WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Колізії у сфері виконання господарських зобов’язань - Реферат

Колізії у сфері виконання господарських зобов’язань - Реферат

Реферат з правознавства

Колізії у сфері виконання господарських зобов'язань

Слід почати з того, що ст. 546 Цивільного кодексу України (даліЦКУкраїни) передбачає шість видів забезпечення виконання зобов'язань: це – неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток. У ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу (далі – ГК України) згадуються господарські санкції трьох видів: відшкодування шкоди, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції. Цікавою є класифікація штрафних санкцій, які згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визначаються як неустойка, штраф і пеня. Разом із тим ст. 549 ЦК України (як, до речі, й теорія цивільного права) розуміє штраф та пеню як види неустойки. Остання може існувати лише у формі двох попередніх. Як бачимо, вже з формальної точки зору такий поділ не витримує будь-якої критики.

Одним з найбільш цікавих питань є питання щодо розміру відповідальності за порушення зобов'язання. Так, згідно зі ст. 551 ЦК України, встановлений законом розмір неустойки може бути збільшений у договорі за згодою сторін. Частина 2 вказаної статті передбачає заборону лише на зменшення встановленого законом розміру неустойки. Водночас ст. 231 ГК України наголошує на тому, що передбачений законом розмір штрафних санкцій стосовно окремих видів зобов'язань не може бути змінений.

Постає питання: чи можуть сторони самостійно збільшити розмір штрафних санкцій (неустойки) у випадку, якщо це передбачено законом. Авторам статті можуть заперечити – мовляв проблема надумана: можливо, в ГК йдеться про якісь особливі види зобов'язань, розмір санкцій за якими змінювати заборонено (як збільшувати їх, так і зменшувати). Але ж п. 2 ч. 2 ст. 551 ЦК України не передбачає будь-яких винятків із загального правила про збільшення розміру неустойки, не є банкетною нормою і відповідно, має не меншу силу, ніж, ч. 1 ст. 231 ГК України. Певний інтерес становить також ч. 6 ст. 231 ГК України, згідно з якою штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ. Однак незрозуміло, розмір чого саме визначається обліковою ставкою НБУ – пені чи штрафу. Звичайно, відсотки, що нараховуються за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, і є пенею. Однак ч. 2 ст. 549 ЦК не виключає, виходячи з буквальної її трактовки, стягнення за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання такого виду неустойки, як штраф. Так, пеня застосовується за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, але ж із цього не випливає, що штраф за його невиконання застосовуватися не може.

Дійсно, адже штраф, згідно із зазначеною нормою, – це вид неустойки, що визначається в процентах від суми зобов'язання, а останнє може бути і грошовим (згідно зі ст. 509 ЦК). Отже, маємо серйозні підстави для неоднозначного трактування ч. 6 ст. 231 ГК, що навряд чи позитивно впливатиме на господарську діяльність, та ще й додасть головного болю юристам.

На продовження теми звернемося до колізії, що виникає при вирішенні питання про порядок стягнення неустойки та відшкодування шкоди. Так, ст. 624 ЦК України передбачає, що неустойка підлягає стягненню в повному розмірі незалежно від стягнення шкоди. Водночас ст. 232 ГК України передбачає, що шкода стягується в частині, яка не покрита штрафними санкціями (неустойкою). Можливість же стягнення шкоди в повному обсязі поряд зі стягненням неустойки, згідно з ч. 2 ст. 232 ГК України, має бути передбачена законом чи договором.

У принципі можна стверджувати, що ч. 1 ст. 624 ЦК України і є тим самим передбаченим законом варіантом, але тоді абсолютно незрозуміло, яке практичне значення має згадана норма ГК.

Але найбільш незрозумілим є питання, чи можливо взагалі застосовувати визначення штрафу та пені, наведені в Цивільному кодексі стосовно господарських правовідносин. ГК України оперує вказаними поняттями, однак визначення їм не дає. Так, ч. 4 ст. 231 ГК України передбачає, що розмір санкцій може бути встановлений у процентному відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній сумі або в процентному відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання.

Разом із тим ст. 549 ЦК України при визначенні терміна „штраф" використовує поняття невиконаного чи неналежним чином виконаного зобов'язання, а при визначенні пені – поняття несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання. Тобто штраф і пеня (згідно з ЦК України) не передбачають можливості стягнення неустойки від усієї суми зобов'язання, натомість визначають її лише в відсотковому відношенні від невиконаного, виконаного неналежним чином чи несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання.

Більше того, п. 1 ст. 230 ГК України визначає штрафні санкції виключно як господарські санкції у вигляді певної грошової суми, тоді як згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) може бути й інше майно, яке боржник має передати кредитору у випадку порушення зобов'язання. Майном же, в силу ст. 190 ЦК, можуть бути, наприклад, майнові права.

Розглянемо також питання про строки нарахування неустойки. Так, ЦК України не передбачає будь-яких строків, що обмежували б її нарахування. Господарський кодекс у ч. 6 ст. 232 однозначно вказує на те, що нарахування штрафних санкцій у випадку прострочення виконання зобов'язання припиняється, якщо інше не встановлено договором чи законом через шість місяців з того моменту, коли зобов'язання мало бути виконаним.

Знову ж таки, нам можуть заперечити, мовляв, ця норма просто конкретизує загальні положення ЦК. Однак справа полягає в тому, що штрафні санкції існують, згідно з ГК, виключно у грошовій формі, а неустойка (штраф і пеня) за ЦК може нараховуватись і як інше майно. Таким чином, якщо пеня існує в грошовій формі, то її нарахування за загальним правилом має бути припинене зі спливом шести місяців з моменту, коли зобов'язання мало бути виконано. А у випадку, коли пеню, відповідно до з ч. 1 ст. 549 ЦК, встановлять у вигляді певного майна (будь-якого товару, що підлягає передачі), то строк її вже необмежений, адже це вже не штрафна санкція, передбачена ГК, з огляду на те, що майно не є грошовою сумою. Список подібних казусів можна продовжувати довго.

Враховуючи викладене, ми маємо зробити надзвичайно сміливий висновок щодо неможливості застосування неустойки, визначеної в ЦК, до господарських норм. І це при тому, що згідно з ч. 1 ст. 199 ГК України, до відносин, що стосуються забезпечення виконання зобов'язань, застосовуються відповідні норми Цивільного кодексу. Як у подібній ситуації діяти сторонам при визначенні відповідальності в процесі укладання правочинів, відомо, певно, тільки авторам Господарського кодексу. Якщо зазначений висновок є вірним, то що саме мається на увазі під штрафними санкціями в ГК України, що саме є пенею, а що – штрафом? Питання суть важливе, з огляду хоча б на вже поставлене питання про штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань у розмірі облікової ставки НБУ (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно з ч. 3 ст. 226 ГК України, сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування шкоди, якщо вона була своєчасно попереджена контрагентом про можливе невиконання ним зобов'язання, і могла попередити виникнення шкоди своїми діями, але не зробила цього, якщо законом чи договором не передбачене інше. Згідно ж із ч. 2 ст. 616 ЦК України, суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, що підлягає стягненню з боржника, якщо кредитор умисно чи з необережності сприяв збільшенню розміру шкоди або не вжив заходів до її зменшення. Як бачимо, йдеться лише про зменшення розміру збитків, але аж ніяк не про позбавлення права на відшкодування збитків узагалі. Враховуючи рівну юридичну силу обох кодексів, незрозуміло, яким чином має діяти суд.

Loading...

 
 

Цікаве