WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Виникнення та розвиток поглядів на державу і право у країнах стародавнього світу - Реферат

Виникнення та розвиток поглядів на державу і право у країнах стародавнього світу - Реферат

Виникнення та розвиток поглядів на державу і право у країнах стародавнього світу

1. Становлення державно-правових поглядів у давні часи

З появою держави і встановлених нею норм і правил поведінки люди почали розмірковувати про ці соціальні феномени, їхні сутність і роль у суспільному житті.

Попервах ці роздуми, погляди на державу, а також її вимоги щодо правил поведінки людей, ясна річ, не були самостійними знаннями, а являли собою елементи синкретичного міфологічного світогляду.

Згідно з міфологічними уявленнями наших предків, порядок, установлений на землі, розглядався ними як складова всесвітнього порядку, започаткованого Творцем.

З огляду на це формувались і уявлення людей про їхнє місце у світі, взаємини з іншими людьми, права та обов'язки, державний устрій. Такий підхід до розуміння сутності держави, порядку, справедливості був характерним для більшості народів, про що свідчать перші літературні пам'ятки країн Стародавнього Сходу, Греції, Риму, а також Київської Русі.

Але схожість підходів різних народів у визначенні першоджерела земних порядків мала місце тільки на початковій стадії виникнення цих поглядів.

Із часом, розвиваючись, погляди на державу, порядок, справедливість почали різнитися, набувати різних напрямку й забарвлення. Це сталося на етапі з'ясування людьми питання про взаємозв'язок порядку небесного і відносин на землі. Зокрема, у Стародавньому Китаї вважалося, що такий зв'язок здійснюється імператором. Від імені Бога він утворенням держави встановлює порядок на землі та реалізує надані йому Богом владні повноваження. Решта осіб, які обіймають різні посади в системі державного управління, мають проводити в життя волю імператора, а значить, і Бога.

Рівночасно в Стародавніх Індії та Єгипті, а також у Вавилоні побутував міф, згідно з яким боги були не лише джерелом влади, а й брали безпосередню участь у встановленні земного порядку, вирішенні долі людей. Цю концепцію подибуємо в літературних пам'ятках Стародавнього Єгипту, серед яких — "Повчання Птахотепа" (XXVII ст. до н. е.), "Книга мертвих" (XXV—XXIV ст. до н. е.), "Повчання гераклеопольського царя своєму синові" (XXII ст. до н. е.).

У цих творах превалювала теза про божественну сутність влади і законів, їхню відповідність божим настановам, містилися рекомендації щодо виконання законів, справедливої поведінки. Згідно з поглядами давньоєврейського народу, Бог уважався верховним правителем, законодавцем і верховним суддею. Він безпосередньо впливав на суспільні процеси, пропонуючи рішення з конкретних питань.

Такий підхід до проблеми з'ясування питання про сутність влади, порядку і справедливості був дуже поширеним упродовж тривалого часу; перегодом ці положення були прийняті християнством і знайшли відображення у Новому Заповіті.

Слід звернути увагу на політичні та правові ідеї Стародавньої Індії, закріплені вже в найдавніших літературних пам'ятках, релігійних книгах аріїв (Веди — "священне знання" кінця І тис. до н. е.); у священних книгах брахманізму, до яких належать "Рігведа" — перший і найстаріший збірник, "Самаведа", "Яджурведа" та "Атхарваведа"; у пізніших релігійно-філософських творах (Упанішади); у поетичних епопеях "Махабхарата" і "Рамаяна", а надто — в юридичних збірниках, що являють собою, у значній їхній частині, не стільки пам'ятки законодавства і запис звичаєвого права, скільки релігійно-філософські та політичні трактати. З огляду на це особливо цікавим є збірник, відомий під назвою "Закони Ману" (ПІ ст. до н. е„). У цьому документі, який, вочевидь, мав відповідати кастовому устроєві давньоіндійського суспільства, вміщено цікаві ідеї щодо права, закону та їхньої ролі не лише в суспільстві, а й у людському бутті. "Вчинене беззаконня ніколи не залишається без наслідків для того, хто його вчинив". Тут також підкреслюється роль і сутність покарання: "Покарання є правитель, це — керівник, воно служить запорукою дотримання закону... Тільки покарання править усіма істотами... мудрі вважають покарання тотожним до закону".

Низку політичних проблем розглянуто і в трактаті "Артхашастра" ("Книга про користі"), автором якого вважають Каутілью, державного діяча VI—III ст. до н. е. Тут є поради цареві стосовно організації адміністрації та суду, законодавства й управління, зовнішньої та внутрішньої політики.

Згідно з "Книгою Ману" і висловлюваннями Каутільї, державу визначають сім елементів: цар, міністри, територія, столиця, державна скарбниця, військо і міжнародні союзники. Зародження державної організації пов'язується з занепадом моральності серед людей, оскільки існували часи, коли люди підлягали тільки законам і коли не було ніякої влади. І власне влада "...запевняє мирне існування як філософії, так і святим Ведам, а також економічному життю... Оскільки там, де немає влади, сильний пожирає слабшого". В "Артхашастрі" підкреслено, що влада є найважливішим елементом, без якого суспільство не могло б існувати. "Влада оберігає сонного, панує над усіма істотами, охороняє їх, стоїть на сторожі загального порядку". Фактично доктрина доходить аж до сутності державної влади і права: "Цар спирається на фінанси і примус; примус — на фінанси; на примус спирається право; врешті, на право спираються люди".

Десь у VІII—VII ст. до н. е. погляди на земний порядок, сутність законів і справедливості зазнали суттєвих змін. Передусім це характерно для Стародавньої Персії (а згодом і країн Близького Сходу, Азії та Індії), де поширилося вчення Заратустри. Він розглядав суспільний процес як боротьбу двох протилежних сил: Добра (царства світлого божества) і Зла (царства темного божества). На його думку, Добро є метою людського існування, воно закликає до боротьби зі Злом. Навіть більше, для боротьби зі Злом і утвердженням на землі Добра, похідними від якого є справедливість, порядок і добробут, виникає держава.

Окрім цього, Заратустра зробив спробу визначити сутність і функції влади, яку він ототожнював із особою монарха. На його погляд, єдиноуправитель держави репрезентує на землі царство світлого божества — Добро, є його служителем, а основним його завданням повинна бути боротьба зі Злом, захист підданих, установлення справедливості й порядку. Тільки за таких умов є можливими перемога Добром царства темного божества — Зла і створення відповідних умов для щасливого життя людей.

Згодом, у VI—V ст. до н. е., з виникненням релігійної течії буддизму, формувалися погляди, які заперечували божественну основу держави, порядку і закону. На відміну від своїх попередників, прихильники буддизму вважали, що всесвіт керується природним законом, а всі події — це природна закономірність. Згідно з цим, життя людей значною мірою залежить від них самих і щонайперше — від знання ними природного закону.

Прихильники цієї системи поглядів обстоювали також думку про природне походження держави і характер законів.

Майже така сама схема становлення системи державно-правових поглядів мала місце і в Стародавній Греції. Міфологічні уявлення людей про всесвіт, державу й порядок заступили погляди, в яких основна роль у їх створенні відводилася богам, а надто Зевсові, що знайшло відображення в багатьох літературних пам'ятках тогочасної Греції. Зокрема, у VIII ст. до н. е. у творах знаменитого Гомера "Іліада" та "Одіссея" верховним заступником справедливості є Зевс.

Гомер наголошував, що основним принципом поведінки є справедливість, якої мусять дотримуватися як боги, так і люди. Право, власне, має бути конкретизацією вічної справедливості.

Навіть більше, в тогочасному суспільстві боги реп-репрезентували різні морально-правові принципи. Про це красномовно свідчив Гесіод (VIII—VII ст. до н. е.) у творі "Теогонія". Тут, зокрема, йшлося про те, що в Зевса, який уособлював всебічну досконалість, і Феміди, яка персоніфікувала вічний природний порядок, народилися дві дочки: Діке та Евномія. Перша з них охороняла справедливість і карала кривду, а друга являла собою божественний характер початку законності в суспільному устрої. Використовуючи категорію справедливості, автор спробував проаналізувати тодішні суспільний устрій, порядок і закон.

У творі "Труди і дні" він стверджував, що людство від створення світу проминуло п'ять епох.

Перша епоха, яку він називав золотою, давала можливість людям бути рівними; скрізь панували справедливість, добробут і щастя.

Але згодом з'явилися люди, які перестали коритися богам, не виконували їхніх настанов, порушували справедливість. Це було у другій епосі, яку Гесіод називав срібною.

Далі, коли справедливість у суспільстві порушувалася ще більше, настала мідна епоха, за якої окремі люди почали ворогувати і нищити один одного.

Те саме, тільки в більших розмірах і між народами, відбувалось і в наступну, четверту епоху. І нарешті, настала сучасна Гесіодові епоха — залізна, що характеризувалася повною зневагою до справедливості, внаслідок чого в суспільстві запанували зло й насилля, кривда й несправедливість.

У VI—V ст. до н. е. окремі уявлення людей про всесвітній порядок, державний устрій та закон стали більш системними.

У Стародавньому Китаї одним із перших у цьому плані було вчення школи Конфуція (551—479 до н. е.), що увібрало в себе багато уявлень про державу і право тогочасного суспільства. Мислитель і його послідовники розглядали державу і право у взаємозв'язку між собою та в співвідношенні з іншими соціальними інститутами, зокрема з моральністю.

Loading...

 
 

Цікаве