WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб (магістерська робота) - Реферат

Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб (магістерська робота) - Реферат

На дипломатичних переговорах між зацікавленими державами (СРСР, США, Великою Британією, Францією, Голландією, Новою Зеландією, Австралією, Китаєм та Канадою) було вирішено, що головних японських військових злочинців буде судити Міжнародний військовий трибунал, до складу якого входитимуть представники цих 9-ти держав. Пізніше до цієї домовленості приєднались Філіппіни та Індія.

Відповідальність за реалізацію цієї домовленості на практиці покладалась на головнокомандуючого союзницьких держав – генерала армії США Дугласа МакАртура. На підставі виданої ним прокламації була юридично оформлена організація Міжнародного військовиого трибуналу у Токіо для суду над військовими злочинцями Японії та затверджено Статут такого Трибуналу. На відміну від Міжнародного військового трибуналу у Нюрнберзі, котрий, як зазначалось, був створений домовленістю представників чотирьох країн, заснування Токійського трибуналу було оформлено одноособовим наказом головнокомандуючого на Далекому Сході на підставі доручення одинадцяти держав. Така обставина свідчить про відмінність в організації кримінального правосуддя над військовими злочинцями Японії.

Статут Далекосхідного трибуналу визначав його завдання, організаційну структуру та компетенцію, порядок судової процедури. Поряд з процесуальними положеннями він містив також і норми матеріального права, які визначали склади злочинів, підсудних Міжнародному війсковому трибуналу [5, с.19]. Цей Статут було поділено на п'ять розділів, що містили 17 статей, тоді як Статут міжнародного війскового трибуналу в Нюрнберзі містив сім розділів, що включали 30 статей.

Статут Міжнародного війскового трибуналу для Далекого Сходу передбачав, що його створено для "справедливого і швидкого суду та покарання головних війскових злочинців на Далекому Сході" (ст. 1). "Він має право судити та карати військових злочинців на Далекому Сході, які обвинувачуються особисто або як члени організацій у злочинах:

а) проти миру, а саме: планування, підготовка чи ведення агресивної війни, чи війни в порушення міжнародного права.

б) воєнних злочинах, передбачених конвенціями, а саме: злочини проти законів і звичаїв війни.

в) проти людства, а саме: вбивство, насильницьке переміщення в інші місцевості, інші нелюдяні діяння, переслідування за расовими чи політичними мотивами, тощо" (ст. 5).

Суд повинен обмежувати судовий процес швидким розглядом питань та застосовувати жорсткі міри для попередження дій, що можуть затягувати ведення процесу (ст. 12).

Суд не зв'язаний технічними правилами у використанні доказів і може застосовувати більш швидку та необтяжену формальностями процедуру (ст. 13).

Суд має право застосовувати смертну кару до винних осіб, а також виносити інші покарання (ст. 16).

Обвинувальний вирок приводиться до виконання згідно з наказом головнокомандуючого союзних держав, який має право пом'якшити вирок чи якимось чином його змінити, але не в праві посилити покарання (ст. 17).

Інші статті Трибуналу передбачали правила судового процесу, який повинен був проводитись згідно з англо-саксонським правом.

Порівнюючи Статути Міжнародних військових трибуналів для суду над головними військовими злочинцями Другої світової війни, хоч вони й були покликані притягти до відповідальності фізичних осіб, варто відзначити також і відмінні риси їх організації. Трибунал для суду над головними німецькими злочинцями був утворений на підставі міжнародної домовленості чотирьох держав і передбачав проведення судового процесу на паритетних засадах. Статут Міжнародного військового трибуналу для суду над головними військовими злочинцями Японії визначав не обрання, а призначення головуючого за наказом головнокомандуючого армії союзників (п. "а" ст. 3 Статуту). Для розслідування справи та підтримання обвинувачення головнокомандувачем призначався єдиний головний обвинувач (п. "а" ст. 8 Статуту).

Особливість Токійського судового процесу виявилась і в тому, що головуючим суддею був призначений австралієць, а головним обвинувачем – американець, тоді як на війсковому трибуналі у Нюрнберзі суддями та обвинувачами були представники всіх держав-учасниць домовленості.

Підсумовуючи характеристику Трибуналів, що відбулися у Нюрнбергу та Токіо, варто відзначити, що вони стали важливою віхою на шляху до запровадження інституту міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб та створення єдиного міжнародного кримінального судового органу  МКС. Як зазначає Поль Таверньє, директор науково-дослідного центру прав людини і гуманітарного права, "на них сильно вплинули історичні умови і вони (Трибунали) переважно виражали права держав-переможниць, аніж світового співтовариства загалом" [9, с.669].

Але найголовніше те, що отримали світове визнання такі поняття, як "злочини проти миру", "воєнні злочини", та "злочини проти людяності". Агресивна війна, воєнні злочини та злочини проти людства були визнані найтяжчими міжнародними злочинами. Як вірно зазначив Томас Градіцкій, "було оголошено всьому світові про існування індивідуальної кримінальної відповідальності за певні діяння, що суперечать нормам міжнародного права" [10, с.35].

Досвід судової практики Нюрнберга і Токіо відкрив шлях для процесу формулювання та закріплення принципів і норм, в ході якого багато держав виступило з ініціативою закріплення таких принципів на договірному рівні [11, с.212]. Принципи міжнародного кримінального правосуддя, вироблені під час діяльності Міжнародних військових трибуналів для суду над головними злочинцями Другої світової війни знайшли своє закріплення і визнання у резолюції Генеральної асамблеї ООН від 11 грудня 1946 року під назвою "Підтвердження принципів міжнародного права, виначених Статутом Нюрнберзького трибуналу" [6]. На думку Д. Шіндлера, якщо взяти до уваги Лондонську угоду від 8 серпня 1945 року та доданий до неї Статут (а також і аналогічні документи Токійського трибуналу), то Генеральна Асамблея зробила два важливих кроки. Перший полягав у тому, що було підтверджено принципи міжнародного права, закріплені як у Статуті, так і у Вироці Нюрнберзького трибуналу. А другий крок виражався у готовності доручити Комісії з Міжнародного права кодифікацію цих принципів. Більше того, вказана Резолюція визнала звичаєвий характер положень Лондонської угоди.

У 1950 році Комісія міжнародного права затвердила звіт щодо "Принципів міжнародного права, визнаних Статутом Нюрнберзького трибуналу", які знайшли своє застосування у вироці цього трибуналу". У цьому звіті не ставилось питання про те, чи є ці принципи частиною позитивного міжнародного права, адже Генеральна Асамблея вже пітвердила це положення. Комісія обмежилась лише розробкою змісту цих принципів.

У першому Принципі проголошувалося, що "будь-яка фізична особа, яка скоїла діяння, що згідно з міжнародним правом визнається злочином, відповідає за нього та підлягає покаранню". Принцип містить формальне визнання того факту, що індивідум – у широкому розумінні "будь-яка особа" – може бути притягнутий до відповідальності за вчинення злочину. І це може бути справедливим навіть тоді, коли вчинене діяння не є злочином згідно з національним законодавством. Наступні три Принципи визначають, що обставини, коли особа діє як голова держави чи інший член уряду або виконує наказ свого уряду чи начальника, її не звільняють від відповідальності. Ці принципи повністю підтверджують положення статтей 7 та 8 Статуту Нюрнберзького трибуналу.

Шостий Принцип кодифікує три види злочинів, встановлених статтею 6 Статуту Нюрнберзького трибуналу. Відтепер те, що Лондонською угодою визначалось як "злочин, підсудний юрисдикції Трибуналу", отримало формулювання "міжнародно-правовий злочин". Як справедливо відзначає Е. Греппі, підтвердження Нюрнберзьких принципів у Резолюції Генеральної Асамблеї 1946 р. та їх подальше формулювання Комісією міжнародного права стали важливими кроками у поступі міжнародного права [11, с.214].

Впродовж 45 років міжнародне співтовариство докладало зусиль аби досвід Нюрнберга та Токіо втілити у постійно діючий орган міжнародного правосуддя, компетентний притягати до міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб. Проте всі ці спроби виявилися марними, а дискусії, що мали місце на засіданнях Комісії міжнародного права, якій було доручено розробку проекту Кодексу злочинів проти миру та міжнародної безпеки, а також Статуту міжнародного кримінального суду, затяглися та виявились зрештою безрезультатними [9, с.700].

Югославія.Лише тоді, коли світ шокували трагічні події, пов'язані з розпадом колишньої Югославії, міжнародне співтовариство, за словами Поля Таверньє, "перестало закривати очі" на скоєні злочини та погодилось заснувати Міжнародний трибунал для покарання осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені на території Югославської федерації. Він був створений на основі резолюцій 808 та 827 Ради Безпеки ООН від 22 лютого та 25 травня 1993 року [9, с.700]. Вперше, за майже півстоліття, серйозні порушення міжнародного гуманітарного права в рамках конкретного збройного конфлікту стали не просто об'єктом зацікавленості міжнародного співтовариства, а й предметом судового розгляду. Антоніо Кассезе, Голова Міжнародного кримінального трибуналу по колишній Югославії відзначає, що "створення такого трибуналу – єдина адекватна відповідь масовим вбивствам, "етнічним чисткам", звірствам, що мали місце на території колишньої Югославії, кількість і масштаби яких були невідомі Європі з кінця ІІ Світової війни" [12, с.695].

Loading...

 
 

Цікаве