, ніж будь-яке інше, здатне сприяти процвітанню... суспільства". Рівночасно Токвіль приділяв велику увагу організації державної влади, що за демократії набуває особливо великого значення. Зокрема, аналізуючи американську державно-правову систему, він підкреслював важливе значення "системи стримувань і противаг" і теорії поділу влади, які знайшли закріплення в американській конституції. Автори Конституції СІЛА, за словами Токвіля, чітко розуміли потребу в тому, щоби крім народу існувала певна кількість властей, які, не будучи абсолютно від нього незалежними, користувалися б, однак, у своїй сфері досить значним ступенем свободи — так, щоб, підпорядковуючись напрямові, що його вказує більшість, вони могли б боротися з його випадковими бажаннями і не приставати на його небезпечні вимоги. Під цим кутом зору вчений особливо підкреслював незалежність судової влади, яка, спираючись на принцип верховенства конституції перед звичайними законами, захищає основи громадянської та політичної свободи від посягань з боку законодавців. Утім, Токвіль застерігав, що недостатньо закріпити якісь положення в конституції, позаяк устрій держави залежить і від інших чинників. Він, зокрема, писав, що Конституція СІНА подібна до тих прекрасних витворів людської мудрості, які дають славу та багатства своїм винахідникам, але залишаються непотрібними в інших руках, і зазначав, що Мексика, наприклад, скопіювала американську конституцію, але постійно переходила то від анархії до військової деспотії, то від військової деспотії до анархії. Про чинники, що зумовлювали успіх американської демократії, Токвіль писав: "Фізичні причини (географічні умови. — Т, А.) мають менший вплив, ніж закони, а закони — набагато менший, ніж звичаї (мораль)". Під останніми він розумів усю сукупність знань, уявлень, думок та ідей, з яких утворюється звичайний спосіб життя, традиційний та інтелектуальний устрій народу. Демократизм американського суспільного життя і стабільність політичного устрою пояснюються, згідно з Токвілем, демократизмом американських звичаїв (моралі). Коріння свободи і демократизму американських звичаїв Токвіль убачав насамперед у системі громадського самоврядування, що склалась історично в Повій Англії. Саме традиції громадського самоврядування започаткували народний суверенітет і утвердження на практиці принципів свободи.

Проте ні добрі закони, ні інші чинники не врятували Америку від стану, що його Токвіль, слідом за Дж. Адамсом та іншими, назвав "тиранією більшості". Він називав "нечестивим і мерзенним" таке правило, коли у справі управління більшість може чинити все, що їй заманеться. На його думку, існує вищий закон — "справедливість", яким установлено "межі права кожного народу" і водночас право кожного індивіда апелювати "від верховної влади народу до верховної влади всього людства". Однак, на відміну від своїх попередників, які користувалися поняттям "тиранія більшості" для критики демократичних законів, Токвіль убачав "тиранічний" прояв американської демократії найперше у пануванні громадської думки. Ця думка, завдяки прагненню кожного здобути підтримку інших громадян в умовах демократії, неминуче стає думкою мас і тому володіє колосальною примусовою силою, яку неможливо порівняти ні з якими законами. Токвіль підкреслював: "Масі нема потреби вдаватися до законів, щоби покарати тих, хто думає інакше; їй достатньо висловити своє несхвалення, і почуття гнітючої самотності та безсилля доведе їх до відчаю". І далі: "Коли люди рівні за своїм становищем, то завжди громадська думка величезною силою тисне на розум кожного індивіда, вона керує ним, охоплює і пригнічує його; це залежить не стільки від політичних законів, скільки від складу самого суспільства". Тому, хоч як би було врівноважено й розподілено владу в демократичному суспільстві, хоч як би юридичне гарантувалися основні громадянські права і свободи, висловлювати думки, що суперечать думці маси, стає надзвичайно важко. Отже, звільнившись від тиранії держави, американці створили в суспільстві власну тиранію — тиранію одноманітного мислення і поведінки людей, що відкидає інакодумство. Водночас Токвіль відзначив низку чинників, які пом'якшують "тиранію більшості" у Сполучених Штатах Америки, а надто — той авторитет, яким користуються в цій країні юристи. Хоча в умовах американської демократії вони становлять привілейовану касту і є аристократами за способом мислення, манерами і смаками (відчувають інстинктивну любов до порядку і формальностей, неприязнь до дій мас тощо), але за інтересами і походженням самі належать до народу, а тому користуються його довірою та обираються на всі більш або менш значні державні посади. Вплив юридичної професії сягає далеко за межі суддівської чи адвокатської діяльності. Як відзначав Токвіль, майже всяке питання, що виникло, рано чи пізно стає юридичним, внаслідок чого всі сторони змушені вдаватися до ідей та мови, характерних для юридичних процедур, а державні діячі, які також, в основному, є юристами, вносять звичаї та навички своєї професії у здійснення суспільних і державних функцій. Мова права, отже, певною мірою стає повсякденною мовою, а юридичне мислення дедалі глибше проникає у свідомість мас. У цьому аспекті важлива роль належить судові присяжних, коли народ або певна його частина піднімається до рівня суддів.

Loading...

 
 

Цікаве