WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Вчення про державу і право в західній Європі кінця XVIII — початку XIX ст. - Реферат

Вчення про державу і право в західній Європі кінця XVIII — початку XIX ст. - Реферат

Вчення про державу і право в західній Європі кінця XVIII — початку XIX ст.

1. Особливості становлення політичної та правової думки в Німеччині

Ідеологія Просвітництва, а потім Велика французька революція 1789—1794 pp. значно вплинули на процеси політичного, економічного й соціального життя багатьох країн, викликали суттєві зміни в суспільній свідомості, сприяли подальшому розвиткові поглядів на державу і право.

Система ідеологічних поглядів Просвітництва та гасла Великої французької революції знайшли численних прихильників у тогочасній феодальній Німеччині.

У 1793 р. в Сілезії під керівництвом Георга Форстера (1754—1794) сталося повстання ткачів, під час якого національний конвент у Майнці схвалив декрет про приєднання до Великої французької революції.

У той час тут поширювалися ідеї рівності, розкріпачення селян, вдосконалення державного устрою і правової системи.

У Німеччині з'явилися праці К. Фреліха "Про людину та її відносини" і Ф. Цигенгагена "Вчення про правильне ставлення до творіння Божого і загального людського щастя, що його можна досягти тільки суспільним упровадженням цього вчення", в яких розглядалися проблеми природного права, було піддано критиці наявні державно-правові інститути, пропонувалися устрій суспільства на засадах спільності майна, колективістських принципів праці, організація людей в сільськогосподарські комуни, участь громадян в управлінні державою через виборність посадових осіб.

Усе це сприяло розвиткові в Німеччині капіталістичного способу виробництва та буржуазної свідомості.

Основоположником світської юридичної науки, спертої на природне право, в Німеччині був Самуїл Пуфендорф (1632—1694) — автор більш як 20 праць із правознавства та історії, серед яких — "Вступ до загальної юриспруденції", "Про право природи і народів", "Про обов'язки людини і громадянина відповідно до природного права".

Природне право у тлумаченні Пуфендорфа виступає як універсальна соціальна етика, норми якої регулюють поведінку всіх людей, незалежно від їхніх титулів, майнового стану, державної належності та внутрішніх переконань. Ці норми мають універсальний характер, позаяк усім без винятку індивідам властиві однакові потреби: насамперед, жити разом із ближніми, з подібними до себе, оскільки поза суспільством, наодинці, самостійно людина існувати не може ні фізично, ні духовно. "Людина, — підкреслював мислитель, — з'являється тільки там, де люди взаємно допомагають один одному". Для людини є вигідним спільне життя. З цього випливає зміст основного закону природного права, сутність якого полягає в тому, що кожен повинен намагатися, наскільки це можливо, піклуватися про спільноту та оберігати її.

Розглядаючи державу та її роль у суспільстві, вчений зазначав, що держава — це єдина надійна установа, здатна гарантувати безпеку людей. І ще: "Держава є складною моральною особистістю, чия воля сприймається як воля всіх; утворюється ця воля єднанням багатьох воль через договір, щоб використовувати сили і здібності кожного для загального миру та безпеки". Призначення держави, за Пуфендорфом, полягає в тому, щоб бути надійним гарантом порядку в людському суспільстві, гарантом спокою серед людей; вона повинна також захищати зовнішню безпеку країни. Крім того, держава не дозволяє церкві втручатись у практичне світське життя, оскільки сферою діяльності духовенства е виключно внутрішні переконання та совість людини.

Свої завдання держава вирішує з допомогою законів, що їх вона видає. Закон він розумів, як наказ законодавця, волі якого належить підпорядковуватися, незалежно від згоди чи незгоди з цією волею. Закон установлює межі природної свободи людини.

Внесок мислителя в розвиток політичної та правової думки взагалі та німецького Просвітництва зокрема є дуже значним і вагомим.

Представником нового, радикальнішого напрямку в німецькій правовій та політичній думці того періоду був Вільгельм фон Гумбольдт (1767—1835). Найважливіша його правова праця — "Спроба встановлення меж діяльності держави".

Загальна позиція, з якої Гумбольдт розглядав державу, — позиція гуманістичного індивідуалізму. Основна проблема його праці — людина, індивід, його відносини з державою. Головне завдання, що його мислитель поставив у названій праці, — знайти оптимальне місце людини в державі.

Вчений дотримувався чіткої диференціації громадянського суспільства і держави. Критеріями цієї диференціації виступали відмінності: між системою громадських інституцій та установ, які формуються знизу самими індивідами, та державними інститутами; між природним і загальним правом та правом позитивним, установленим державою; між людиною і громадянином. Проводячи межу між суспільством і державою, Гумбольдт не вважав їх рівноцінними величинами. На його погляд, суспільство принципово є вагомішим від держави, а людина — чимось набагато більшим, ніж громадянин, тобто член державного союзу. З цієї ж причини природне та загальне право має бути єдиною основою для позитивного права, керівною засадою під час розроблення і прийняття державних законів. Мета існування держави як такої полягає у служінні суспільству. "Істинним обсягом діяльності держави буде все те, що вона у змозі зробити для блага суспільства", — підкреслював мислитель. Але суспільство виступало в нього не як абстракція, а як сума конкретних індивідів; звідси переконання, що "...державний устрій не є самоціллю, він — лише засіб для розвитку людини".

Держава, реалізуючи відведену їй роль, у своїй діяльності не повинна переслідувати іншої цілі, крім гарантування внутрішньої та зовнішньої безпеки громадян. Він рішуче не сприймав ідеї та факту піклування держави про позитивне благо громадян, тобто про їхнє матеріальне процвітання і суспільну кар'єру, їхню моральність, фізичне здоров'я, спосіб життя тощо. Діапазон активності держави слід різко звузити. Це обумовлене тим, що об'єднання людей у єдиному соціальному союзі породжує нескінченну різноманітність прояву людських сил і діяльності. За таких умов розвиваються багатства натури і характер людини; формується людина, наділена внутрішніми гідністю і свободою. Держава ж, утілюючи в собі верховну владу, не сприймає цієї поліфонії, багатоманітності, а тому прагне уніфікувати свідомість і поведінку людей, можливе різноманіття проявів життя людини, нації, суспільства.

Особливо значну небезпеку для індивіда і нації держава становить тоді, коли починає надмірно опікувати людей, брати на себе місію патерналізму. Гумбольдт був переконаний, що розрахунок громадян на піклування про них правителя, уряду або чиновника розслаблює їхні волю та енергію, відучує самостійно вирішувати проблеми, що виникають у житті, долати труднощі. Постійне очікування на допомогу з боку держави призводить, зрештою, до бездіяльності людини. Потерпає від цього і моральність — адже той, ким часто та інтенсивно керують, легко жертвує залишками своєї самостійності, впадаючи в апатію. Якщо кожен сподівається на турботливу допомогу держави щодо самого себе, то він, звісна річ, беззаперечно передасть їй турботу про долю своїх співгромадян. Ця обставина підриває співчуття до ближнього і зменшує налаштованість людей до надання взаємної допомоги. Суспільна ж допомога найефективнішою буде там, де у людини сильна свідомість, що все залежить від неї. Згідно з Гумбольдтом, що значніший обсяг і ширший діапазон дій державної влади, то меншу свободу мають індивіди, їхні об'єднання. Владолюбні слуги держави, підкреслював він, і в теорії, і на практиці ігнорують принцип: "Ніщо так не сприяє досягненню зрілості для свободи, як сама свобода". Гумбольдт не заперечував цінності, важливості й необхідності держави, але він прагнув визначити ті межі, в яких держава сприяє розвиткові суспільства, кожного індивіда зокрема. У цьому — безперечна цінність і заслуга наукової спадщини мислителя.

2. Політичне і правове вчення І. Канта

Ідеологію буржуазного прошарку суспільства було систематизовано в політико-правовому вченні німецького філософа Іммануїла Канта (1724—1804).

Свою державно-правову концепцію він виклав у багатьох працях, як-от: "Ідеї загальної історії під космополітичним кутом зору", "До вічного миру", "Метафізичні засади вчення про право" та ін.

В основу державно-правової концепції Канта покладено етику. Кожна особа, вважав філософ, є абсолютною цінністю, володіє гідністю і не може бути засобом здійснення ніяких планів. Людина — суб'єкт моральної свідомості, у своєму житті вона має керуватися моральними законами. Моральний закон є обов'язковим для виконання, це — "категоричний імператив".

Принципи і правила поведінки, на думку мислителя, встановлюються розумом, вони є світом ідей, до якого розум прагне наблизити реальні умови існування і діяти відповідно до цих ідей. Дії людини — прояв незалежної волі, яка є автономним утворенням і забезпечує здійснення свободи для особистості, захищаючи її, з одного боку, від суспільного свавілля, а з іншого — від власного. Свобода, в розумінні Канта, — це якість волі всіх розумних істот, вона притаманна внутрішній природі людини.

Loading...

 
 

Цікаве