WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Судовий процес над Василем Романюком 1972 р. - Реферат

Судовий процес над Василем Романюком 1972 р. - Реферат

В. Романюк наполягав на невмотивованості свого арешту. 3 лютого 1972 р. він написав скаргу обласному прокурору: "Арешт вважаю цілком безпідставним, тому що "документи", на котрих базується звинувачення, є уже занадто сумнівними і малозначущими для того, щоб придати їм характер політичного злочину" [29]. Священик вважав ув'язнення за зберігання книжок старого видання, знайдені письмові "критичні міркування чи вислови зовсім незакінченої форми, котрі носили чисто приватний характер", "неабиякою жорстокістю і попранням найелементарніших прав людини, котрому можуть позавидувати найгірші культівські часи" [30]. Він заперечував проти необґрунтованого звинувачення у розповсюдженні матеріалів антирадянського змісту і антирадянській пропаганді, оскільки це не було доведено. Романюк закликав "зробити так, щоб восторжествувала правда і були відкинуті всякі злі упередження супроти мене" [31].

26 травня 1972 р. матеріали справи про обвинувачення були віддані до обласного суду. Кримінальна справа про обвинувачення В. Романюка за ст. 62, ч. ІІ КК УРСР слухалась у закритому судовому засіданні 8-12 червня 1972 р. Івано-Франківського обласного суду.

Стенограма судового засідання це не тільки свідчення заперечення і спростування В. Романюком висунутих обвинувачень, а ще й можливість з'ясувати його ставлення до багатьох аспектів суспільно-політичного і культурного життя СРСР.

Відповідаючи на запитання під час суду, обвинувачений наполягав на тому, що він був безпідставно засуджений в 1944 р. і 1946 р. В. Романюк назвав вимислом звинувачення його в поширенні наклепницьких вигадок на радянський державний і суспільний лад, заперечував авторство листів у лондонську і швейцарську радіостанції [32].

На його думку, тоталітаризм обмежує свободу, що "в нас це проявляється в ось таких, як наді мною, закритих процесах, над Морозом і іншими" [33]. Він ставив під сумнів суверенність України через русифікацію, переслідування [34].

Відсутність возвеличення радянської влади у своїх записах пояснював тим, що він сам пережив переслідування, заслання, процеси. У розумінні В. Романюка антирадянська пропаганда - це пряма проповідь повалення існуючого режиму [35]. Священик заявив, що винним себе не вважає і розкаюватись немає в чому.

На судовому засіданні були використані показання тільки тих свідків, які підтверджували антирадянський характер діяльності підсудного. Зокрема представників місцевої влади Космача М. Дідуха та І. Клапцуняка про привласнення Романюком функцій церковної влади, про те, що він перешкоджав органам влади в проведенні у селі запланованих заходів; сусідів В. Романюка в селищі Курган Харківської області В. Чмелика, М. Кузнєцова, Ю. Кузьміна, які підтверджували ворожу настроєність щодо радянської дійсності внаслідок постійного прослуховування ним закордонних радіостанцій, розмов про бандерівців. На основі цих свідчень доводилась провина В. Романюка. Слідством і судом не брались до уваги показання свідків, наприклад, жителів села Космач, які не підтверджували звинувачень в антирадянській спрямованості висловлювань священика, порушенні ним державного законодавства про культи. Ці факти демонструють упередженість та необ'єктивність слідства, котре спочатку винесло вирок В. Романюку, а потім підбирало тільки ті матеріали, що засвідчували його злочинну діяльність.

Прокурор Б. Городько оголосив, що з врахуванням характеру вчиненого, методів злочинної діяльності особи підсудного прокурор визнав підсудного у відповідності до ст. 26 КК УРСР особливо небезпечним рецидивістом.

Адвокат Романюка П. Мусихін просив суд перекваліфікувати дії підсудного з ч. ІІ ст. 62 КК УРСР на ч. І. ст. 62 КК УРСР і обрати підсудному іншу міру покарання, щоб він міг обдумати допущені ним помилки і в подальшому не допускати подібного [36].

Судова колегія, "врахувавши" позитивну виробничу характеристику та сімейний стан підсудного, який мав на утриманні неповнолітнього сина і дружину, засудила В. Романюка винним за ст. 62, ч.2 КК УРСР, визнала його "особливо небезпечним рецидивістом", визначила покарання сім років позбавлення волі з засланням строком на три роки [37]. Перші два роки засуджений мав відбувати в тюрмі, а решту - в колонії особливого режиму.

14 червня 1972 р. В. Романюк звернувся до обласного суду з проханням ознайомитися з протоколами судових засідань для написання скарги на перегляд справи, вважаючи вирок від 12 червня 1972 р. "неймовірно жорстоким і зовсім безпідставним", тому що він не вчинив нічого, що б суперечило Конституції [38]. "Ставити мені у вину чорнові записки, в котрих немає нічого антирадянського, та старі книжки котрих і записок ніхто не читав, як і рівно ж тих кілька дискусій десятилітньої давності і винести за це такий великий строк є просто страхіття!", - обурювався засуджений священик [39].

20 червня 1972 р. В. Романюк написав касаційну скаргу в судову колегію з кримінальних справ Верховного суду УРСР, в якій підкреслював, що вирок є "безпідставним, бо я не вчинив жодного злочину і винним себе ні в чому не почуваю" (підкреслення в документі - Д. З. ) [40]. Справжньою причиною беззаконного арешту нібито за якісь "антирадянські" вчинки десятилітньої давності священик називав свою релігійну діяльність, яка зменшувала авторитет місцевих бюрократів, котрі безпідставно його переслідували і поширювали про нього наклепницькі чутки [41].

Підсумувавши свою "антирадянську" діяльність за останні 20 років, у нього вийшло три "антирадянські" дискусії, старі книжки сорокалітньої давності, якісь "окрайці" думок, зафіксовані на клаптиках паперу і учнівських зошитів, котрих ніхто не читав, та безглузді "документи", спеціально для цього підібрані (анонімні листки), і "характеристика" космацьких свідків [42].

20 липня 1972 р. справа В. Романюка слухалась у Верховному суді УРСР. Судова колегія в кримінальних справах Верховного суду УРСР, розглянувши касаційну скаргу 21 липня 1972 р., ухвалила залишити її без задоволення, а вирок судової колегії Івано-Франківського облсуду без зміни [43].

Вже відбуваючи покарання, В. Романюк напише: "...і вся моя вина в тому, що я, священик - людина інакодумаюча, відважився виступити на захист безневинно репресованого українського історика В. Мороза". Місцеві партійні бюрократи схарактеризували мене як "небажану особу для соціялістичного суспільства", а потім уже робітники КДБ почали збирати на мене різні сміхотворні плітки десятирічної давности, тобто почали питати в різних людей, які знали мене, що я говорив і думав десять років тому, і так цинічно й легко на мене була складена так звана "кримінальна справа" і я був названий "особливо небезпечним державним злочинцем". Тобто прирівняли мене до убийць, диверсантів і насильників" [44].

Таким чином, зв'язки з дисидентами, активна священицька діяльність, виступ на захист В. Мороза привели на лаву підсудних у 1972 р. Василя Романюка. Закритий судовий процес над ним є свідченням політичних репресій, спрямованих КДБ проти інакодумства. Звинувачений в "антирадянській пропаганді та агітації", визнаний "небезпечним рецидивістом" В. Романюк отримав жорстокий вирок.

Література:

  1. Касьянов Г. В. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. - К.: Либідь, 1995. - С. 121.

  2. Пащенко В. Слідами карної справи № 1840 - С // Пам'ять століть. - 1998. - № 2. - С. 128-137.

  3. Данилюк Ю., Бажан О. "...Нас повинно об'єднати служіння народові" // Літературна Україна. - 1995. - 10 серпня. - С. 6; Данилюк Ю. З., Бажан О. Г. Опозиція в Україні (друга половина 50-х - 80-ті рр. ХХ ст.). - К.: Рідний край, 2000. - 616 с.

  4. Русначенко А. М. Національно-визвольний рух в Україні: середина 1950-х - початок 1990-х років. - К.: Видавництво імені Олени Теліги, 1998. - 720 с.

  5. Інтерв'ю з В. Морозом. 25. 11. 2006.

  6. Чорновіл В. Твори у 10 т. - Т. 3. Український вісник. Випуск І-VІ. - К.: Смолоскип, 2006. - С. 200.

  7. Галузевий Державний архів Служби безпеки України ( далі - ГДА СБ України). - Ф. 6, спр. 75202-ФП. - Т. 1. - Арк. 3.

  8. ГДА СБ України. - Ф. 6, спр. 75202-ФП. - Т. 2. - Арк. 180.

  9. До Верховного суду УРСР в справі засудження на 9 років позбавлення волі і 5 років заслання історика Валентина Мороза від священика села Космач Косівського р-ну Івано-Франківської обл. Василя Романюка // Визвольний шлях. - 1971. - Кн. 7-8. - С. 806-807.

  10. До Верховного суду УРСР в справі засудження на 9 років позбавлення волі і 5 років заслання історика Валентина Мороза від священика села Космач Косівського р-ну Івано-Франківської обл. Василя Романюка // Сучасність. - 1971. - Ч. 6 (126). - С. 79.

  11. ГДА СБ України. - Ф. 6, спр. 75202-ФП. - Т. 2. - Арк. 139.

  12. ГДА СБ України. - Ф. 6, спр. 75202-ФП. - Т. 1. - Арк. 74.

  13. Там само. - Арк. 81.

  14. Чорновіл В. Твори у 10 т. - Т. 3. Український вісник. Випуск І-VІ. - К.: Смолоскип, 2006. - С. 917.

  15. ГДА СБ України. - Ф. 6, спр. 75202-ФП. - Т. 1. - Арк. 87.

  16. Там само. - Арк. 41.

  17. Там само. - Арк. 42.

  18. Там само. - Арк. 43-44.

  19. Там само. - Арк. 1.

  20. Там само. - Арк. 2.

  21. Там само. - Арк. 111.

  22. Там само. - Арк. 99-102.

  23. Там само. - Арк. 95.

  24. Там само. - Арк. 119.

  25. Гнатюк І. Стежки - дороги. - Дрогобич: "Відродження", 1998. - С. 311.

  26. ГДА СБ України. - Ф. 6, спр. 75202-ФП. - Т. 1. - Арк. 269.

  27. Там само. - Арк. 271.

  28. Там само. - Арк. 245-246.

  29. ГДА СБ України. - Ф. 6, спр. 75202-ФП. - Т. 2. - Арк. 188.

  30. Там само.

  31. Там само. - Арк. 188.

  32. Там само. - Арк. 283.

  33. Там само. - Арк. 289.

  34. Там само. - Арк. 291.

  35. Там само. - Арк. 314.

  36. Там само. - Арк. 321.

  37. Там само. - Арк. 330.

  38. Там само. - Арк. 348.

  39. Там само. - Арк. 349.

  40. Там само. - Арк. 354

  41. Там само. - Арк. 358.

  42. Там само. - Арк. 361.

  43. Там само. - Арк. 370.

  44. Українська Гельсінська Група. 1978-1982. Документи і матеріали. - Торонто, Балтимор, 1983. - С. 581.

Loading...

 
 

Цікаве