WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Кримінально-правовий захист конституційного права громадян на працю. Порушення вимог законодавства про охорону праці - Контрольна робота

Кримінально-правовий захист конституційного права громадян на працю. Порушення вимог законодавства про охорону праці - Контрольна робота

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на належні, безпечні і здорові умови праці в процесі трудової діяльності визначає КЗпП України (ст. 153 - 173і) та закони про охорону праці від 15 грудня 1993 р. Законодавство про охорону праці регулює відносини між власником підприємства, установи, організації (або його відповідним уповноваженим) і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Право на заробітну плату не нижче встановленого законом рівня забезпечується Законом України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р., (окрема розміром мінімальної заробітної плати, яка є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання (ст. 3), обмеженням розміру відрахувань із заробітної плати (ст. 26) та ін.

Положення Конституції щодо праці жінок та неповнолітніх знаходять відображення у чинному законодавстві у ст. 174, 190 КЗпП України, якими забороняється застосовувати працю жінок, осіб молодше 18 років на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт для жінок (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню). Забороняється також залучати вказаних осіб до підіймання і переміщення речей, вага яких перевищує встановлені для них граничні норми. Переліки цих робіт затверджуються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням з Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.

Чинним законодавством, зокрема ст. 232 КЗпП України, передбачається і судовий захист громадян від незаконного звільнення. Спори працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу, за винятком спорів для деяких категорій працівників, розглядаються безпосередньо в районних (міських) судах.

Що стосується винагороди за працю, то її захист, строки і періодичність сплати, а також інші відповідні питання регулюються Законом України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р.

У сучасний період на міжнародному рівні та у практиці зарубіжних держав серед трудових прав особливе значення надається забезпеченню рівності прав і заборони дискримінації. Найбільш поширені випадки дискримінації за ознакою статі. Конституція України у ст. 24 закріплює рівність прав чоловіка та жінки, встановлює систему гарантій, що забезпечують таку рівність: надання жінкам рівних із чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальні заходи щодо охорони праці та здоров'я жінок, встановлення пенсійних пільг; створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовий захист, матеріальна і моральна підтримка материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Згідно з ч. 5 ст. 43 Конституції України використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Це також є юридичною гарантією. Традиційно в трудовому законодавстві передбачається підвищений соціальний захист жінки-трудівниці. Між тим у сучасному світі до цієї гарантії склалося неоднозначне ставлення.

В Україні трудове законодавство поки що не змінюється в напрямку скасування гарантій у сфері охорони праці жінок. Насправді ж, слід визнати, що наявність деяких заборон, встановлених як гарантія для жінок, дійсно обертається обмеженням доступу жінки до праці, а відтак і до отримання певного доходу. Як свідчить практика, на шкідливих підприємствах, у відповідь на дії адміністрації щодо вивільнення працівниць-жінок мають місце протести та скарги від таких працівниць, які наполягають на продовженні роботи з тим, щоб набути відповідного пільгового стажу для пенсії, мати додаткові відпустки, підвищену оплату. Особливе значення має розв'язання цієї проблеми в сучасних умовах, коли трапляються непоодинокі випадки простоїв підприємств. Також це питання стоїть гостро в тих місцевостях, де обмежена кількість робочих місць. За умови ратифікації Хартії Верховною Радою України, очевидно, має бути врахований новий підхід до проблеми рівності незалежно від статі в чинному національному законодавстві.

Право працюючого на відпочинок забезпечується низкою спеціальних заходів. Зокрема, в законодавстві передбачаються вихідні й святкові дні, обов'язок роботодавця надати працівникові щорічну та інші відпустки; для певних категорій працівників законом встановлюється скорочена тривалість робочого часу тощо.

Стаття 44 Конституції містить гарантії щодо здійснення права на страйк: порядок здійснення цього права встановлюється законом, і заборона страйку можлива лише на підставі закону. Водночас ніхто не може бути примушений до участі у страйку. Ці відносини регламентуються Законом України "Про порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів)" (1998 p.).

Закріплення Конституцією України права працівників на страйк є відтворенням в ній положень статті 8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.

Право на страйк належить лише тим, хто працює, і може бути використане ними для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, що порушуються роботодавцем, в тому числі і державою. Страйк є крайнім засобом вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Страйк не допускається, якщо він створює загрозу життю І здоров ю людей, а також на підприємствах і в організаціях залізничного і міського громадського транспорту (включаючи метро), цивільної авіації, зв'язку, енергетики, оборонних галузей (у підрозділах, безпосередньо зайнятих виробництвом продукції оборонної призначення), у державних органах, па підприємствах і в організаціях, на які покладено виконання завдань по забезпеченню обороноздатності, правопорядку і безпеки країни, у безперервно діючих виробництвах, зупинення яких пов'язане з тяжкими і небезпечними наслідками.

Конституція не передбачає можливості страйку працюючих з політичними вимогами. Тому такий страйк буде незаконним і не може бути допущений.

Брати чи не брати участь у страйку вирішує кожен працівник добровільно. За примушення до участі або неучасті в страйку винні особи несуть відповідальність у передбаченому законом порядку.

Рішення про визнання страйку незаконним приймається судом. Таке рішення зобов'язує трудові колективи припинити страйк і приступити до роботи не пізніше наступного дня після вручення копії рішення органові, який очолює страйк.

Ст. 45 Конституції закріплює право кожного працюючого на відпочинок.

Право кожного, хто працює, на відпочинок проголошено статтею 24 Загальної декларації прав людини та витікає з вимог статті 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права. У чинному законодавстві воно знайшло закріплення в ст. 2 КЗпП України. До речі, цим кодексом досить детально врегульовані положення, які стосуються гарантій використання зазначеного права.

Нормальна тривалість робочого часу працівників у відповідності із ст. 50 КЗпП не може перевищувати 40 годин на тиждень. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більше 36 годин на тиждень. Скорочена тривалість робочого часу встановлена також для неповнолітніх, для окремих категорій працівників (вчителів, лікарів та інших). При роботі у нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину.

Право на відпочинок забезпечується встановленням у КЗпП України тривалості перерви між змінами, яка має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (ст. 59 КЗпП), а також наданням перерви для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин (ст. 66 КЗпП), щотижневих днів відпочинку (ст. 67 КЗпП). При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день. Робота також не провадиться у святкові та неробочі дні, які встановлені ст. 73 КЗпП України.

Loading...

 
 

Цікаве