WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб (магістерська робота) - Реферат

Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб (магістерська робота) - Реферат

Цікаві погляди на це питання висловив Ю.М. Колосов. На його думку, було б вірно вважати, що відповідальність військових злочинців є об'єктом правовідносин між державами. У випадку міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб між державами виникають правовідносини, відповідно до яких вони мають право та зобов'язання покарати конкретних осіб. За таких обставин саме відповідальність фізичних осіб, а не самі фізичні особи є тим, з приводу чого між державами виникають міжнародні правовідносини,  тобто об'єктом цих правовідносин. Проте сам індивід несе відповідальність, що випливає з норм міжнародного права, тобто є суб'єктом міжнародно-правої відповідальності [36].

Отже, можна дійти висновку, що міжнародним злочином можуть визнаватись лише явища, надзвичайно небезпечні для існуючих мирних відносин та співпраці держав, і що де-факто лише фізичні особи можуть бути притягнені до міжнародної кримінальної відповідальності, а відтак питання про міжнародну правосуб'єктність фізичних осіб щодо міжнародного публічного права має вирішуватися на новому рівні.

1.2. Створення військових трибуналів adhoc як основний етап становлення міжнародної кримінальної юстиції

Нюрнберг. Злочинні дії нацистської Німеччини під час Другої світової війни спричинили обурення міжнародної спільноти. Під час війни ряд союзних держав виступили із заявами (деклараціями), в яких висловлювалися бажання провести відповідне розслідування, засудити й покарати не лише військових злочинців, а й тих, хто несе відповідальність за злочини, вчинені на території держав "вісі Берлін-Рим" проти громадян несоюзних держав.

Серед таких декларацій можна виділити Заяву уряду Радянського Союзу від 14 жовтня 1942 року "Про відповідальність гітлерівців та їх спільників за злочини в окупованих країнах Європи", де, зокрема, відзначалось: "Радянський уряд вважає за необхідне піддати суду спеціального міжнародного трибуналу і покарати згідно з кримінальним законом головних німецьких злочинців" [5, с.21]. Також важливе значення має і Московська Декларація 1943 року, підписана главами урядів СРСР, США та Великої Британії про відповідальність гітлерівців за скоєні звірства [6, с.30]. Декларація стосувалась німецьких офіцерів і солдат, котрі були відповідальними за вбивства та інші злочини проти мирного населення. Вона передбачала майбутню екстрадицію таких військових злочинців у країни, де вони скоїли ці злочини. У ній особливо підкреслювалось, що питання про покарання головних воєнних злочинців буде вирішуватись в особливому порядку: "Ця Декларація не стосується питання головних військових злочинців, злочини яких не пов'язані з певним географічним місцем і які будуть покарані спільним рішенням урядів союзників" [6, с.30].

Таким чином, Московська Декларація 1943 року встановила принципи відповідальності та підсудності німецьких злочинців. Гітлерівські злочинці відсилаються в ті країни, де вони скоювали свої злочини та засуджуються за законами цих держав, а правосуддя над головними військових злочинцями, злочини яких не пов'язані з певним географічним місцем, буде здійснюватися на міждержавному рівні.

На Берлінській конференції трьох держав, що проходила з 17 по 25 липня 1945 року, було визнано за необхідність покарати "головних гітлерівських злочинців, злочини яких не пов'язані з певним географічним місцем" за спеціальним судовим порядком [7, с.48]. Вже в серпні цього ж року у Лондоні представниками СРСР, США, Великої Британії та Франції була підписана домовленість про створення Міжнародного воєнного трибуналу для суду над головними воєнними злочинцями європейських країн та ухвалений Статут, яким визначався порядок організації Трибуналу та процедура його роботи [8, т.1, с.66-74].

Статут Міжнародного військового трибуналу містив сім розділів, у яких визначалися порядок його організації, юрисдикція та принципи діяльності, а також гарантії підсудних, права трибуналу та порядок ухвалення рішення [8, т.1, с.66-74].

У Статуті, зокрема, зазначалось, що:

  • трибунал створено для швидкого і справедливого суду над головними воєнними злочинцями;

  • він складається з чотирьох членів та їх заступників, по одному від кожної держави-учасниці;

  • трибунал самостійно розробляє та приймає регламент своєї роботи;

  • для розслідування справ кожна зі сторін призначає по одному головному обвинувачу;

  • жодне посадове становище підсудних не може розглядатись як підстава для звільнення від покарання; підсудний має право захищати свої інтереси особисто або через адвоката;

  • трибунал не зв'язаний формальностями у використанні доказів і може встановлювати та застосовувати будь-яку процедуру доказування для швидкого розгляду справ;

  • місцезнаходження трибуналу – Берлін, перший процес відбудеться у Нюрнберзі;

  • вирок трибуналу повинен бути мотивованим; він є остаточним та перегляду не підлягає.

20 листопада 1945 року у Нюрнберзі відбулось перше засідання Міжнародного військовго трибуналу, а вже 1 жовтня 1946 року Трибунал виніс вмотивований вирок, яким були засуджені 19 головних військових злочинців [8, т.7, с.150].

Значення Нюрнбергського процесу виходить далеко за межі простого покарання злочинців Другої світової війни. Він уперше в історії піддав суду та виніс покарання винуватцям агресії. Як справедливо відзначав Н.Н. Полторак: "Нюрнберзький вирок означав встановлення прецеденту кримінальної відповідальності державних діячів за агресію" [6, с.4]. Вже сам зміст Статуту Нюрнбергського трибуналу є свідченням поступу в розвитку міжнародної кримінальної юстиції та заснування інституту міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб. Саме ним було визначене коло суспільно-небезпечних діянь, які визнавались міжнародними злочинами – це злочини проти миру, військові злочини та злочини проти людства. Вирок Міжнародного військового трибуналу також містив і вказівку на порушення норм міжнародного права (Версальського договору, Гаазьких конвенцій та Пакту Бріана-Келлога).

Аналіз вироку трибуналу дозволяє відслідкувати і правове обґрунтування індивідуальної кримінальної відповідальності за міжнародні злочини. У ньому, зокрема, сказано, що "міжнародне право покладає обов'язки не лише на держави, а й на окремих осіб... а злочини проти міжнародного права вчиняються людьми, а не абстрактними категоріями, і тільки через покарання окремих осіб, що вчиняють такі злочини можуть бути дотримані норми міжнародного права..." [8, т.7 с.368]. Отже, цим лише підтверджуються положення Версальського договору, що згадувались вище. Принцип недоторканості вищих посадових осіб, який за певних обставин захищає представників держави, не може стосуватися діянь, які визнаються злочинами за нормами міжнародного права. Фізичні особи, що вчинили такі діяння, не можуть використовувати своє посадове становище з метою ухилення від покарання.

При обґрунтуванні індивідуалізації кримінального покарання вирок Міжнародного військового трибуналу посилається на Статут МВТ. Сама сутність Статуту, як зазначається у вироку, "полягає у тому, що окремі особи мають міжнародні обов'язки, які перевищують національний обов'язок повинування, визначений окремою державою" [8, т.7, с.369]. Відповідно, жодне посадове становище підсудних не може бути підставою звільнення від відповідальності за міжнародні злочини.

Варто відзначити, що порядок засідань і судового розгляду також був зафіксований в Статуті та регламенті. В якості санкцій до звинувачених передбачалася смертна кара й інші покарання. Вирок трибуналу вважався остаточним, не підлягав перегляду і виконувався відповідно до наказу Контрольної ради у Німеччині – єдиного органу, що міг змінити вирок і розглядати клопотання засуджених про помилування. Вирок щодо засуджених до смертної кари після відхилення клопотання про помилування було виконано в ніч на 16 жовтня 1946 р.

Принциповим кроком в історії становлення міжнародного кримінального судочинства став той факт, що висуваючи звинувачення, Нюрнберзький трибунал послався на розглянуті вище міжнародні угоди – правову основу міжнародного права того часу – Гаазькі конвенції 1907 року і Женевську конвенцію 1929 р. "Про поводження з військовополоненими".

Як бачимо, створення Нюрнберзького трибуналу, під час якого було обґрунтовано необхідність притягнення до відповідальності саме фізичних осіб, закріпило нову практику вчинення міжнародного правосуддя та сприяла виокремленню міжнародного кримінального права як окремої самостійної галузі міжнародного публічного права.

Токіо. Нюрнбергський трибунал згідно з положеннями свого Статуту поширював свою дію у просторі лише на головних європейських злочинців, хоч відомо, що до участі у Другій світовій війні були залучені також і держави Далекого Сходу. Тому цілком закономірно, що у 1946 році було утворено Міжнародний суд для звершення правосуддя над японськими військовими злочинцями, які активно виступали на боці німецьких фашистів. Закономірним було і те, що організація такого суду, як і сам суд над японськими злочинцями, проходили за Нюрнберзькою схемою. Але важливо відзначити, що міжнародна кримінальна юстиція у цьому випадку відзначалася певними специфічними особливостями.

Loading...

 
 

Цікаве