WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб (магістерська робота) - Реферат

Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб (магістерська робота) - Реферат

Генеральна Асамблея ООН у 1973 році прийняла Міжнародну конвенцію про запобігання злочину апартеїду і покарання за нього, в якій апартеїд було оголошено злочином проти людства, який створює серйозну загрозу міжнародному миру і безпеці.

В 1976 році Комісія міжнародного права ООН схвалила проект статей про відповідальність держав. Згідно з п. 3 ст. 19 цього документа до числа міжнародних злочинів віднесено агресію, встановлення чи збереження силою колоніального панування, рабство, геноцид, апартеїд та екоцид [39].

У 60-х роках ХХ століття активно обговорювалось питання про розгляд екоциду і біоциду як окремих міжнародних злочинів. Значно сприяла цьому війна у В'єтнамі, під час якої війська США за допомогою хімічних речовин у деяких місцевостях знищували все живе. Не випадково перші теоретичні дослідження цієї проблеми належать саме в'єтнамським юристам.

Використання засобів негативного впливу на навколишнє середовище засуджується багатьма міжнародними політико-правовими документами. Серед них можна назвати Протокол про заборону застосування на війні ядушливих, отруйних та інших подібних газів і бактеріологічних засобів 1925 року, Додатковий протокол І до Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 року, Конвенцію про заборону розробки, виробництва і накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї і про їх знищення 1972 року, Конвенцію про заборону воєнного чи будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 року, Конвенцію про заборону чи обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що наносять надмірне пошкодження чи мають невибіркову дію, 1980 року.

Аналіз вищезгаданих документів дозволяє зауважити, що офіційно термін "екоцид" у міжнародному кримінальному праві ще не застосовується. Лише у проекті Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства цей міжнародний злочин названо навмисною і серйозною шкодою навколишньому середовищу.

Екоцид передбачає непоправні наслідки для природного середовища, яке має велике значення для людства. Міжнародна небезпека цього злочину проявляється і в тому, що його наслідки не знають кордонів, порушення екології в одній державі виявляється в інших. Тому боротьба з екоцидом має принципове значення для всього людства [45, c. 101].

Останнім часом виокремився такий самостійний міжнародний злочин як біоцид. Він є спрямованим безпосередньо не проти навколишнього природного середовища, а проти людини. Біоцид визначається як навмисне і масове знищення людей та інших живих істот, живої природи, живих організмів, біосфери за допомогою зброї масового знищення з метою досягнення воєнної переваги над противником і перемоги у збройному конфлікті. Не випадково джерелом біоциду є агресивна війна і збройні конфлікти, в процесі яких він може бути вчинений.

Біоцид як міжнародний злочин потрібно відрізняти від злочинного забруднення навколишнього природного середовища. Ці злочини, насамперед, відрізняються за суб'єктами, адже накази про застосування біологічної зброї можуть виходити лише від керівників держави та вищих посадових осіб. Іншими є також і способи вчинення біоциду. Вони пов'язані із використанням такої військової техніки, яка призначена для масового знищення живої сили і завдання шкоди здоров'ю людей [34].

У проекті Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства, що був прийнятий Комісією з міжнародного права в 1991 році, до злочинів проти миру і безпеки людства віднесені агресія; загроза агресії; втручання; колоніальне панування та інші форми іноземного панування; геноцид; апартеїд; систематичні і масові порушення прав людини; виключно серйозні воєнні злочини; вербування, використання, фінансування і навчання найманців; міжнародний тероризм; незаконний обіг наркотичних засобів; навмисна і серйозна шкода навколишньому середовищу. Як бачимо, проектом Кодексу до злочинів проти миру і безпеки людства віднесені як міжнародні злочини, так і деякі злочини міжнародного характеру [45, c. 68].

Проведена робота із кодифікації міжнародних злочинів, перелік яких постійно збільшувався, сприяла виокремленню групи з 4 найбільш небезпечних та загрозливих світовій безпеці діянь, які, врешті-решт, були включені до Статуту Міжнародного кримінального суду (ст.5 Статуту МКС). Додатково було розроблено спеціальний документ Елементи злочинів, що розкриває зміст та перераховує усі діяння, які мають розцінюватись як міжнародні злочини. Елементи злочинів покликані допомогати Суду у тлумаченні та застосуванні статтей 6, 7 та 8 відповідно до Статуту.

Як зазначено у статті 30, фізична особа підпадає під кримінальну відповідальність та покарання за злочин, що належить юрисдикції Суду, лише у тому випадку, якщо згідно з принципами, що характеризують об'єктивну сторону, воно скоєно з наміром та свідомо. Коли в Елементах злочинів не міститься вказівки на суб'єктивну сторону будь-якої вказаної поведінки, наслідка або обставини, то йдеться про те, що застосовується відповідна суб'єктивна сторона, вказана у ст. 30, тобто злочин був вчинений з намром, свідомо або у поєднанні цих ознак [33, c. 134].

Отже, під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду підпадають такі міжнародні злочини: злочини геноциду, злочини проти людяності, військові злочини та злочини агресії.

Геноцид підпадає під юрисдикцію Суду відповідно до положення ст.2 Конвенції про попередження злочину геноциду та покарання за нього 1948 р. Геноцид – це дії, спрямовані на знищення частини або цілої групи людей. Наявність свідомого плану досягнення цієї мети відрізняє геноцид від інших злочинів проти людства.

Наступні 5 діянь, якщо вони здійснені з наміром винищити повністю або частково групу людей певної національності, етнічної, расової або релігійної приналежності, можуть бути віднесені до геноциду:

  1. вбивство членів такої групи;

  2. нанесення серйозного фізичної або духовної шкоди членам групу;

  3. навмисне фізичне винищення групи через вплив на її умови життя;

  4. створення умов, що мають за мету припинення народжуваності у середині групи;

  5. насильне переселення дітей з одної групи до іншої.

Слід зазначити, що культурний геноцид, тобто навмисні дії, що перешкоджають члену групи розмовляти власної мовою, дотримуватися власної релігії або слідувати своїм культурним традиціям, не підпадає під юрисдикцію Суду згідно зі Статутом, окрім випадків, коли це супроводжується одним з п'яти зазначених вище діянь. Те ж саме стосується екоциду (навмисні дії спрямовані на підрив або винищення екосистеми певної території).

Відповідно до п.3 ст.25 Статуту той, хто наказує, закликає або змушує будь-кого до здійснення геноциду, або той, хто допомагає, заохочує чи інакше підтримує здійснення геноциду, винний у геноциді. Проте, на відміну від ст.3 Конвенції про геноцид 1948 р., змова з метою його здійснення окремо у Римському статуті не згадується. Однак за змістом п.3(d) ст.25 йдеться майже саме про такі дії. Для віднесення злочину до геноциду зовсім не обов'язково, щоб була зроблена спроба або дійсно винищена ціла група людей або значна її частина. Достатньо звинувачення про намір та злочинну ціль знищити велику кількість членів групи певної спільноти. У геноциді може бути звинувачений не лише голова держави або урядовий міністр, що планує та віддає наказ здійснити такі дії, але й той, хто безпосередньо ці дії скоює.

Перелік злочинів проти людяності закріплений у п.1ст.7 Статуту (в цілому 11 видів діянь), а у п.2 надаються визначення цих злочинів та складових їх термінів (наприклад, "винищення", "тортури", "переслідування"). При цьому Суд відрізняє злочини проти людяності, що входять до його юрисдикції від звичайних злочинів за 3-ьома ознаками:

  1. діяння має бути здійснено "як складова частина широко використовуваних та методичних атак", як це пояснюється в Елементах злочинів. Термін "Атака" означає не лише військові дії, але й може включати такі заходи, як депортація або насильне переселення;

  2. діяння має бути спрямовано проти цивільного населення. Якщо серед цивільного населення є солдати, воно не втрачає статусу цивільного;

  3. діяння повинно бути скоєно відповідно до політики держави або організації. Несистематичні та випадкові дії, що не відповідають рівню злочинів проти людяності, Судом не переслідуються [34].

Усі військові злочини поділяються на дві групи. Першу складають злочини, зазначені у Женевських конвенціях 1949 р. за умови, що вони здійснені відносно тих, хто знаходиться під захистом цих конвенцій, включаючи поранених солдатів, потерпілих від аварій на суднах, військовополонених, цивільне населення на окупованих територіях. Другу групу складають порушення міжнародних правових норм (Гаазькі конвенції, І протокол до Женевських конвенцій) [1].

Окремо слід виділити злочини агресії, оскільки до тепер не було розроблено прийнятних для всіх держав визначення цього злочину. Спершу було прийнято рішення розглядати це питання на спеціальній сесії Асамблеї держав-учасниць Статуту через 7 років після його вступу у силу, тобто у 2009 р., але й цього року не було досягнуто одностайності у формулюванні визначення злочину агресії. П.2 ст.5 Статуту говорить про те, що "Суд здійснює юрисдикцію щодо злочину агресії, як тільки буде прийнято положення, що містить визначення цього злочину та вказує на умови, за яких Суд може здійснювати юрисдикцію щодо цього злочину". Оскільки визначення злочину агресії так і не було встановлено, то й розглядати його у якості підстави для притягнення фізичних осіб до міжнародної кримінальної відповідальності не варто [33, c. 141].

Loading...

 
 

Цікаве