WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Від Фанагорії до Кубанської області: еволюція адміністративної системи імперського врядування на Північному Кавказі - Реферат

Від Фанагорії до Кубанської області: еволюція адміністративної системи імперського врядування на Північному Кавказі - Реферат

Реферат на тему:

Від Фанагорії до Кубанської області: еволюція адміністративної системи імперського врядування на Північному Кавказі

Уявлення про Кубань як історичний регіон сформувалося далеко не відразу. І хоча в історичних дослідженнях існує певна (і швидше за все – хибна) аксіома – розглядати будь який сучасний регіон із чітко визначеними адміністративними та політичними межами як запрограмовану самою історією даність, тим не менше такий підхід залишає поза увагою дослідників надзвичайно складні процеси, унаслідок яких і виникло уявлення про певну територію як історичний регіон.

Процеси опанування певною територією, окрім адміністративних, політичних, геополітичних, економічних практик, ледь не в першу чергу пов'язані із символічним дискурсом створення певного ментального образу території як обов'язкової умови, без якої неможливе її засвоєння. Практика символічного опанування простором уключає в себе декілька важливих елементів, серед яких обов'язковим є надання цьому простору назви, яка викликає асоціації з домінуючою державною структурою, а також прив'язка минулого певного регіону (часто за рахунок штучного створення його історії) саме до провідної політичної (імперської) системи. Зазвичай така практика символічного опанування простором знаходиться в складній системі цілого ряду конкретно-історичних взаємовпливів і тому залежить не тільки від геополітичних, політичних, економічних реалій, але й від специфіки або автохтонного населення простору, або нових поселенців на цій території.

Досить часто трапляється так, що в процесі символічного засвоєння певного регіону (і не тільки символічного) відбувається зіткнення імперської практики та практики нових поселенців, співвідношення між якими стають визначальними для формування ментального образу конкретного регіону й обумовлюють особливості становлення конкретної регіональної ідентичності.

Спроба проаналізувати в діахронному вимірі процеси символічного засвоєння території й перетворення її на історичний регіон може надати нам можливість зрозуміти особливості формування і регіональної ідентичності його населення, і особливості різних форм взаємовідносин – як взаємодії, так і протистояння населення регіону з вищими владними структурами (у контексті цієї статті – імперськими владними структурами).

Безперечно, Кубань, як історико-географічний регіон, остаточно увійшла не тільки в адміністративну структуру регіонального поділу Російської Федерації, але й зайняла своє місце в історіографії, не кажучи вже про краєзнавчі студії [1]. Але таке апріорне уявлення про Кубань, єдиний із прадавніх часів специфічний регіон, насправді лише заважає можливості побачити всю складність різноманітних подій та процесів, які мали місце в його минулому, та автоматично залишає поза увагою важливі проблеми, розв'язання яких може дозволити побачити всю його дійсну багатогранність. Лише в останній час було запропоновано розглянути історію Кубані з перспективи поступової трансформації декількох проектів, що їх намагалися реалізувати імперські й козацькі структури [2].

Метою нашого дослідження є спроба розглянути, у першу чергу, імперську політику щодо створення адміністративної та ідеологічної практики освоєння кубанського простору.

Розглядаючи конкретний приклад Кубані як історико-географічного регіону, яким він склався в другій половині ХІХ ст., ми повинні зважити на декілька обставин початку його інтеграції до складу Російської імперії та майже одночасної колонізації Правобережної Кубані Чорноморським козацьким військом наприкінці ХVІІІ ст.

По-перше, протягом десяти років від входження Правобережної Кубані до складу Російської імперії (1783 р.) до початку масової колонізації цього регіону чорноморськими козаками (1792 р.) його попереднє населення – ногайські татари – були більшою частиною фізично знищені або виселені. Таким чином, територія Правобережної Кубані залишилася без населення, тому чорноморці розглядали її освоєння як процес опанування "новою землею", "цариною", що, без сумніву, сприяло дистанціюванню від імперської версії освоєння регіону.

По-друге, Чорноморське козацьке військо, єдина на той час виключно українська за своїм складом та історичними традиціями автономна одиниця, досить наполегливо намагалося зберегти свій автономний статус і стан господаря на Чорноморії/ Кубані, що, безперечно, вимагало від його еліти створення власної практики символічного освоєння території, а також міфологеми, необхідної для зміцнення особливої чорноморської/кубанської регіональної ідентичності.

І хоча в офіційній імперській історіографії козацтво розглядалося як стан, який без особливих рефлексій віддано служив "Царю і Отєчєству", насправді імперський і козацький дискурси значною мірою не співпадали між собою, а в деяких інтерпретаціях протистояли один одному. У цілому, козаки вимушені були зберігати зовнішню лояльність щодо владних імперських структур але до тієї межі, поки це співпадало з інтересами козацтва.

У цій статті ми розглянемо, як протікав процес імперської практики символічного опанування Кубанським регіоном і як він супроводжувався паралельним процесом створення козацького чорноморського дискурсу, що впливало на ці практики і які нові обставини змінювали їх логіку.

Номінативний термін "Кубань", використовувався для позначення території Правобережної Кубані задовго до її входження в Російську імперію. Зазвичай це був – Дешт – і – Ногай (Ногайський/ Кубанський степ) і в уявленні мешканців України, Московського царства, європейських країн без застережень належав до "Східної Сарматії" [3] або – зловісної "Тартарії" [4]. На географічних мапах до середини ХVІІІ ст. Правобережна Кубань позначалась, як територія Tatares de Kuban [5]. За середньовічною уявою про ієрархію "чистих" і "нечистих" земель – територія Тартарії належала саме до "нечистого" простору.

Входження колишньої частини Кримського ханства – Кубанського ханства, а саме Дешт – і – Ногай (Ногайського/Кубанського степу) – "острів Тамань і всю Кубанську сторону" до складу Російської імперії на підставі Маніфесту від 8 квітня 1783 р. поставило перед імперським урядом Катерини ІІ досить складне завдання. З одного боку, вестернізація Російської імперії, започаткована ще Петром І, вимагала створення образу Росії саме як європейської імперії. У той же час приєднання значних території колишнього Кримського ханства, які традиційно належали у ментальній географії до Азії, посилювало в Європі і без того стійке уявлення про Російську імперію як про азійську державу [6]. У таких умовах імперський уряд наполегливо здійснює заходи, які мали забезпечити зміну дискурсу новоприєднаних територій з азійського контексту на європейський. В адміністративному відношенні це проявилося в тому, що вже в лютому 1784 р. була прийнята постанова про створення Таврійської губернії, до якої увійшли щойно приєднані внаслідок війни з Оттоманською імперією землі Північного Причорномор'я та Таманського півострова [7].

Таким чином, створення "Новоросій" повинно було сконструювати нову модель бачення цієї частини "Тартарії", фактично, увести її в європейську частину "уявної географії". Унаслідок цього, більша частина Правобережної Кубані ставала "європейською" територією Російської імперії. Лише незначна частка Правобережної Кубані входить до "Кавказу" - Кавказького намісництва, створеного в травні 1785 р. Продовженням цієї практики – символічного освоєння Кубані, стала апеляція до "грецького/боспорського" минулого Таманського півострова (цілком у дусі "Грецького проекту" Катерини ІІ) і до Тьмутороканського князівства часів Київської Русі. Це проявилося в появі назви "Фанагорійський острів" в офіційній імперській документації - межі якого охоплювали набагато більшу територію, ніж Таманський півострів. До утвореної Павлом І Новоросійської губернії входить і частина Правобережної Кубані, яка вже на той час була заселена чорноморськими козаками – "Земля Війська Чорноморського". Спочатку територія Чорноморського війська офіційно належить до Ростовського повіту, а потім утворює окремий Фанагорійський повіт.

Поворот від асоціацій з Боспорським царством при назві території Чорноморського війська до Тьмутороканського князівства, відбувається вже на початку правління Олександра І. Новоросійська губернія була розділена на три окремих губернії – Миколаївську, Катеринославську та Таврійську. Чорноморія входить до складу новоствореної Таврійської губернії, а Фанагорійський повіт 5 жовтня 1804 р. перейменовується на Тьмутороканський [8].

Використання міфологеми Тьмутороканського князівства як можливості прив'язати у символічному сенсі колишню "Кубанську Тартарію" до Російської імперії виникла вже за часів Катерини ІІ не без впливу версій російської історії, викладених у працях Татищева та Карамзіна. Матеріальним символом цього мав стати "Тьмутороканський болван" - кам'яна брила із написами одного з тьмутороканських князів, немовби знайдена на Таманському півострові чорноморцями і яка повинна була бути урочисто встановлена в окремому меморіалі поблизу Тамані [9]. Утім, уже тоді з'явилися припущення, що ця знахідка є нічим іншим як фальсифікатом, призначеним затвердити російську присутність на Кубані.

Як бачимо, належність Правобережної Кубані, як і Лівобережної – Закубання - до Кавказу поки що не розглядалась. Сам імперський дискурс Північного Кавказу як витвір "уявної географії" тоді ще знаходився в стадії процесу формування. Але варто зупинитися на поступовій трансформації, яка й призвела, власне, до злиття Правобережної Кубані (Чорноморії) з іншими імперськими адміністративними утвореннями на Кавказі, унаслідок яких, власне, і виник окремий історико-географічний та адміністративний регіон - Кубань.

Із подальшим закріпленням Російської імперії на Кавказі, яке активно розпочалося лише в першій чверті ХVІІІ ст., принцип колишніх федеративних зв'язків імперії з північнокавказькими державними утвореннями був змінений на підвладний. У 1785 році всі землі на Північному Кавказі (у сучасному розумінні його територіальних меж), які входили до сфери впливу імперії були об'єднані в Кавказьке намісництво (1785-1796 рр.) яким управляв генерал-губернатор, що призначався Петербургом [10].

Loading...

 
 

Цікаве