WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Виникнення та розвиток поглядів на державу і право у країнах стародавнього світу - Реферат

Виникнення та розвиток поглядів на державу і право у країнах стародавнього світу - Реферат

Роблячи спробу з'ясувати сутність цих суспільних феноменів, прибічники означеної концепції порівнювали державу з великою сім'єю, де влада імператора розглядалась як влада голови сімейства, а відносини правлячих і підлеглих — як сімейні відносини, основою яких є підкорення молодших старшим "благородним мужам".

Державна влада здійснювалася імператором одноособове, як у сім'ї, і ніхто не міг утручатися в цей процес.

Позитивні закони мислитель і його учні розглядали як похідні від держави, але їхня роль у регулюванні суспільних відносин уважалася недостатньою. Вони гадали, що ухвалені державою закони, з огляду на їхню імперативність і жорстокість покарання за порушення, не могли сприяти злагоді в суспільстві.

Ефективнішим регулятором суспільних відносин, на їхню думку, була б система моральних норм і принципів, звичаїв і правил поведінки. Ба більше — цей широкий комплекс морально-етичних норм мав би врегульовувати не лише відносини між людьми, а й владні відносини і політичне життя в цілому.

З VI—V ст. до н. е. у Стародавньому Китаї відома концепція даосизму, основоположником якої був Лаоцзи. Означена система державно-правових поглядів за змістом наближалася до уявлень буддизму про ці суспільні феномени, її прихильники обстоювали ідею, що всесвіт, а також суспільство і держава з її атрибутами, розвиваються відповідно до вічного закону "Дао", який визначає конкретні закони неба, природи й суспільства. За сутністю "Дао" є уособленням справедливості, всебічного порядку й доброзичливості. Якщо відносини в державі будуються згідно з приписами "Дао", там панують справедливість і порядок, а значить — добробут і щасливе життя; якщо ж ці приписи не виконуються, то в суспільстві виникають нерівність, насилля та інші вади.

Через два покоління після Конфуція жив і творив Мо-цзи (До Ді, 479—400 до н. е.). Він заснував напрямок, що отримав назву "моїстична школа".

Коли відсутня взаємна любов між людьми, то виникає взаємна зненависть; якщо правитель і його підлеглі не почувають взаємної любові, то немає родинної любові та шанування батьків; якщо між братами немає взаємної любові, то немає і згоди між ними; коли між людьми немає взаємної любові, то сильний неодмінно підкорює слабкого, багатий ображає бідних, знатний хизується перед простолюдином і хитрий обманює простодушного.

На відміну від конфуціанства Мо-цзи сповідував ідею про рівність усіх людей від природи, стверджував, що основою походження держави є договір людей. Верховна влада належить усьому народові, а управління суспільними справами має здійснюватись на основі загальновизнаних методів виховання та примусу.

Завданням держави є встановлення закону, подолання бідності та врахування інтересів усіх громадян, звільнення їх од гноблення.

Ще одна течія державно-правової думки Стародавнього Китаю — школа юристів ("фадзя"), прихильники якої були першими у виборюванні ідеї про беззаперечне дотримання писаного права як основи охорони власності, особи та суспільної безпеки.

Коріння правової доктрини сягає в історію князівства Ці, яке в VI—V ст. до н. е. відігравало домінуючу роль серед держав феодального Китаю. Крім зазначеного, прихильники правової доктрини вбачали головне джерело справедливого ладу в політичних і правових установах. Представники цього напрямку пропагували ідею, буцімто державне управління має спиратися на закони й покарання, що розглядалися ними як основний засіб регулювання суспільних відносин. З метою посилення влади та її централізації вони припускали можливість превентивного покарання, а також запровадження принципу колективної відповідальності, за яким до відповідальності за злочин могли б притягатися родичі правопорушника.

Державно-правові системи, що склалися, стали базою для формування згодом теоретично обґрунтованих концепцій природного права, патріархальної теорії походження держави та деяких інших.

2. Держава і право в теоріях мислителів Стародавньої Греції

Приблизно так само розвивалися погляди на державу і право у Стародавній Греції. Десь із VI ст. до н. е. вони почали складатися в окрему систему знань, але, на відміну від східних країн, у Греції цей процес розвивався активніше, держава і право ставали об'єктами дослідження багатьох мислителів і філософських шкіл. Цьому сприяло декілька чинників. По-перше, Греція мала значний економічний і соціальний досвід. На той час вона проминула декілька форм державності: аристократію, олігархію й демократію, яким було притаманне осібне розуміння сутності держави і права, їхніх ролі й соціального призначення. По-друге, сформувався певний зв'язок між людиною, державними інститутами і суспільством. По-третє, в державі склалася певна правова система, було напрацьовано механізм законотворчого і правозастосовного процесів. По-четверте, це значна диференціація суспільства. Кожен його стан убачав перспективи державного розвитку виходячи з власних інтересів, що знаходило відображення в конкретних теоріях. І нарешті, ще один важливий чинник. Мислителі Стародавньої Греції того періоду почали аналізувати конкретні державно-правові вчення своїх попередників, розвиваючи їх далі чи спростовуючи. Означені процеси почалися з творчості "семи мудреців", які підкреслювали велике значення законів для полісного життя, обстоювали ідею підкорення законам, намагалися законодавче врегулювати відносини між станами суспільства і вдосконалити державний устрій.

Ці мудреці — Фалес, Піттак, Періандр, Біант, Солон, Клеобул і Хілон. їхні життя і творчість датуються кінцем VII — початком VI ст. до н. е. У стислих висловах ("гномах") вони сформували цілком раціональні та світські за духом етичні й політичні сентенції, максими світської практичної мудрості, у тому числі стосовно полісного життя, його законів і порядків. Дехто з мудреців були активними учасниками політичних подій, правителями й законодавцями. Фалесові приписують авторство максими: "Не роби сам того, що ти засуджуєш в інших". Повага до закону пронизує сентенції багатьох мудреців. Хілонові належить афоризм: "Підкоряйся закону". Він уважав кращим полісом той, в якому громадяни слухаються законів більше, ніж ораторів. Шттакові приписують вислів: "Підкоряйся тому законові, який ти постановив сам для себе". Йому ж належать слова: "Повелівай не раніше, ніж сам навчишся підкорятися". Зберігся афоризм Періандра: "Не задовольняйся покаранням злочинця, а попереджуй злочини". З правління Солона, знаменитого афінського державного діяча й законодавця, "почалася демократія", як писав Аристотель. Він був першим, хто збагнув, що демократія — це відповідальність усіх громадян за стан справ у державі. Звідси вельми цікавим уявляється виданий ним закон: "Хто під час смути в державі не стане зі зброєю в руках ні за тих, ні за інших, той піддається безчестю і позбавляється громадянських прав". Держава, на думку Солона, щонайменше потребує законного порядку.

Певний внесок у розвиток державно-правових вчень зробили Піфагор (580—500 до н. е.) і його послідовники. Виходячи з того, що люди не можуть жити без управління, піфагорійці висловлювалися проти демократичного устрою полісів, кращою формою правління вважали аристократію, яка здійснює свою владу на підставі законів. Запоруку порядку в державі прибічники цієї теорії вбачали у свідомому виконанні всіма вимог законів, сутністю яких було встановлення або відновлення справедливості.

Визначальну роль у світогляді піфагорійців відігравало їхнє вчення про числа. Числа, на їхню думку, — це початок і сутність світу. Прагнучи виявити цифрові (математичні) характеристики, притаманні моральним і політико-правовим явищам, піфагорійці першими почали теоретично розробляти поняття "рівність", надзвичайно важливе для розуміння ролі права як рівної міри нормування нерівних відносин і поведінки нерівних індивідів. Па думку піфагорійців, справедливість виражено у цифрі чотири, оскільки чотири — це перший квадрат (результат множення цифри два на саму себе), а сутність справедливості полягає у відплачуванні рівним за рівне. Під рівністю вони розуміли мінливу мірку для кожного відповідного випадку, а не єдину мірку і загальний масштаб для всіх випадків.

Міра й належне — не середнє арифметичне і не найбільш поширене й типове, а найбільш цінне. Тобто, міра має ціннісну природу, виходить із найціннішого в ієрархії цінностей і відповідним чином орієнтує поведінку людей, регулює та оцінює їхні відносини.

На думку Піфагора, після божества і демона слід найбільше поважати батьків і закони, підкоряючись їм за переконанням, а не зовнішньо та удавано. Законослухняність він уважав високою чеснотою, а самі закони — великою цінністю. Найбільшим злом піфагорійці називали анархію (безвладдя), відзначаючи, що людина, за своєю природою, не може обійтися без керівництва, начальства і належного виховання. "Правителі, — підкреслював Піфагор, — повинні бути людьми не тільки знаючими, а й гуманними".

Мета виховання та управління полягає в упорядкуванні індивідуальних і спільних справ, у гармонізації людських відносин, оскільки порядок і симетрія прекрасні й корисні, а безлад і асиметрія — жахливі та шкідливі. Піфагорійці були прихильниками аристократи як правління "кращих", освічених. "Нерозумно, — вважали вони, — звертати увагу на всяку думку будь-кого і, особливо, на думку натовпу. Бо небагатьом властиво прекрасно міркувати і думати. Адже очевидно, що це властиво тільки освіченим. А їх небагато. Отож, очевидно, що ця властивість не поширюється на більшість людей".

Loading...

 
 

Цікаве