WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб (магістерська робота) - Реферат

Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб (магістерська робота) - Реферат

Апеляційна палата є органом нетиповим для міжнародних судових установ. Сторони процесу можуть звертатися до нього у випадку оскарження рішень двох інших судових палат. При розгляді справи вона користується тими ж повноваженнями, що й Судова палата, проте його рішення є остаточними та оскарження не підлягають.

Якщо Апеляційна палата приходить до висновку, що оскаржений судовий розгляд був несправедливим і це ставить під сумнів довіру до рішень або вироків Суду, або що при винесенні вироку були зроблені суттєві помилки щодо факту або права, або відбулося процесуальне порушення, воно має право:

а) відмінити або внести зміни до рішення чи вироку;

b) розпорядитися про проведення нового судового розгляду, але вже іншою судовою палатою.

3)Канцелярія прокурорадіє незалежно як окремий орган Суду. Вона відповідає за отримання будь-якої інформації про міжнародні злочини. Канцелярія очолюється Прокурором, який має усі повноваження щодо керівництва Канцелярією, включаючи персонал, приміщення та інші ресурсі.Прокурор розпочинає розгляд справи на підставі інформації про злочини, що належать до юрисдикції Суду. Він перевіряє серйозність отриманої інформації, а потім, якщо робить висновокпро наявність достатніх підстав для порушення справи, звертається до Палати попереднього провадження з проханням видати санкцію на проведення розслідування. До повноважень Прокурора відносять призначення консультантів з досвідом юридичної діяльності щодо спеціальних питань, які стосуються ґвалтування, гендерного насилля та насилля по відношенню до дітей, але не обмежуючись лише цими питаннями. Держави, що ратифікували Римський статут, а також Рада Безпеки ООН може звертатися до Прокурора з проханням розслідувати один або декілька злочинів, якщо вони належать до юрисдикції Суду (ст.42 Статуту).

4)Секретаріатвідповідає за несудові аспекти управління справами та обслуговування Суду без нанесення шкоди для функцій та повноважень Прокурора відповідно до ст.42 Статуту. Секретаріат очолюється Секретарем, який є головною адміністративною посадовою особою Суду. Він виконує свої функції під керівництвом Голови Суду. Саме Секретар створює у структурі Секретаріату Групу з надання допомоги потерпілим та свідкам. Секретар за згодою Президії та Прокурора пропонує Положення про персонал, що містить умови, за яких персонал Суду призначається, отримує винагороди та звільнюється. Секретар бере участь у розробці Регламенту Суду та будь-яких додатків до нього шляхом проведення консультацій разом з Прокурором (п.2 ст.52). У Секретаря зберігається точний протокол по кожній справі, укладений Судовою палатою, а також перелік держав-учасниць, що готові надати свою територію для відбування покарання засуджених осіб.

До функцій Секретаря Суду віднесені повноваження отримувати, відшукувати та представляти інформацію, встановлювати канали зв'язку з такими цілями, регулярно вести архіви Суду та бази даних, у яких містяться конкретні відомості щодо кожної справи. Секретар відповідає за підтримання внутрішньої безпеки Суду у консультаціях з Президією, Прокурором та приймаючою державою. Секретар зобов'язаний передавати адвокатам інформацію та інші дані про прецедентне право МКС, а також співробітничати з національними асоціаціями юристів та адвокатів для сприяння їх спеціалізації та навчанню щодо правових норм, встановлених Римським статутом та Правилами процедури та доведення.

Не дивлячись на широке коло повноважень, якими володіє Суд для притягнення фізичних осіб до міжнародної кримінальної відповідальності, його компетенція все ж таки обмежена як у часі та і територіально. Це означає, що до юрисдикції МКС входять лише міжнародні злочині, вчинені після 1 липня 2002 року, коли Римський статут вступив в силу. Якщо ж будь-який конфлікт  наприклад, війна в Уганді  триває вже 20 років, то компетенція Суду обмежена лише тими діяннями, вчиненими саме після вступу Статуту в силу [44].

До компетенції МКС входять також лише ті злочини, які були скоєні або на території держави-учасниці Римського договору, або громадянином держави-учасниці. Якщо не дотримано ні особистого, ні територіального принципу, Суд не може діяти. Це положення гарантує право держав вирішувати, чи піддавати фізичних осіб, що мають її громадянство або територію під юрисдикцію Суду, чи ні. Проте у цього принципу є виняток: Рада Безпеки ООН може у вигляді резолюції, що прийнята відповідно до глави VII Статуту ООН, передати до МКС певну ситуацію, в якій йдеться про міжнародні злочини, скоєні ані на території держави-учасниці, ані громадянами держави-учасниці. Рада Безпеки скористалася цим правом, коли до Суду було передано ситуацію у Дарфурі. Судан не є державою-учасницею МКС [48].

Отже, оскільки діяльність МКС та зміст його Статуту являють собою фактично узагальнення усього історичного міжнародного досвіду та практики у розслідуванні міжнародних злочинів та притягненні винних у їх скоєнні, закріплення принципу індивідуалізації міжнародної кримінальної відповідальності можна вважати дієвим у попередженні міжнародної злочинності та таким, що цілком виправдовує створення постійно діяючого у сфері міжнародного кримінального судочинства органу.

3.2. Підстави притягнення до міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб

Сучасна теорія та практика виходять із того, що міжнародна кримінальна відповідальність може наставати для фізичних осіб тільки на підставі вироку суду та лише за здійснення злочинів, вичерпне визначення яких містить Статут відповідного міжнародного судового органу. Таким чином, міжнародне кримінальне переслідування фізичних осіб за здійснення інших злочинів виключене. Це дозволяє говорити про дію в міжнародному кримінальному праві презумпції невинуватості та наявність у підсудного у Міжнародному кримінальному суді права на захист [39].

Як зазначалося раніше, лише за міжнародні злочини, перелік яких міститься у Статуті МКС та є вичерпним, фізичну особу може бути притягнуто до міжнародної кримінальної відповідальності. Саме наявність складу цих злочинів і слід вважати підставою для міжнародної кримінальної відповідальності.

Вперше перелік таких злочинів було запропоновано Статутом Нюрнберзького Міжнародного воєнного трибуналу 1945 року. У статті 6 Статуту до категорії міжнародних віднесено три групи злочинів проти людства:

  • злочини проти миру, а саме: планування, підготовка, розв'язування чи ведення агресивної війни у порушення міжнародних договорів, угод чи запевнень або участь у спільному плані чи змові, які спрямовуються на здійснення будь-якої із вищезазначених дій;

  • воєнні злочини, а саме: порушення законів чи звичаїв війни, в тому числі вбивства, тортури чи захоплення в рабство чи з іншою метою цивільного населення окупованої території, вбивства чи тортури військовополонених чи осіб, які знаходяться в морі, вбивства заручників, пограбування суспільної чи приватної власності, безглузді руйнування міст і сіл, розорення, що не виправдані воєнною необхідністю, та інші злочини;

  • злочини проти людства, а саме: вбивства, винищування, поневолення, заслання та інші жорстокості, вчинені щодо цивільного населення до чи під час війни, або переслідування за політичними, расовими чи релігійними мотивами з метою здійснення чи у зв'язку із будь-яким злочином, що підпадає під юрисдикцію трибуналу, незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де вони були вчинені, чи ні [46, c. 47].

Зазначена класифікація міжнародних злочинів мала велике значення як перший документ міжнародного кримінального права, спрямований на захист миру і безпеки людства. Із часом класифікація ускладнювалася. Зокрема, Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього 1948 року віднесла до категорії цих злочинів також геноцид. Цим поняттям визначалися дії, вчинені із наміром знищити, повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку (ст. 2).

Документ вказував на можливі форми геноциду: вбивство членів такої групи; заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу; навмисне створення життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове фізичне знищення групи; заходи, розраховані на запобігання дітонародження в середовищі такої групи і насильницька передача дітей із однієї людської групи в іншу. Протиправними оголошувалися геноцид, змова з метою вчинення геноциду, пряме і публічне підмовляння до вчинення злочину, а також замах і співучасть у ньому.

Конвенція передбачала розгляд кримінальної справ про геноцид компетентним судом тієї держави, на території якої був учинений злочин, а також можливість створення Міжнародного кримінального суду із відповідною юрисдикцією для розгляду конкретної справи [50, c. 91].

Женевськими конвенціями про захист жертв війни 1949 року та Додатковим протоколом І до них 1977 року було суттєво доповнено перелік воєнних злочинів та злочинів проти людяності.

В 1968 році Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства назвала серед міжнародних злочинів злочини проти людства, вигнання в результаті збройного нападу чи окупації, нелюдські дії, які є наслідком політики апартеїду, а також геноциду (ст. 1).

Loading...

 
 

Цікаве