WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Від Фанагорії до Кубанської області: еволюція адміністративної системи імперського врядування на Північному Кавказі - Реферат

Від Фанагорії до Кубанської області: еволюція адміністративної системи імперського врядування на Північному Кавказі - Реферат

Для більш успішної інтеграції горців та козаків у єдину імперську владну ієрархію в 1785 р. на Північний Кавказ було розповсюджене загальне положення про губернії. У 1786 р. Кавказька губернія разом із Астраханською увійшла до Кавказького намісництва. Влада намісника в цілому співпадала із повноваженнями губернатора [11].

Утім, кавказькі намісники у перший період існування Кавказького намісництва управляли не однією, а трьома губерніями (окрім Кавказької й Астраханської, ще Саратовською губернією). У межах цих адміністративних одиниць намісник мав вищу судову, виконавчу і військову владу. Намісників призначала імператриця. Перебуваючи в Петербурзі, намісник мав право засідати в Сенаті. Першим посаду Кавказького намісника обійняв двоюрідний брат фаворита Єкатерини – Павло Потьомкін (1786-1792 рр.). Першою столицею намісництва стало місто Катериноград біля середньої течії Тереку. У 1786 році туди була переведена резиденція намісника та побудована тріумфальна арка "Дорога до Грузії". Зважаючи на небезпеку з боку горців, столиця намісництва вже через два роки була перенесена в більш безпечне місце – місто Георгієвськ, а потім в Астрахань (1802 р.). Катериноград перетворився на звичайну козацьку станицю, хіба що з тріумфальною аркою на околиці [12].

Павло І в 1796 р. ліквідував Кавказьке намісництво, об'єднавши його з Астраханською губернією. Певною мірою, це рішення було викликано тією ж логікою, що й практика "європеїзації" Правобережної Кубані. Кавказ на той час розглядався як передня лінія азійського, ворожого світу, а не окремий специфічний регіон, і відрізнявся від традиційного уявлення про Схід і Захід.

Реалії тих труднощів, з якими Російська імперія зіткнулася під час утвердження свого панування на Кавказі, поступово починають переважати над ідеологічними конструктами імперських практик.

Якщо спочатку військові дії на Кавказі, у тому числі й спорадичні спалахи бойових зіткнень з горцями, розглядалися російським урядом виключно в контексті протистояння з Османською та Перською імперіями, то з початку ХІХ ст. поступово починають проступати контури війни, яка пізніше отримає назву Кавказької [13]. Військові операції проти гірських народів – кабардинців, чеченців, дагестанців - набувають досить великого розмаху, перетворюючись на довготривалу виснажливу війну, яка вимагала все більших витрат людських і матеріальних ресурсів. Ця ситуація призводить до поступового зосередження в руках імперського військового командування на Кавказі усієї повноти адміністративної і виконавчої влади, а, відповідно, і зміни адміністративного поділу Північнокавказького регіону.

Уже в 1802 р. наказом Олександра І Астраханська губернія знов була розділена на дві – Астраханську і Кавказьку. Столиця останньої була перенесена у Георгіївськ. Фактично з цього часу провідні важелі управління Північним Кавказом передаються військовим інспекторам Кавказької лінії. Першим військовим губернатором Кавказької та Астраханської губернії став інспектор Кавказької лінії – князь П.Д. Ціціанов (1802-1806 рр.). Грузія, яка була приєднана до Росії у 1801 р., передавалася під його управління.

Відповідно до загального процесу концентрації всіх військових та економічних ресурсів для ведення Кавказької війни, територія Чорноморського козацького війська переходить до складу Кавказької губернії. Чи не стає саме ця подія 17 квітня 1820 р. тією датою, коли Правобережна Кубань входить до "ментальної мапи" Північного Кавказу?

У 1822 р. Кавказька губернія була перетворена на область, а її центр було переведено у більш безпечне місце – Ставрополь.

У 1844 р., у самий розпал Кавказької війни, коли імамат Шаміля досяг найвищих успіхів у своєму протистоянні з Російською імперією, було знов створене Кавказьке намісництво із центром у Тифлісі, а в 1847 р. Кавказька губернія змінила назву на Ставропольську. Створення Кавказького намісництва остаточно сконцентрувало всю вищу владу на Кавказі, як військову так і цивільну, в руках намісників з ледь не диктаторськими повноваженнями.

Ця еволюція імперського адміністрування призвела до конструювання Північного Кавказу як цілісного регіону і, фактично, значною мірою забезпечила основу для ліквідації територіальної автономії, за яку так вперто трималося Чорноморське козацьке військо.

Незважаючи на намагання імперського уряду сконструювати свій варіант моделі регіону, який з кінця ХVІІІ ст. заселяли й освоювали чорноморські козаки, військова еліта вперто створює свій варіант і символічної, і адміністративної моделі Правобережної Кубані. Поступово з офіційних документів зникає назва Тьмутороканського повіту, а влада Новоросійського та Таврійського губернаторів на території, яку займало Чорноморське козацьке військо, стає все більш і більш номінальною. Створення власних органів військового та цивільного управління чорноморцями призводить до того, що цей регіон починає сприйматися як "Чорноморія" - автономна, окрема адміністративна одиниця. Термін "Кубань" для позначення цього регіону, зазвичай не застосовується. На географічних та адміністративних мапах того часу, територія Чорноморського козацького війська позначається як "Земля Війська Чорноморського", або просто – "Чорноморські козаки". Таке становище Чорноморського козацького війська викликало відверте незадоволення російського військового керівництва на Кавказі, яке наполегливо намагалося максимально зменшити автономію чорноморців та максимально задіяти їх для підкорення Кавказу.

Із цією метою в "Положенні про Чорноморське козацьке військо" від 1 червня 1842 р. зазначалося, що головне військове управління підкорялося командиру Окремого Кавказького корпусу з наданням йому прав головнокомандуючого в мирний час, йому також підкорялося і цивільне управління військом [14]. 1 листопада 1848 р. Окремим доповненням до вищезгаданого "Положення" влада головнокомандуючого Кавказьким корпусом над Чорноморським козацьким військом значно збільшувалася [15].

Остаточною ліквідацією Чорноморії, як окремої адміністративно-територіальної одиниці стала "козацька" реформа 1860 р., коли Чорноморське і частина Лінійного козацького війська були об'єднані в єдине Кубанське козацьке військо. Відповідно, Чорноморія була об'єднана з частиною Лівого крила Кавказької лінії та Лівобережною Кубанню (Закубанням) в нову адміністративно-територіальну одиницю – Кубанську область, яка увійшла до Кавказького намісництва [16].

Таким чином, простежується декілька тенденцій, які проявилися в практиці імперського уряду відносно створення моделей адміністративного впорядкування на Північному Кавказі. По-перше, це намагання створити "позитивний", "вестернізований" образ Правобережної Кубані (колишнього ногайського/кубанського Дешту), сконструювати підтвердження тяглості російської державності в історії цього регіону, прив'язати його до європейської частини імперії. По-друге, такі реалії, як відстоювання своєї територіальної та адміністративної автономії Чорноморським козацьким військом, концентрація влади в руках кавказького військового керівництва в умовах Кавказької війни поступово трансформували первинні задуми імперського уряду та обумовили поетапну інтеграцію різних одиниць у єдине Кавказьке намісництво, у якому колишній статус Чорноморії було нівельовано за рахунок створення Кубанської області. По-третє, усі ці процеси супроводжувалися формуванням окремої регіональної ідентичності серед чорноморських козаків. Але більш детальний аналіз факторів та особливостей становлення цієї регіональної ідентичності має бути розглянутий окремо.

Література:

1. История Кубани с древнейших времен до конца ХХ века: Учебник для высших учебных заведений. (Под ред. В.Е. Щетнева) – Краснодар: ОИПЦ "Перспективы образования", 2004. – 400 с.; Ратушняк В.Н. Очерки истории Кубани с древнейших времен по 1920 г. Под общ. ред. В.Н. Ратушняка. – Краснодар: Советская Кубань, 1996. – 656 с.

2. Сень Д.В. Дискурс империй, казачество и региональные особенности управления Россией пограничными территориями: "Фанагория-Черномория-Кубань" (конец XVIII в. – середина XIX в.) // В. Н. Татищев и проблемы государственно-административного управления в России: Материалы межд. конф. (5–7 октября 2006 г.). Астрахань, 2006. 1

3. Гваньїні О. Хроніка європейської Сарматії. - К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2007. - С. 720 – 722.

4. Боплан де Г. Л. Опис України. - Київ, 1990 – С.53-54.

5. Сень Д.В. Воображение региона как колонизация: Кубань – Черномория – Кубань: (практики Российской империи на Северо-Западном Кавказе в конце XVIII – середине XIX в.) // Лавровский сборник: Материалы Среднеазиатско-Кавказских исследований: Этнология, история, археология, культурология, 2006–2007. - СПб., 2007. - С. 63-68.

6.Вульф Л. Изобретая Восточную Европу: Карта цивилизации в сознании эпохи Просвещения. – М.: Новое литературное обозрение, 2003. – С.5.

7.Губернии Российской империи. История и руководители. 1708 – 1917. – М., 2003. – С.68.

8. Сень Д.В. Дискурс империй, казачество и региональные особенности управления Россией пограничными территориями: "Фанагория-Черномория-Кубань" (конец XVIII в. – середина XIX в.)... // В. Н. Татищев и проблемы государственно-административного управления в России: Материалы межд. конф. (5–7 октября 2006 г.). Астрахань, 2006. – С.78.

9. Подлинное дело о Тмутороканском камне // Библиография русских надписей XI-XV вв. -М.-Л., АН СССР, 1952. – С.168 – 181.

10. Цуциев А. Атлас этнополитической истории Кавказа (1774 - 2004). – М.: Европа, 2006. – С.17-18.

11. Северный Кавказ в составе Российской империи. - М.: Новое литературное обозрение, 2007. – С.84.

12. Там само. - С.85.

13. Див.: Скиба К.В. Из истории "Малой Кавказской войны" на Кубанской линии (1801-1816 рр.). - Армавир, 2005.

14. Полное собрание законов Российской империи. -Т. XVII, 1843. - № 15809.

Loading...

 
 

Цікаве