WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Порядок та умови відбуття покарання у вигляді обмеження волі - Курсова робота

Порядок та умови відбуття покарання у вигляді обмеження волі - Курсова робота

15 грудня 1930 р. постановою ЦВК та РНК СРСР були ліквідовані НКВС союзних та автономних республік. Нею всі місця позбавлення волі, які перебували у віданні НКВС союзних республік, а також організація примусових робіт без взяття під варту передані у відання Наркоматів юстиції союзних республік ( в Україні – Наркомюст УРСР ). У складі Наркомюст УРСР для здійснення керівництва відповідними установами та бюро примусових робіт було створено Головне управління виправно-трудових установ (ГУВТУ).

У зв'язку із запровадженням на теренах СРСР інституту звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, який був закріплений в Основах виправно-трудового законодавства Союзу РСР та союзних республік у вигляді окремого розділу Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 лютого 1977р.; відповідні зміни у 1977 р. внесені й до ВТК УРСР 1970 р. До кодексу додатково був включений Розділ III-A "Порядок і умови виконання умовного засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці і умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці", який складався з восьми статей.

Крім ВТК 1970 р. порядок та умови відбування покарання ц виді позбавлення волі регламентувалися й численними відомчими нормативними актами МВС УРСР (наказами, інструкціями, вказівками тощо). Головними з них були Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ, які оголошувались наказом МВС УРСР. [15, с.225].

Найбільш численні і суттєві зміни внесені до ВТК України у зв'язку з прийняттям 5 квітня 2001 р. нового Кримінального кодексу України, який набрав чинності з 1 вересня 2001 р. Внесення змін у ВТК країни дало поштовх для подальшої нормотворчої роботи Департаменту – протягом 2001 – 2002 рр. була видана низка відомчих нормативних актів (інструкцій, наказів, положень, вказівок тощо ), спрямованих на детальну регламентацію порядку і умов виконання окремих видів покарання як пов'язаних з ізоляцією від суспільства (довічне позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешт ), так і не пов'язаних з нею (обмеження волі, громадські роботи тощо ).На перший погляд, може видатися, що з прийняттям протягом 2003-2006 років відповідних нормативно-правових актів на теренах нашої держави була в основному завершена робота зі створення необхідної законодавчої бази для належного функціонування органів та установ кримінально-виконавчої системи та приведення умов тримання засуджених у відповідність з вимогами загальновизнаних міжнародних правил і стандартів. Проте це не зовсім так, оскільки, на думку науковців і практиків, окремі положення і КВК України, і Закону "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (які, до речі, є основоположними законодавчими актами у цій сфері) ще далекі від досконалості, не повною мірою відповідають вимогам міжнародних стандартів у сфері поводження із засудженими, не забезпечують належного соціального захисту персоналу, а також містять ряд суттєвих недоліків та прогалин, які потребують негайного усунення.Отже, на сучасному етапі перед законодавцем постає не менш складне завдання – вдосконалення чинного кримінально-виконавчого законодавства з метою забезпечення ефективної діяльності органів і установ кримінально-виконавчої системи з виконання покарань, призначених за вироком суду, та приведення умов тримання засуджених у відповідність з міжнародними стандартами та правилами. [8, с.119-120].

2.Порядок та умови відбуття кримінального покарання у вигляді обмеження волі.

Порядок і умови виконання й відбування покарання у виді обмеження волі регулюється главами 3, 13 КВК України та Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження. Згідно зі ст. 11 КВК України, є кримінально-виконавчими установами відкритого типу, які організовуються і ліквідовуються Департаментом. Межі виправного центру визначають управління Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області за погодженням з органами місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей установи, та проходять по межі населеного пункту, про що засудженим оголошується під розписку. [2, с.7].

Територія виправного центру, як правило, обладнується огорожею суцільного заповнення з полегшених конструкцій та контрольно-пропускним пунктом. У виправному центрі обладнуються чергова частина, гуртожитки, їдальня, лазня з пральнею, дезкамерою та сушильнею, амбулаторія зі стаціонаром, ларьок, перукарня, приміщення для зберігання постільних речей, спецодягу та особистих речей засуджених, майстерня з ремонту одягу та взуття, кабінети для начальника виправного центру, його заступників, начальників відділень соціально-психологічної служби, працівників оперативної служби, відділу нагляду та безпеки, кімнати виховної роботи, спортивний майданчик, дисциплінарний ізолятор, виробничі об'єкти. Приміщення дисциплінарного ізолятора відгороджується від інших споруд парканом суцільного заповнення. Виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньо ї тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до статей 82(заміна невідбутої частини покарання більш м'яким), 389)(ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі) КК України. Засуджені відбувають покарання у виправних центрах,як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження. Якщо на території проживання засуджених відсутній виправний центр, то вони можуть бути направлені у виправний центр іншої адміністративно-територіальної одиниці.

Направлення засуджених до виправного центру можливе у двох формах: самостійно і під вартою. За загальним правилом особи, засуджені до обмеження волі, прямують до місця відбування покарання самостійно, але за рахунок держави . Кримінально-виконавча інспекція згідно з вироком суду вручає засудженому припис про виїзд до місця відбування покарання і не пізніше трьох діб із дня одержання припису засуджений зобов'язаний виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку. В окремих випадках суд, враховуючи особистісні дані засудженого, окремі обставини кримінальної справи або не виїзд до виправного центру без поважних причин, може направити засудженого до місця відбування покарання у порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. У таких випадках засуджений звільняється з-під варти при прибутті до виправного центру. [2, с.26].

У разі неприбуття засудженого до місця відбування покарання органом внутрішніх справ за поданням кримінально-виконавчої інспекції оголошується його розшук. Після затримання засуджений направляється до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.

Стосовно осіб, які після постановлення вироку визнані інвалідами першої або другої групи або досягли пенсійного віку, а також жінок, які стали вагітними, кримінально-виконавча інспекція вносить до суду подання про звільнення таких осіб від відбування покарання.

Строк покарання у виді обмеження волі починає обраховуватись з моменту прибуття засудженого до виправного центру та взяття його на облік. До такої особи,за правилами,встановленими ст. 72 КК України, зараховується час тримання засудженого під вартою та слідування під конвоєм,із розрахунку один день перебування під вартою за два дні обмеження волі.

Засуджені до обмеження волі у виправному центрі перебувають без охорони, але знаходяться під наглядом адміністрації, що включає в себе стеження і контроль за їх поведінкою за місцем проживання, а також в неробочий час. [16, с.21].

Організація нагляду за засудженими у виправних центрах включає:

− контроль за поведінкою засуджених у місцях їх проживання та роботи, перевірку наявності в них посвідчень встановленого зразка, обмеження їх доступу на територію, де розташовані житлові будинки працівників виправних центрів та інших громадян;

−забезпечення виконання засудженими вимог кримінально-виконавчого законодавства України та дотримання ними встановленого порядку відбування покарання;

−запобігання та профілактику порушень режиму тримання з боку засуджених та недопущення вчинення ними злочинів,втеч та інших правопорушень;

−проведення обшуків з метою перекриття каналів надходжень до засуджених заборонених предметів, а також забезпечення ізоляції осіб, які допустили порушення встановленого порядку відбування покарання.

У процесі відбування покарання у виді обмеження волі до засуджених застосовуються як заходи заохочення, так і заходи стягнення. Заходи заохочення є важливою умовою закріплення позитивних змін в особистості засуджених. Стаття 67 КВК України встановлює шість видів заохочень, що застосовуються до осіб, засуджених до обмеження волі, зокрема: подяка; нагородження похвальною грамотою; грошова премія; нагородження подарунком; дострокове зняття раніше накладеного стягнення; дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі та вихідні дні.

Loading...

 
 

Цікаве