WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб (магістерська робота) - Реферат

Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб (магістерська робота) - Реферат

Слід сказати, що утворенню Міжнародного трибуналу передували численні Резолюції Ради Безпеки ООН, що засуджували звірства, які вчинялись на території колишньої Югославії та утворювали спеціальні комісії з розслідування фактів цих звірств та масових вбивств мирного населення. Як зазначає І.В. Фісенко, чималу роль у створенні Трибуналу відіграли і засоби масової інформації, які донесли до суспільства жахливу картину людських страждань [13, с.110].

Правову основу міжнародного трибуналу складали Резолюції Ради Безпеки 771 та 780, в яких порушенням міжнародного гуманітарного права визнавалися дії, що посягають на міжнародний мир та безпеку. На підставі цього Рада Безпеки застосувала розділ VII Статуту ООН і Міжнародний трибунал був створений в рамках повноважень, які регламентувались вказаним розділом та стосувались вжиття заходів по відновленню міжнародного миру та безпеки.

Сам Статут Міжнародного трибуналу по колишній Югославії суттєво відрізнявся від попередніх установчих документів аналогічних трибуналів, але містив всі основні принципи міжнародного кримінального правосуддя, що були визначені Нюрнбергським міжнародним трибуналом і закріплені у Резолюції ООН 1946 року.

Цей Статут містив 34 статті, що визначали компетенцію трибуналу та основні види злочинів. Більше того, п. "і" ст. 5 Статуту вказував на невизначене коло злочинних діянь – "інші негуманні діяння", що давало суддям певну свободу дій при кваліфікації будь-якої поведінки фізичних осіб, як негуманної. Статут визначав територіальну та часову юрисдикцію, індивідуалізацію відповідальності, склад Трибуналу, права обвинувачених, порядок винесення рішення та інші положення [14]. На відміну від Нюрнберзького трибуналу, у Статуті Югославського трибуналу уже не передбачалось заочного розгляду справ. Стаття 9-та Статуту встановлювала, що Міжнародний трибунал володіє паралельною юрисдикцією стосовно національних судів, при чому його юрисдикція має пріоритет. Це означає, що на будь-якому етапі судового розгляду Трибунал може офіційно просити національні суди про передачу справи до його відання.

До юрисдикції Міжнародного трибуналу були віднесені наступні злочини:

1. Серйозні порушення Женевських Конвенцій 1949 року;

2. Порушення законів та звичаїв війни;

3. Геноцид;

4. Злочини проти людяності [14].

Важливе значення має той факт, що Статут Міжнародного трибуналу не був єдиним нормативним документом, яким повинен був керуватись Трибунал та учасники процесу. Так, використовуючи ст. 15 Статуту, яка передбачала властивість нормотворчості, Трибунал прийняв Правила процедури і доказування, Правила тримання під вартою, а також Кодекс професійної поведінки захисника у відносинах з Трибуналом. Такі допоміжні документи свідчили про вдосконалення правосуддя у справах про міжнародні злочини фізичних осіб та вироблення певної концепції організації міжнародної кримінальної юстиції. Варто відзначити, що велику роль у виробленні таких допоміжних документів відіграли власне судді цього Трибуналу. Як пише Поль Таверньє: "Правила процедури і доказування, розроблені ними, можна вважати Міжнародним кодексом кримінального процесу" [9, с.704].

Міжнародний трибунал по колишній Югославії був організований таким чином, щоб повністю усунути упередженість суддів та обвинувачів і звести до мінімуму необ'єктивність судового розгляду.

На користь наведеного можна привести той факт, що у ст. 11 Статуту визначались органи, з яких складається Трибунал [14]. Це Судова палата, куди входять Судова та Апеляційна колегія, Прокурор та Секретаріат, як допоміжний орган. Судді обираються Генеральною Асамблеєю ООН за поданням Ради Безпеки, Прокурор призначається Радою Безпеки за поданням Генерального Секретаря ООН. Він же має право призначати і апарат Секретаріату (ст. 17 Статуту).

Статут Міжнародного трибуналу передбачав лише одне основне покарання – ув'язнення особи, визначаючи його верхню та нижню межу відповідно до кримінального закону колишньої Югославії. На додаток до покарання передбачалось вилучення майна, набутого злочинним шляхом, і повернення його законним володарям (ст. 24). Смертна кара, як вид покарання, у Статуті трибуналу відсутня.

Детально регламентується механізм виконання вироку Міжнародного трибуналу [14]. Так, ув'язнення відбувається за межами колишньої Югославії в державах, які висловили бажання прийняти засуджених. Це в певній мірі говорить про те, що на даному етапі боротьба із міжнародними злочинами не є справою держави чи окремо взятої організації, а колективним зусиллям всієї с світової спільноти.

Створений у 1993 році Міжнародний трибунал поширював свою юрисдикцію і на діяння, вчинені до його утворення, та діяв безстроково (ст.ст. 8, 9 Статуту). За період його роботи було винесено два десятка публічно підтверджених обвинувачувальних висновків, проведено майже 10 справ, порушених відповідно до ст. 61 Правил процедури і доказування [12, с.695]. Саме тепер перед Міжнародним трибуналом постав колишній югославський політичний діяч Слободан Мілошевич, а перед тим Трибунал розглядав справу Караджича – ще одного югослава, який звинувачувався у геноциді проти етнічних албанців. Ці факти яскраво ілюструють дієвість міжнародного кримінального правосуддя.

Міжнародний трибунал по колишній Югославії, як і попередні Міжнародні кримінальні суди є лише судом adhoc. У Преамбулі до Статуту та ст. 8 "Територіальна юрисдикція" визначено, що Трибунал поширює свою юрисдикцію лише на території колишньої СФРЮ, та створений винятково для покарання осіб, відповідальних за міжнародні злочини, скоєні на цій території [14]. Отже, Трибунал перестане в майбутньому існувати як міжнародний судовий орган, досягнувши своєї мети та виконавши поставлені перед ним завдання. Як виняток, пропонувалось розширити юрисдикцію трибуналу на злочини, вчинені за межами юрисдикції якої-небудь держави громадянами держав – правонаступників колишньої Югославії, проте ця пропозиція була відхилена [14, с.39].

Руанда.За створенням Югославського трибуналу слідувало створення аналогічного міжнародного органу у зв'язку із збройним конфліктом в Руанді.

Весною 1994 року більш ніж півмільйона людей було вбито у африканській Руанді. Кріс Майна Пітер – захисник обвинувачених у Міжнародному кримінальному трибуналі по Руанді назвав такі вбивства "одним з найбезжалісніших випадків геноциду за всю історію людства" [15, с.805]. Аналіз подій того часу дає підстави вважати, що геноцид був попередньо спланованою акцією – засоби масової інформації щоденно пропагували расизм, складались списки майбутніх жертв. Етнічна належність в Руанді стала або смертним вироком або гарантією виживання.

У відповідь на злочини, скоєні у Руанді протягом першої половини 1994 року, міжнародне співтовариство поставило собі за мету забезпечити дотримання міжнародного гуманітарного права і покарати винних у його порушенні [16, с.793]. 30 квітня 1994 року Голова Ради Безпеки ООН у своїй заяві засудив порушення міжнародного гуманітарного права в Руанді і поставив питання про проведення розслідування. На підставі численних резолюцій Ради Безпеки спочатку була утворена Комісія експертів для розслідування таких порушень, а в листопаді 1994 року, на прохання руандійського уряду, Радою Безпеки створений Міжнародний кримінальний трибунал для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчинених на території Руанди.

Не можна не відмітити той факт, що, незважаючи на ініціативу Руандійського керівництва щодо створення спеціального міжнародного судового органу, під час голосування по резолюції 955 щодо створення Трибуналу представник Руанди голосував "проти", пояснюючи таку позицію певними причинами [17, с.832].

По-перше, Руанда відмовилась прийняти обмеження юрисдикції ratione temporis Трибуналу щодо діянь, що були вчинені у 1994 році. Вона справедливо підкреслювала, що скоєні у 1994 році злочини не були спонтанними діями, а їм передував значний період підготовки.

По-друге, Руанда наголошувала, що структура Трибуналу не відповідає покладеним на нього завданням. Та обставина, що апеляційна палата і Прокурор є спільними для Трибуналів по Руанді і колишній Югославії, може негативно вплинути на єфективність Трибуналу.

По-третє, уряд Руанди твердо заявив свій протест у зв'язку з відсутністю смертної кари у переліку покарань Трибуналу, оскільки законами Руанди таке покарання передбачене. Окрім того, Руанда не погоджувалася з тим, що особи, засуджені Трибуналом, повинні відбувати покарання у третіх країнах, а не в самій Руанді. Зрештою, не дивлячись на те, що Руанда голосувала проти створення Трибуналу, вона завжди підтверджувала свою готовність співпрацювати з ним.

Loading...

 
 

Цікаве