WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб (магістерська робота) - Реферат

Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб (магістерська робота) - Реферат

Фактично Статут Руандійського трибуналу дублює аналогічний документ трибуналу по колишній Югославії, за винятком деяких положень. Дехто навіть вважає його "відділенням" Міжнародного кримінального трибуналу по колишній Югославії. Зокрема, у цих трибуналів спільні служби, деякі відповідальні особи задіяні в обох Трибуналах: у них один спільний Головний обвинувач та склади Апеляційних палат [18, с.167].

Відповідно до ст. 1-4 Статуту Трибунал по Руанді компетентний розглядати справи про вчинення геноциду, злочинів проти людяності та військових злочинів. Стаття 3, яка стосується злочинів проти людяності, виходить із загальновизнаного розуміння цих злочинів – у ній відсутній в якості умови зв'язок злочину зі збройним конфліктом, а також міститься важлива кваліфікаційна ознака широкомасштабного та систематичного характеру порушень [19, с.820].

Відповідно до ст.4 юрисдикція Трибуналу базується на ст.3, загальній для Женевських конвенцій та Другого Додаткового протоколу. Саме ця стаття підтверджує принцип індивідуальної кримінальної відповідальності за серйозні порушення положень Женевських конвенцій. Це, на думку членів Ради Безпеки ООН, дає додаткові аргументи для усунення будь-яких сумнівів, пов'язаних із тлумаченням компетенції Трибуналу по колишній Югославії [18, с.181].

Територіальна юрисдикція Руандійського трибуналу не обмежується територією Руанди, а поширюється і на територію сусідніх держав по відношенню до серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, вчинених громадянами Руанди (ст. 7 Статуту). Територіальна юрисдикція в даному випадку розширена за рахунок застосування принципу персональної юрисдикції, що на думку І.В. Фісенка є повністю виправданим [13, с.129].

Ще однією особливістю є наявність у Руандійського трибуналу трьох Судових палат. Рішення про утворення третьої Судової палати було прийняте радою Безпеки ООН через внесення відповідних поправок до Статуту резолюцією 1165 від 30 квітня 1998 р. з метою прискорення розгляду справ через велику кількість обвинувачених, які очікували суду місяцями.

Виконання вироку передбачається або в Руанді, або в іншій державі, яка увійшла до числа країн, що висловили готовність прийняти засуджених.

Окрім позитивних чинників, діяльність Руандійського трибуналу не позбавлена певних проблем. Це, зокрема, неефективне співробітництво Руандійської влади з Трибуналом, адже окремі особи, які підозрюються в геноциді, зараз займають керівні пости в державі. Великою проблемою є також і те, що одночасно дії по затриманню та засудженню підозрюваних осіб вчиняють і Руандійські судові органи. При цьому Міжнародний трибунал хоч і розглядає більш серйозні справи, національні суди, однак, виносять значно суворіші вироки. На відміну від післявоєнних Нюрнберга і Токіо, Руандійський трибунал працює в умовах нестабільності та напруженості, яка продовжує залишатися у регіоні [17, с.831].

Великій критиці було піддано і той факт, що у Руандійського трибуналу відсутній власний Головний обвинувач [17, с.848]. Це, на думку багатьох вчених та політиків, спричинило повільність дій цього судового органу.

Значення Руандійського трибуналу так само, як і Югославського не можна недооцінювати. Їх Статути, правила процедури і доказування, практика їхньої роботи стали значним поштовхом для розвитку міжнародного права.

Завершуючи характеристику Міжнародних трибуналів по колишній Югославії та Руанді, доцільним буде зазначити думку стосовно цих міжнародних органів, висловлену людиною, яка має до них безпосереднє відношення. Лаіті Кама – Голова Міжнародного трибуналу по Руанді – досить влучно окреслив той внесок, який зробили для міжнародної кримінальної юстиції ці суди. По-перше, рішення, які ухвалювали трибунали, сприятимуть розвитку судової практики, що стосується міжнародних злочинів фізичних осіб, особливо геноциду. По-друге, із створенням цих трибуналів було встановлено принцип прямої індивідуальної кримінальної відповідальності у міжнародному праві. А це дає можливість майбутньому Міжнародному кримінальному суду здійснювати судове переслідування приватних осіб за порушення міжнародного права, навіть якщо такі порушення мали місце в межах однієї держави. По-третє, створення спеціальних трибуналів є великим поштовхом до створення постійного міжнародного кримінального суду, адже "тільки суд, який володітиме загальною міжнародною юрисдикцією щодо притягнення до кримінальної відповідальності фізичних осіб та механізмом прийняття справ до свого провадження зможе реально впливати на сучасні міжнародні відносини" [20, с.697].

Міжнародні трибунали по злочинах у Руанді та колишній Югославії за своєю правовою природою не можна вважати універсальними органами кримінального правосуддя, які поширюють свою юрисдикцію в часі і в просторі на всіх фізичних осіб, що скоїли діяння, які визнаються злочинними згідно з нормами міжнародного права. Ці трибунали у своїй діяльності "прив'язані" як до кола осіб, так і до території.

Наведені факти засвідчують необхідність універсалізації міжнародного кримінального правосуддя. Цей принцип міжнародної кримінальної юстиції, поряд з принципами Нюрнбергського трибуналу, визнаними міжнародним правом, мав би стати визначальним для її повноцінного існування як важливої міжнародної інституції. Він передбачає:

а) універсальність юрисдикції міжнародного кримінального правосуддя в часі, просторі та по колу суб'єктів (фізичних осіб) за скоєння міжнародних злочинів;

б) необхідність існування постійно діючого судового органу – міжнародного кримінального суду.

Принципи міжнародної кримінальної юстиції, що історично склалися в процесі її становлення визначають притаманні саме їй особливості. Це універсальність кримінального правосуддя, індивідуалізація кримінальної відповідальності, специфіка злочинів проти людства та міжнародних злочинів, особливий порядок організації судового процесу. Лише всі ці ознаки в сукупності можуть зробити інститут міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб дієвим інструментом досягнення міжнародного миру та безпеки.

Узагальнюючи діяльність чотирьох військових трибуналів, слід сказати, що хоч вони й досягали своєї головної мети – покарання порушників міжнародного гуманітарного права, та все ж не були досконалими, оскільки не могли запобігти будь-якому іншому міжнародному злочину, скоєному після їх створення. Внаслідок постійної неконтрольованості міжнародних військових конфліктів та тяжких злочинів під час них з'явилася необхідність у постійно діючому міжнародному судовому органі, який би безпосередньо займався певним колом суспільно небезпечних діянь, закрив би собою існуючу в міжнародному праві прогалину та закріпив би в міжнародному кримінальному праві наявність нового інституту. Таким закономірним етапом повинно було завершитися становлення міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб, що й було зроблено в Римі у 1998 році.

РОЗДІЛ 2

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІВРОБІТНИЦТВА ДЕРЖАВ У ПРОТИДІЇ МІЖНАРОДНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ

2.1. Універсальні механізми регулювання міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб

На сьогодні питання міжнародної злочинності потребує від міжнародної спільноти постійного удосконалення механізмів боротьби з нею, оскільки і масштаби злочинності постійно збільшуються, її поняття дедалі розширюється за рахунок визнання нових злочинів, що набувають міжнародного характеру.

Інструменти боротьби з міжнародною злочинністю не можуть обмежуватися лише інститутом міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб, оскільки власне поняття міжнародної злочинності, окрім міжнародного злочину, включає в себе також злочини міжнародного характеру та транснаціональні злочини, відповідальність за які наступає відповідно до норм національного права. Тому у широкому розумінні міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю являє собою складну систему відносин, що включає в себе узгоджену політику, законодавство, правозастосовчу та організаційно-управлінську, інформаційну та науково-дослідну діяльність держав, державних органів, а також міжнародних організацій у протидії злочинності та поводженні зі злочинцями.

У рамках цієї системи до теперішнього часу утворився певний механізм реалізації міжнародного співробітництва у боротьбі з міжнародною злочинністю. Цей механізм включає в себе договірно-правовий (конвенційний) та організайно-правовий (інституційний) елементи здійснення спільної діяльності [35].

Конвенційний елемент механізма міжнародного співробітництва у протидії зі злочинністю містить комплекс міждержавних угод, що передбачають договірну координацію зусиль держав у сфері бортьби зі злочинністю. Розглянемо основні з них:

  • багатосторонні універсальні конвенції (договори, угоди), в яких містяться загальні норми й інститути про відповідальність осіб за міжнародні злочини та правопорушення. Наприклад, Статут Міжнародного військового трибуналу у Нюрнберзі (1945 р.), Конвенція про незастосування строків давності до військових злочинців та злочинів проти людства (1968 р.) та інші;

  • багатосторонні цільові конвенції, в яких містяться норми про відповідальність осіб за окремі злочини, що посягають на інтереси багатьох держав або міжнародного товариства в цілому, зокрема, Конвенція про попередження злочинів геноциду та покарання за нього (1948 р.), Конвенція про боротьбу проти незаконного обігу наркотиків та зловживання наркотичних речовин (1984 р.), Міжнародна конвенція про боротьбу їз захопленням заручників (1979 р.) та т.ін.;

  • багатосторонні регіональні договори (конвенції, угоди), які мають також в основному цільовий характер, тобто передбачають норми ті інститути про відповідальність осіб за окремі види злочинів, або які регламентують інші питання у боротьбі зі злочинністю в рамках певного регіону. До них відносять: Європейська конвенція про видачу злочинців (1957 р.) з Додатковими протоколами до неї (1975 та 1978 р.), Європейська конвенція про правопорушення, пов'язані з культурною власністю (1985 р.), Конвенція Ради Європи про "відмивання", викриття, вилучення та конфіскації доходів від злочинної діяльності (1990 р.), Конвенція СНД про правову допомогу та правові відносини щодо цивільних, сімейних та кримінальних справ (1993 р.) і т.д.;

  • двосторонні договори (угоди) про надання правової допомоги з кримінальних справ, про видачу злочинців, про боротьбу з певними видами злочинів, що порушують інтереси декількох держав. До них належать: Договір між Російською Федерацією та Республікою Кіпр про передачу для відбування покарання осіб, які засуджені до позбавлення волі (1996 р.), Договір між Російською Федерацією та Україною про співробітництво у боротьбі зі злочинністю (1995 р.) та інші аналогогічні акти [42, c. 213].

Loading...

 
 

Цікаве