WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Колізії у сфері виконання господарських зобов’язань - Реферат

Колізії у сфері виконання господарських зобов’язань - Реферат

Також заслуговують на увагу розбіжності трактувань обох кодексів відносно підстав звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань. Так, ст. 617 ЦК України і ст. 218 ГК України передбачають в якості такої підстави дію непереборної сили. Цивільний кодекс до підстав звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань відносить також невиконання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних грошових коштів. Цікаво, що ГК України не відносить ці обставини і до форс-мажорних. Проте в ч. 4 ст. 219 ГК згадуються певні „загадкові" обставини, які внаслідок їх надзвичайного характеру за згодою сторін можуть бути визнані підставою звільнення їх від господарської відповідальності. З огляду на те, що вказані обставини не є форс-мажором у класичному розумінні (оскільки регулюються окремою нормою), постає питання про можливість віднесення до форс-мажору таких обставин, як відсутність товарів на ринку чи невиконання обов'язків контрагентом боржника. Виходячи зі змісту ч. 4 ст. 219 ГК України, це можливо, адже законодавством не заборонено. Як бачимо, знову постає питання про змістовне навантаження норм Господарського кодексу, оскільки виходить, що вказані обставини лише потрібно обумовити окремо.

Розглянемо також колізійні питання деяких законодавчих положень у сфері інших способів забезпечення виконання зобов'язань, як, наприклад, відносини майнової поруки та застави. Отже, Закон України „Про заставу" від 2 жовтня 1992 р. у ст. 11 зазначає, що сторонами договору застави можуть бути юридичні і фізичні особи та держава.

Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Аналогічна норма закріплена і в ст. 583 ЦК України. Як відомо з теорії цивільного права, застава й порука є різними і самостійними способами забезпечення виконання зобов'язань. Тут і постає питання, яке ми розглядатимемо далі, а саме, нормами яких видів забезпечення виконання зобов'язань має регулюватися, наприклад, договір застави майна з майновим поручителем. Питання це надзвичайно важливе, адже порука припиняється, крім іншого, якщо протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов'язань кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (ч. 4 ст. 559 ЦК України). Крім того, в силу ст. 588 ЦК України поручитель має право на оплату послуг, які він надав боржникові. Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України, порука припиняється у випадку зміни зобов'язання без згоди поручителя, якщо внаслідок цього збільшується обсяг його відповідальності. Зрозуміло, що норми, які регулюють заставу, не надають такого широкого кола прав заставодавцю (майновому поручителю). Більше того, згідно зі ст. 27 Закону України „Про заставу", застава зберігає силу, якщо на передбачених у законі підставах відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі, або переведення боржником боргу, що виник із забезпеченої заставою вимоги, на третю особу.

Разом із тим ч. 3 ст. 559 ЦК України чітко вказує на те, що порука припиняється у випадку переводу боргу на іншу особу, в разі, якщо поручитель не поручився за іншого боржника. Тобто, якщо застосовувати норми, що стосуються виключно заставних відносин, то права майнового поручителя стосовно прав, так би мовити, „просто поручителя" є суттєво обмеженими.

Звернемося до позицій високих судових інстанцій. Так, Вищий господарський суд України виходить із того, що порука й застава – це різні і самостійні способи забезпечення виконання зобов'язань, тому встановлений ст. 559 ЦК України строк для пред'явлення позову до поручителя не може застосовуватися до правовідносин заставодавця та майнового поручителя за договором застави (п. 6 Листа ВАСУ „Про практику вирішення спорів, пов'язаних із забезпеченням виконання зобов'язань" від 30 травня 2001 р. № 01-8/637). Крім того, факт припинення поруки не тягне за собою припинення договору застави майна, знову ж таки, з огляду на самостійність указаних способів забезпечення виконання зобов'язань (п. 7 Листа).

При цьому в п. 4 Роз'яснення Президії ВАСУ „Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України „Про заставу" від 24 грудня 1999 р. № 02-5/602 вказано, що заставодавцем може бути не тільки сам боржник, а й третя особа (майновий поручитель). До майнового поручителя, який виконав забезпечене заставою зобов'язання, переходять усі права кредитора за цим зобов'язанням. Отож, Вищий господарський суд вважає, що до майнового поручителя норми, що стосуються поруки, застосовуватися не можуть, і водночас вони мають до нього застосовуватися. В подальшому поведінка ВГСУ стає просто фантастичною. Так, у листі „Про результати узагальнення судової практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконання кредитних договорів" від 26 жовтня 2000 р. № 01-3/578 вказано, що з чинного законодавства не можна зробити однозначного висновку про зміст терміна „майновий поручитель". Очевидно, навіть високі судові інстанції не впевнені, які саме норми мають застосовуватись до вказаних правовідносин. Вище ми вже робили сміливі висновки, так що, нічим не ризикуючи, спробуємо знайти вихід із зазначеної ситуації. А він існує, щоправда, є досить теоретичним.

Так, якщо стати на позицію, викладену в листі ВГСУ від 26 жовтня 2000 р. № 01-3/578, згідно з якою чинне законодавство у вказаних питаннях містить протиріччя і трактується неоднозначно, то при вирішенні подібних справ ми маємо звернутись до ст. 8 ЦК України. Згідно з цією статтею, якщо цивільні відносини не врегульовані ЦК України чи іншими законодавчими актами або договором, вони регулюються тими правовими нормами, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). В разі, якщо принцип аналогії закону застосувати неможливо, застосовується принцип аналогії права. Згідно з цим приписом, цивільні відносини регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (ч. 2 ст. 8 ЦК України). В силу ч. 6 ст. 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства належать, крім іншого, добросовісність та справедливість. Зрозуміло, що, наприклад, зміна зобов'язання без згоди поручителя (якщо внаслідок цього збільшиться обсяг його відповідальності) навряд чи відповідає принципу добросовісності та справедливості. Щоправда, автори статті як не намагаються, але не в змозі уявити собі суддю, котрий володітиме достатньою сміливістю, щоб вирішити спір на основі таких понять, як „аналогія права" чи „загальні засади цивільного законодавства". Останні, на жаль, існують лише у студентських аудиторіях.

Як бачимо, навіть побіжний аналіз засобів забезпечення виконання зобов'язань показав наявність суттєвих проблем у цій сфері, і до їх вирішення, судячи з усього, ще досить далеко.

Використана література

  1. Цивільний кодекс України

  2. Господарський кодекс України

  3. Лист ВАСУ „Про практику вирішення спорів, пов'язаних із забезпеченням виконання зобов'язань" від 30 травня 2001 р. № 01-8/637

  4. Роз'яснення Президії ВАСУ „Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України „Про заставу" від 24 грудня 1999 р. № 02-5/602

  5. лист ВГСУ „Про результати узагальнення судової практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконання кредитних договорів" від 26 жовтня 2000 р. № 01-3/578

  6. Швець Б., Вергела І., юридичний журнал Юстініан, №9 2004р.

2


 
 

Цікаве

Загрузка...