WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Права та обов’язки подружжя по утриманню - Курсова робота

Права та обов’язки подружжя по утриманню - Курсова робота

Унікальність обставин, які дають, можливість колишньому чоловіку (дружині) вимагати утримання протягом трьох років після розірвання шлюбу полягає в тому, що:

1) право на допомогу надається працездатній особі;

2) право на утримання не залежить від строку перебування у шлюбі;

3) право на утримання не залежить від наявності дітей;

4) потребу в матеріальній допомозі законодавець пов'язує як із причинами об'єктивного характеру (хвороба, піклування про інших членів сім'ї), так і з причинами суб'єктивного характеру (ведення домашнього господарства, виховання дитини), тобто із звичайними домашніми турботами, з якими не може не бути пов'язаний шлюб.

Виходячи із диспозиції статті, позивач, посилаючись на те, що він не набув освіти, бо, скажімо, вів в сільській місцевості домашнє господарство, може вимагати так званої соціальної реабілітації, і суд має задовольнити його позов щодо стягнення аліментів.

Водночас колишній чоловік (дружина), якщо вів домашнє господарство, виховував дітей, піклувався про інших членів сім'ї та закінчив, наприклад, заочно педагогічний інститут, права на аліменти не набуде, оскільки має освіту. А враховуючи середню заробітну плату педагогічних працівників, такій особі буде важко довести, що саме домашні турботи перешкодили обійняти "відповідну посаду", яка б її забезпечила.

За згаданих обставин ми не виключаємо, що бажання отримати аліменти буде спонукати певні категорії працездатних громадян укладати шлюби із забезпеченими партнерами, щоб потім, спекулюючи на матеріальних труднощах, на законних підставах вимагати від одного з колишнього подружжя утримання.

Невизначеність понять, якими оперує законодавець в наведеній статті, не дає підстав вважати цю новелу обґрунтованою, доцільною і своєчасною.

4. Право на утримання за наведених вище умов законодавець надає чоловіку і жінці, які не перебували у шлюбі між собою, але тривалий час проживали однією сім'єю і стали непрацездатними під час спільного проживання, а потім припинили фактичні сімейні відносини. Викладене вище дає підстави вважати, що законодавець практично прирівняв фактичні шлюбні відносини до зареєстрованого шлюбу. Майно, набуте чоловіком та жінкою за час проживання спільною сім'єю, але без реєстрації шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, як і подружжю [2, ст.74]. Вони набувають таких же аліментних прав щодо свого утримання, як і подружжя [2, ст.91]. Тобто вітчизняний законодавець орієнтується на сімейне законодавство країн Західної Європи та США, де відмінності між зареєстрованим шлюбом та фактичним усе більше втрачають своє значення в сфері майнових відносин.Поширені в перші роки радянської влади так звані фактичні шлюбні відносини не забезпечували необхідними гарантіями права жінки як дружини, оскільки їй важко було довести наявність саме сімейних стосунків.

Слід пригадати, що і Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 8 липня 1944 р. правове значення надавалося лише зареєстрованим шлюбам.Вважаємо, що саме державна реєстрація шлюбу дозволяє належним чином захистити та охороняти майнові й особисті немайнові права громадян, тому своєрідна "легалізація" фактичних шлюбів не сприяє сьогодні зміцненню сім'ї та є передчасною.

Позбавлення одного з подружжя права на утримання

Відхилення від загальних правил аліментування може мати місце, якщо суд упевниться у відсутності підстав для стягнення аліментів. Незважаючи на наявність формальних обставин, які дозволяють стягувати аліменти із одного з подружжя на користь іншого, законодавець передбачає вичерпне коло обставин, коли суд може позбавити одного з подружжя права на утримання або обмежити його строком [2, ст.83]:

1) Перебування в шлюбних відносинах нетривалий час.

Нетривалість перебування в шлюбі може бути підставою для звільнення одного з подружжя від стягнення аліментів. Це правило неможливо застосувати щодо того з подружжя, який перебуває в шлюбі, оскільки шлюб існує і визначити термін, протягом якого подружжя ще буде перебувати в шлюбі, неможливо.

При стягненні аліментів із колишнього чоловіка (дружини) час відіграє істотне значення. Не може бути справедливою норма, згідно з якою особа, котра перебувала в шлюбі, зобов'язана потім утримувати колишнього з подружжя упродовж кількох десятиліть. Якщо при тривалих шлюбних відносинах можна вести мову про виникнення якихось моральних зобов'язань між особами, які разом вчилися, працювали, виховували дітей, будували житло, набували майно, то при незначній тривалості подружнього життя, коли особи через кілька років взагалі не згадують одна одну, - це є несправедливим. У такому разі в стягненні аліментів потрібно або взагалі відмовляти, або обмежити їх сплату певним строком.

Аналогічна норма містилася і в КпШС України, але поняття "нетривалий час" було настільки оціночним, що суди по-різному його тлумачили. В одному випадку в рішенні обґрунтовувався термін 15-20 років, у іншому - 10-15 тощо. У ст. 76 СК законодавець пов'язує право колишнього чоловіка (дружини) на аліменти у разі, коли на момент розірвання шлюбу йому (їй) до досягнення пенсійного віку залишилося не більш як 5 років, за наявності додаткової умови - перебування у шлюбі не менше десяти років. Вважаємо, що доцільно застосовувати цей термін і в даному випадку.

2) Якщо непрацездатність одного з подружжя виникла в результаті вчинення ним умисного злочину.

Аліментування особи, непрацездатність якої настала внаслідок вчинення нею умисного злочину, суперечило б нормам моралі. Обвинувальний вирок суду, який набув законної сили, або припинення кримінальної справи з нереабілітуючих підстав можуть бути підставою для того, щоб позбавити позивача права на утримання [2, ст.83]. Зазначимо, що водночас у п. 4 ст. 75 СК [2] підкреслюється, що права на утримання не має той із подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину.

3) Якщо непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу.

Для осіб, які укладають шлюб, важливою є поінформованість про стан здоров'я одне одного. Якщо один із подружжя свідомо приховав наявність тяжкої хвороби від іншого, це може спричинити тяжкі наслідки: можливість зараження тяжким інфекційним захворюванням, зокрема вірусом імунодефіциту, народження хворої дитини тощо.

Невиправдано також покладати на одного з подружжя обов'язок щодо утримання іншого, непрацездатного з подружжя, який приховав свою непрацездатність.

Суд, розглядаючи справу, повинен з'ясувати:

а) чи дійсно непрацездатність позивача настала до укладання шлюбу або чи дійсно позивач захворів на тяжку хворобу до укладання шлюбу;

б) чи хвороба позивача відноситься до тяжких;

в) чи дійсно позивач знав про свою тяжку хворобу чи непрацездатність;

г) чи дійсно позивач приховав цю обставину від іншого з подружжя. Якщо ж відповідач після укладання шлюбу дізнався про тяжку хворобу (інвалідність) іншого подружжя, але не ініціював питання щодо визнання шлюбу недійсним, то відсутні й підстави для його звільнення від обов'язку щодо утримання того з подружжя, хто є непрацездатним.

4) Якщо одержувач свідомо поставив себе в становище такого, що потребує матеріальної допомоги.

Так, позивач міг потрапити в скрутне матеріальне становище внаслідок марнотратства, зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, захоплення азартними іграми. Водночас не можна поширити цю норму на випадки, коли особа стала потребувати матеріальної допомоги, оскільки вступила на навчання на платній основі, скористалася платними медичними послугами тощо.

Прийняття судом рішення щодо звільнення одного з подружжя від обов'язку по утриманню іншого з подружжя чи обмеження цього обов'язку певним строком (наприклад, стягненням аліментів протягом шести місяців) є правом, а не обов'язком суду. Тому суд має уважно дослідити конкретні обставини справи, прискіпливо підійти до оцінки доказів, які дозволяють прийняти обґрунтоване рішення. Наведені положення поширюються і на осіб, у яких право на аліменти виникло після розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 75 СК України [2] один з подружжя не має права на аліменти у випадку:

1) Негідної поведінки в шлюбних відносинах того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги.

У нашому суспільстві сімейні відносини будуються на засадах добровільності шлюбу, почуттях взаємної любові чоловіка та жінки, рівності і взаємоповаги. Якщо ж поведінка одного із подружжя не лише не сприяла зміцненню сім'ї, а навпаки, руйнувала її, то покладати на іншого з подружжя обов'язок утримувати його суперечило б засадам моралі та справедливості.

Критерії негідності поведінки подружжя оцінює суд з позицій моральності, але факти, які доводять непривабливість вчинків когось із подружжя в шлюбі, має доводити в суді подружжя-позивач. Мова може йти про ганебну поведінку як до шлюбу, під час шлюбу, так і після його припинення. Але негідна поведінка до укладання шлюбу, якщо надалі вона не мала місця, підставою для відмови у стягненні аліментів бути не може.

Loading...

 
 

Цікаве