WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Судовий процес над Василем Романюком 1972 р. - Реферат

Судовий процес над Василем Романюком 1972 р. - Реферат

Реферат на тему:

Судовий процес над Василем Романюком 1972 р.

1972-1973 рр. називають періодом активізації політичних репресій в СРСР, "генеральним погромом" [1]. Дослідників вражають масштаби та жорстокість масових розправ та арештів, методи ведення слідства яких часто порівнюють з "великим терором" 30-х рр. Країна була охоплена хвилею ув'язнень, закритих судових процесів, які виносили вироки в основному за ст. 62 КК СРСР ("антирадянська агітація і пропаганда"). Серед небезпечних злочинців - прізвища В. Чорновола, Ірини та Ігоря Калинців, С. Шабатури, Є. Сверстюка, І. Геля, М. Осадчого та інших. Під переслідуванням з боку КДБ опинився і священик Василь Романюк. Деякі аспекти цієї кримінальної справи аналізувались вітчизняними дослідниками В. Пащенком [2], Ю. Данилюком та О. Бажаном [3], А. Русначенком [4]. Проте ними в обіг була введена тільки частина матеріалів, біографічні дані про В. Романюка висвітлювались на основі вироку Івано-Франківського облсуду.

Вперше з репресивними органами Василь Романюк (майбутній Патріарх Володимир УПЦ КП), священик с. Космач Косівського району Івано-Франківської області, зіткнувся у зв'язку із справою історика, викладача Івано-Франківського педінституту Валентина Мороза, обвинуваченого в "антирадянській діяльності". Як згадує В. Мороз, він неодноразово приїздив до В. Романюка у Космач для вивчення і запису гуцульських традицій [5]. 26 квітня 1970 р. на Великдень у с. Космач представники місцевої влади намагались арештувати історика, який записував біля церкви на магнітофон релігійні обряди [6]. 29 квітня 1970 р. у В. Мороза був проведений обшук.

4 травня 1970 р. під час п'ятигодинного обшуку на квартирі В. Романюка було вилучено записні книжки, приватні листи, чернетки, фотографії, підшивку газети "Неділя" за 1934-1936 рр., богословську і світську літературу, серед якої такі книги як "За справедливий лад" О. Луквицького (Львів, 1925 р.), "Всесвітня історія" І. Тиктора, "Історія української літератури" М. Возняка, "Історія України-Русі" М. Аркаса та інші. Згідно з анотаціями, одержаними із Львівської бібліотеки Академії наук УРСР від 17 липня 1970 р., вилучені у нього книжки "...написані з реакційних, буржуазно-націоналістичних поглядів і більшість з них містять наклепницькі матеріали антимарксистського, антирадянського напрямку", тому всі названі видання вилучені з фондів загального користування і зберігаються в спецфонді бібліотеки [7]. Рукописи священика слідчими КДБ класифікувались також як "наклепницькі", "антирадянські", автор яких прагнув зганьбити державний лад СРСР.

Пізніше, 25 березня 1971 р., В. Романюк у заяві Голові Президії Верховної Ради УРСР Ляшку зазначатиме, що "обшук у себе вважаю безпідставним і незаконним не тільки тому, що у мене не було знайдено "розшукуваних наклепницьких матеріалів", але й ще тому, що забиралися речі, котрі не мали жодного відношення до справи Валентина Мороза" [8]. На його вимогу Управління КДБ повернуло тільки богословську літературу.

8 червня і 16 червня 1970 р. відбулися допити священика як свідка у справі Мороза, під час яких з'ясовувались обставини їх знайомства. Слідчі намагалися дізнатися, чи був знайомий В. Романюк з творами В. Мороза, чи надавав історикові матеріали для написання його відомої праці "Хроніка опору". Проте отець Василь не дав свідчень, які б могли бути використані проти обвинуваченого. Це підтверджує той факт, що священика не викликали на судове засідання у справі Мороза. У свою чергу, відносно В. Романюка В. Мороз теж не давав ніяких свідчень, що доводять і слідчі матеріали, і спогади самого засудженого івано-франківського викладача.

Закритий судовий процес над В. Морозом, жорстокість вироку (14 років) сколихнули українське суспільство, і на захист засудженого була написана велика кількість звернень. 26 листопада 1970 р. В. Романюк написав заяву "До Верховного суду УРСР у справі засудження історика Валентина Мороза від громадянина Романюка", яка була опублікована в зарубіжних українських журналах "Визвольний шлях" [9] і "Сучасність" [10]. 19 травня 1971 р. в ефірі радіостанції "Свобода" в рубриці "Документи з України", до якої включали "документальної ваги матеріали та суспільно-важливі твори українських радянських громадян, які не друковані з тих чи інших міркувань на батьківщині", слухачів було познайомлено із заявою космацького пароха [11].

Заява у справі В. Мороза спричинила цілеспрямовану акцію переслідування Романюка, стала однією з причин його арешту і засудження в подальшому.

У протоколі затримання В. Романюка від 29 вересня 1971 р. мотивами затримання визначалось "виготовлення і поширення документів антирадянського змісту, що порочать радянський державний і суспільний лад, підпадають під ознаки злочину, передбаченого ст. 62, ч. І УК УРСР" [12].

У день арешту 29 вересня і на допиті 30 вересня йому були пред'явлені два анонімні листи за підписом Василя Чепеля-Дорошенка, які в січні - лютому 1963 р. були відправлені з Харківської області на адреси радіостанцій Лондона і Женеви, а також висновок криміналістичної експертизи, що всі ці листи і адреси на конвертах написані В. Романюком. Затриманий заперечив авторство цих документів, мотивуючи це тим, що на Харківщині його родина зустріла упереджене ставлення до себе через те, що вони з дружиною М. Антонюк були засуджені і віруючі (проживали у Харківській області протягом 1961-1963 рр.). Отець Василь не виключав можливості підробки цих листів, не довіряв результатам експертизи. В. Романюк вказував, що "ніколи в житті антирадянською агітацією не займався, ніколи не писав і не розповсюджував документів антирадянського змісту, в яких би зводився наклеп на радянський державний і суспільний лад, тому винним себе не вважає" [13].

Арешт тривав з 29 вересня до 1 жовтня 1971 р. [14]. Нез'ясованими залишаються обставини звільнення священика. "Враховуючи, що необхідність подальшого затримання та утримання в камері попереднього ув'язнення відпала", постановою начальника Управління КДБ від 1 жовтня 1971 р. затриманого було звільнено [15].

Звільнення В. Романюка з-під арешту не означало припинення переслідувань. Навпаки, репресивні органи накопичували матеріали у його справі. Органами державної безпеки були взяті до уваги скарги від представників місцевої влади села Космач, де він протягом 1968-1971 рр. працював. 10 квітня 1970 р. голова виконкому Космацької сільської ради народних депутатів І. Клапцуняк написав заяву начальнику Косівського КДБ, в якій ставив до відома, що "в с. Космач з листопада місяця 1968 р. по даний час працює попом Романюк В. О., який весь час займається підривом авторитету партійно-радянського активу, проголошує в своїх проповідях націоналістичні мотиви" [16]. І. Клапцуняк звинувачував священика у зриві державних заходів шляхом навмисного затримання людей на церковній службі тоді, коли призначені збори. У заяві вказувалось, що "Романюк під час служби оголошує громадянам: збирайте колядки, ходіть колядувати і збирайте гроші на ремонт церкви. Займається збором національних костюмів та різних сувенірів" [17].

16 квітня 1970 р. секретар партбюро М. Дідух у заяві начальнику Косівського КДБ звинувачував В. Романюка у підриві авторитету місцевого партійного активу [18].

19 січня 1972 р. на основі зібраних матеріалів була прийнята постанова Управління КДБ при РМ УРСР по Івано-Франківській області про порушення кримінальної справи проти В. Романюка. У ній зазначалось, що із матеріалів, які надійшли в Управління КДБ по Івано-Франківській області, з'ясовується, що "Романюк В.О., будучи вороже настроєний до радянської влади, з метою підриву та послаблення її, під час проживання в Харківській області у 1963 р. власноруч виготовив і направив у закордонні радіоцентри два документи антирадянського змісту, в яких наводить наклеп на радянський державний і суспільний лад, закликає до боротьби за повалення радянської влади, за побудову так званої "самостійної України" [19]. Злочинність дій священика вбачалась також у зберіганні книг "старого видання антирадянського наклепницького змісту", "систематичному прослуховуванні передач закордонних радіостанцій, наклепницьких антирадянських висловлюваннях, які порочать радянський лад" [20].

19 січня 1972 р. підозрюваному В. Романюку було обрано запобіжний захід - тримання під вартою в слідчому ізоляторі УВС Івано-Франківського облвиконкому.

Наступного дня священик був арештований. На допиті 20 січня 1972 р. підозрюваному було оголошено обвинувачення "у проведенні антирадянської агітації та пропаганди, тобто, що він, будучи вороже настроєний до радянської влади, з метою підриву та послаблення її розповсюджував документи антирадянського змісту, які сам виготовляв. У цих документах зводив наклеп на радянський державний і суспільний лад, закликав до боротьби за повалення радянської влади" [21]. Проте, як і у вересні 1971 р., В. Романюк винним себе не визнав.

Під час проведення обшуку 20 січня 1972 р. в господарстві Г. Симатюк у с. Прутівка Снятинського району, де мешкав священик, було вилучено книги, записи, листи [22].

21 січня 1972 р. під грифом 'таємно" уповноваженому у справах релігії в Івано-Франківській області слідчий Андрусів повідомив, що "священик села Прутівки Романюк В. О. Управлінням КДБ при РМ УРСР по Івано-Франківській області арештований за підозрою у здійсненні державної зради і утримується в тюрмі УВС Івано-Франківського облвиконкому" [23].

28 січня 1972 р. В. Романюку було пред'явлено обвинувачення по ст. 62, ч. І КК УРСР [24].

Протягом січня - травня 1972 р. органами державної безпеки проведено ряд обшуків у людей, з якими В. Романюк підтримував дружні стосунки, мотивуючи це тим, що у них можуть зберігатися документи антирадянського змісту, націоналістична література та інші документи, які мають значення для справи.

Під час слідства були залучені і розглянуті попередні справи обвинуваченого 1944 р., 1946 р., отримані матеріали з Магаданської області, де він відбував ув'язнення, матеріали кримінальних справ В. Мороза, В. Чорновола, О. Заливахи.

У справі В. Романюка було допитано В. Мороза, Л. Селезненка, Д. Возняк, М. Осадчого, Ірину Калинець, Г. Севрук, Б. Антоненка-Давидовича, В. Чорновола, побратимів по ув'язненню, з якими він продовжував спілкуватися, - М. Волощука, І. Гнатюка, жителів с. Космач, в тому числі представників місцевого партактиву, сусідів з Харківщини, знайомих та родичів затриманого. Згадуючи допит весною 1972 р., І. Гнатюк стверджує, що слідчий цікавився їх знайомством, темами розмов, їхнім ідейним спрямуванням, чи читав Романюк йому свої твори [25]. Відповідей на ці типові запитання вимагали від усіх дисидентів, які проходили у справі В. Романюка. Слідчі намагались отримати від них найменше свідчення його антирадянської діяльності, що б дозволило не тільки звинуватити арештованого, але й запідозрити їх в антидержавних діях. На допиті 26 лютого 1972 р. обвинувачена Ірина Калинець заперечила факт знайомства з В. Романюком [26]. 29 лютого 1972 р. В. Чорновіл на допиті заявив, що, перебуваючи в ув'язненні, як свідок по інших справах жодних показів давати не буде, й у зв'язку з цим відмовився відповідати на запитання про отця Василя [27]. В'язень Володимирської тюрми В. Мороз вказував на випадковість знайомства з В. Романюком, засвідчував, що ніяких матеріалів для написання своїх творів від нього не отримував і не ознайомлювався з його працями [28].

Loading...

 
 

Цікаве