WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Порядок та умови відбуття покарання у вигляді виправних робіт - Курсова робота

Порядок та умови відбуття покарання у вигляді виправних робіт - Курсова робота

КУРСОВА РОБОТА

На тему:

Порядок та умови відбуття покарання у вигляді виправних робіт

План

Вступ

1. Історія розвитку законодавства про відбуття покарання у вигляді виправних робіт.

2. Порядок та умови відбуття кримінального покарання у вигляді виправних робіт.

2.1. Порядок притягнення засуджених до відбування покарання у виді виправних робіт.

2.2. Основні обов'язки та функції суб'єктів й учасників процесу виконання покарання у виді виправних робіт.

2.3. Порядок провадження відрахувань із заробітку засуджених до виправних робіт.

3. Обчислення строку та порядок зняття з обліку осіб, засуджених до виправних робіт.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Застосування виправних робіт як вид кримінального покарання має більш ніж 80-річну практику.

Покарання у виді виправних робіт, відповідно до ч.1 ст. 52 КК України, може застосовуватися лише як основне покарання. Як передбачає ч.1 ст. 57 КК, покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Нині виправні роботи існують лише одного виду – за місцем роботи засудженого і полягають у ряді право обмежень особи, що відбуває даний вид покарання (утримання із заробітної плати у розмірі, встановленому вироком суду, заборона звільнення з роботи за власним бажанням без письмового дозволу КВІ, не включення, за загальним правилом, часу відпустки до строку покарання).

Покарання у виді виправних робіт може застосовуватися не тільки при внесенні вироку судом першої чи апеляційної інстанції. Виправні роботи можуть бути призначені й на підставі ст. 82 КК України при заміні невідбутої частини покарання у виді позбавлення чи обмеження волі більш м'яким покаранням, а також у зв'язку із заміною виправними роботами штрафу у випадках злісного ухилення від його сплати (ст. 53 КК України). Застосування покарання у виді виправних робіт також може мати місце при винесенні акта помилування у разі заміни покарання або його невідбутої частини виправними роботами на підставі ст. 85 КК України чи при заміні покарання або його невідбутої частини виправними роботами у зв'язку із законом України про амністію на підставі ч. 3 ст. 86 КК України.

Пленум Верховного Суду України (постанова № 7 від 24 жовтня 2003 р. "Про практику призначення судами кримінального покарання" ) роз'яснив, що, відповідно до ст. 57 КК України, виправні роботи можуть бути призначені, як правило, особам, котрі вчинили менш небезпечні злочини і не потребують ізоляції від суспільства. Виправні роботи призначаються тільки працюючим і відбуваються за місцем роботи засуджених. Суди не повинні призначати виправні роботи особам, які вчинили злочини, пов'язані з виконанням ними службових або професійних обов'язків, коли залишення винного на тій самій роботі може призвести до послаблення виховного й запобіжного впливу покарання або до вчинення таких же злочинних діянь.

Оскільки відбування виправних робіт нерозривно пов'язане з трудовою діяльністю, цей вид покарання не може бути призначений непрацездатним особам, зокрема вагітним жінкам, і жінкам, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, непрацездатним особам, котрі досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів, нотаріусам, суддям, прокурорам, адвокатам, державним службовцям, посадовим особам органів місцевого самоврядування.

Це покарання застосовується тільки до працездатних осіб, які мають місце роботи на момент винесення вироку. Щодо неповнолітніх додатково враховується забезпечення належного нагляду за їх поведінкою і одержання ними виробничої кваліфікації. Саме через це виправні роботи не призначаються неповнолітнім, які не досягли шістнадцятирічного віку.

Виправні роботи поєднуються з відрахуванням із заробітку засуджених від 10 до 20% у доход держави протягом строку відбування покарання. Вибір конкретних розмірів відрахувань із заробітку залежить від обставин конкретної справи: тяжкості вчиненого злочину, його характеру, особи винного, його матеріального, майнового, сімейного становища і вимог закону про індивідуалізацію покарання. Мінімальний відсоток відрахувань на практиці застосовується також і до неповнолітніх. Застосовуючи покарання у виді виправних робіт, суд зобов'язаний визначити розмір відрахувань із заробітку або грошового забезпечення засудженого. Відсутність вказівки на цей розмір є підставою для скасування вироку.

Виправні роботи – це покарання, яке є достатньо ефективним засобом виправлення засуджених, особливо у поєднанні з впливом з боку колективу, де вони відбуватимуть покарання, хоча його застосування на практиці постійно знижується. Так, у 2005 р. таке покарання "отримала" 2221 особа (1,1% загального числа засуджених в Україні), тоді як у 2004 р. – 3075 осіб (1,35%), у 2003 р. – 3300 осіб (1,6%) та у 2002 р. – 4390 осіб (2,26%). На обліку кримінально – виконавчих інспекцій у 2008 р. перебувало 7500 осіб, засуджених до цього виду покарання.

Актуальність даної теми полягає в тому, що вона системно ще не досліджена, у зв'язку з внесенням постійних змін щодо цього виду покарання.

Предметом дослідження виступають проблеми, які спостерігаються під час здійснення спроб систематичного обґрунтування виконання покарання у виді виправних робіт.

Об'єктом дослідження теми виступає саме виконання покарання у виді виправних робіт, яке здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог КВК України.

Структура роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновку, та списку використаної літератури.

  1. Історія розвитку законодавства про відбуття покарання у вигляді виправних робіт.

Застосування виправних робіт як вид кримінального покарання має більш ніж 80 – річну практику. За часів свого існування називалися вони по – різному – "обов'язкові громадські роботи", "виправно – трудові", "примусові роботи без тримання під вартою", але сутність їх залишалася незмінною – обов'язкова праця з проживанням вдома. Вони були альтернативою позбавлення волі, особливо його коротких строків, відбувалися як за місцем роботи, служби, так і на тяжких фізичних роботах з благоустрою міст, проведення ремонтів, будівництва, земляних, меліоративних та інших робіт, призначалися на різні строки, мали різні право обмеження.

Необхідно зазначити, що на першому етапі діяльності пенітенціарні системи РРФСР та УРСР користувалися в основному попередньою правовою базою, яка залишилась у спадок від Російської імперії та Тимчасового уряду. Зокрема, Статут про утримування під вартою був скасований лише у другій половині 1918 р. після того, як Наркоматом юстиції РРФСР 23 липня 1918 р. була прийнята Тимчасова інструкція "Про позбавлення волі як міру покарання та порядок відбування такого". Згідно з нею, позбавленням волі вважалося не тільки власне позбавлення волі на певний строк (яке було обов'язково пов'язано з примусовою працею), а й засудження судом до короткочасних (до трьох місяців) примусових робіт на час, вільний від основної роботи без поміщення під варту.

Днем запровадження на теренах України радянської виправно – трудової системи вважалося 7 березня 1920 р. Тоді було прийнято перший нормативний акт у цій сфері, який передбачав утворення Центрального та місцевих тюремно – каральних відділів. Протягом 1920р. в Україні прийнято низку нормативно – правових актів у сфері виконання кримінальних покарань.

23 жовтня 1925 р. постановою 2-ї сесії ВУЦВК УРСР IX скликання затверджено перший Виправно – трудовий кодекс УРСР, який регламентував порядок виконання покарання лише у виді позбавлення волі та примусових робіт без взяття під варту.

У зв'язку із запровадженням на теренах СРСР інституту звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, який був закріплений в Основах виправно – трудового законодавства Союзу РСР та союзних республік у вигляді окремого розділу Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 лютого 1977 р., відповідні зміни у 1977 р. внесені й до ВТК УРСР 1970 р. До Кодексу був включений Розділ III-А "Порядок і умови виконання умовного засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці і умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці", який складався з восьми статей.

ВТК 1970 р. регулював також порядок і умови виконання виправних робіт без позбавлення волі, які поділялися на два види:

1) за місцем роботи засудженого;

2) в інших місцях, визначених органами, що виконують покарання, але в районі проживання засудженого.

Нині виправні роботи у практиці застосування кримінальних покарань посідають значне місце, вони передбачені приблизно у 60% усіх статей Особливої частини Кримінального кодексу України, мають важливе попереджувальне і виховне значення відносно осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості і виправлення яких можливе без ізоляції від суспільства на основі участі засуджених у суспільно – корисній праці, в поєднанні з заходами громадського впливу з боку колективу, в якому вони працюють. Статистика свідчить, що рік у рік застосування такого покарання, як виправні роботи, знижується – якщо у 2002 р. на обліку в інспекціях перебувало 4390 засуджених, то в 2006 р. – 5500 засуджених.

Loading...

 
 

Цікаве