WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Жінка в історії розвідки, контррозвідки і провокаторської діяльності - Реферат

Жінка в історії розвідки, контррозвідки і провокаторської діяльності - Реферат

Зоя Воскресенська теж зуміла себе реалізувати і як талановита дитяча письменниця, і як розвідник, що було підтверджено присвоєнням їй звання підполковника державної безпеки [6, c.251] Таким чином, далеко не завжди на співробітництво із секретними службами йшли люди, які жадали реваншу за страждання в повсякденному житті.

Тепер звернімо увагу на деякі моменти, відбиті лише в характеристиках деяких з наших героїнь, а саме: "мати секретного співробітника" і "дружина секретного співробітника". Це не випадково, тому що в згадуваній нами "Інструкції" рекомендувалося "не упускати випадків для співбесід з родичами і знайомими" арештованих [7, c.231]. Більше того, гра на родинних почуттях з часів царя Соломона була найбільш дієвим способом психологічного впливу на людину. Материнський інстинкт у даному випадку "спрацьовував" не тільки у відношенні дітей, які ступили на "шлях крамоли", але також братів, чоловіків, коханців. Стаючи їхніми соратницями й однодумцями, жінка найчастіше керувалася почуттям, ніж "ідейними розуміннями".Таким чином, ми підходимо до першого і цілком природного мотиву співробітництва - самопожертви заради близьких/рідних людей.

Наступна причина, що чітко прослідковується в "Інструкції" і грає, на нашу думку, далеко не останню роль у мотивації ухвалення рішення про співробітництво, - це матеріальна винагорода. Оплата праці секретних співробітників була обов'язковою умовою нормального, взаємовигідного співробітництва. Розмір винагороди залежав від цінності свідчень, одержуваних від співробітника, або від результативності його "роботи". Наприклад, у цілому розмір одержуваної винагороди співробітниками Московського охоронного відділення коливався від 15 до 200 карбованців на місяць [8, c.20]; зокрема відомо, що місячна платня Гінц (Хінч) Юлії Якубівни складала 50 карбованців на місяць [9, c.86] , а Ляндау Сари - 40 карбованців [10, c.88] . Не менш цікаво, що охоронне відділення брало на себе матеріальне забезпечення "провалених" співробітників. На це прямо вказує вищезгадана інструкція: "провалених співробітників слід влаштовувати на місця, але не в пошукових установах. До підшукання ними місць їх треба підтримувати як морально, так і матеріально" [11, c.230]. Зрозуміло, що матеріальна винагорода була навряд чи основною у процесі ухвалення рішення про співробітництво, однак найбільш цікавими випадками є факти співробітництва з "ідейних розумінь".

Найяскравішим прикладом цього може служити біографія Зінаїди Федорівни Жученко (уродженої Гернгросс). Її провокаторська діяльність була розкрита центральним комітетом партії соціалістів-революціонерів 14 серпня 1909 року. 12 жовтня 1909 року П.А.Столипін, який був у той час міністром внутрішніх справ царської Росії, подав всепідданнійшу доповідь на ім'я імператора, з якої випливало, що на секретну службу по департаменту поліції Зінаїда Гернгросс вступила у 1893 році, а з 1894 року вже була співробітником Московського охоронного відділення. Її першою "справою" було сприяння при виявленні і передаванні до рук влади діячів "московського терористичного гуртка", який готував замах на особу діючого імператора. З 1894 по 1903 рік вона проживала в Німеччині, де займалася вихованням "палко любимого сина" [12, c.29], однак, "спостерігаючи посилення революційного руху на своїй батьківщині і нудьгуючи від бездіяльності в настільки тривожний для Росії час, відновила свою роботу з політичного розшуку і надала урядові ряд цінних послуг щодо з'ясування і висвітленнґ діяльності російських політичних вихідців, що переховувалися за кордоном" [13, c. 29-30].

У доповіді П.Столипіна вказувалося, що "Жученко є особистістю неабиякою: вона обдарована чудовими розумовими здібностями, добре освічена, глибоко чесна і порядна, виділяється самостійним характером і сильною волею, уміє яскраво оцінювати обстановку кожного випадку; справі політичного розшуку служила не з корисливих, а з ідейних спонукань, і фанатично, до самовідданості, віддана престолу, через це ставиться до пошукової справи цілком свідомо і постійно піклується тільки про інтереси справи" [14, c.30-31].

З 1905 року Зинаїда Жученко стала членом партії соціалістів-революціонерів. За чотири роки вона з рядового члена партії стає керівником партійної роботи, входить до складу обласного комітету партії, бере участь у Лондонській конференції 1908 року. Діяльність Жученко була розкрита за участю В.Л.Бурцева, редактора друкованого органу революціонерів - "Былое". Як виявилося, вона була готова до викриття. Її відповідь на висунуті обвинувачення вразила Бурцева своєю "нежіночою безтрепетністю і безсоромністю", оскільки вона висловила свій жаль, що так мало послужила охоронному відділенню. Жученко наполягала, що провокацією не займалася. Вона заявила, що служила ідеї, що вона чесний співробітник департаменту поліції в його боротьбі з революційним рухом. Її тверда переконаність у шкідливості революційного руху призвела до того, що після викриття Зінаїда Федорівна не відчувала каяття. Її почуття мали зовсім інший характер - це була гордість за учнем, гордість за свою поведінку під час викриття. Найімовірніше, Зинаїда Федорівна була щира у своїй гордості, про що свідчить її листування з колишніми керівниками [15, c.44-46]. Однак, крім гордості за роки вірної служби, Жученко була зайнята думками про сина та його майбутнє. Саме про нього вона неодноразово писала до Московського охоронного відділення фон-Коттену: "я виключно зайнята думкою про дорогого сина" [16, c. 42], "особливо побоююся, що вони викрадуть сина" [17, c. 43].

Високо оцінюючи діяльність Зінаїди Жученко як секретного агента Московського охоронного відділення, П.Столипін у своїй доповіді на найвище ім'я писав, що, оскільки викриття відбулося з незалежних від неї обставин і в зв'язку з необхідністю забезпечити її безпеку, а також у зв'язку з необхідністю дати належне виховання її сину, він клопочеться про всемилостивійше надання Зінаїді Жученко із секретних сум департаменту поліції довічної пенсії в розмірі 3 600 карбованців на рік, відповідно до розміру платні, яку вона отримувала в останні роки [18, c. 31]. Цар на цій доповіді міністра наклав резолюцію: "Згоден". Жученко поспішила висловити свою подяку в листі на ім'я товариша міністра П.Г.Курлова, де, крім слів подяки за призначення "князівської пенсії", просила забезпечити її сина Миколи частиною пенсії на випадок її смерті до досягнення ним повноліття. Лист був переданий по інстанціях, у результаті чого прийняте рішення про призначення 900 карбованців пенсії Миколі Жученко на випадок смерті його матері, якщо він не буде поміщений на виховання за казенний рахунок в один з урядових навчальних закладів.

Таким чином, підсумовуючи розглянуті вище факти і результати логічних міркувань, можемо стверджувати, що жінка в провокаторській діяльності - явище нетипове. На факт співробітництва не впливають такі складові, як вік, зовнішні дані, соціальне походження, національність, рівень освіти. У деяких випадках причиною, що лежить в основі співробітництва, може бути наявність психологічних відхилень в агента. У таких ситуаціях співробітництво і пов'язана з ним специфіка поведінки можуть сприйматися агентом необхідною умовою його психічного здоров'я і внутрішньої гармонії. Однак це випадки, які рідко зустрічаються. Найчастіше до співробітництва жінку змушували абсолютно реальні речі: матеріальна зацікавленість і природний інстинкт, спрямований на збереження безпеки своїх дітей або близьких. Навіть у випадку "ідейного", глибоко усвідомлюваного співробітництва, що також могло бути, жінка виявляла свою справжню сутність. Виходячи з цього, ми можемо зробити остаточний висновок: жінка і "справа політичного розшуку", так само як і будь-яка інша галузь "таємної діяльності", - речі абсолютно сумісні, але протиприродні.

Література:

  1. Чайковський А.С., Щербак М.Г. За законом і над законом. - К.: Видавництво "Україна", 1996. - С.229-239.

  2. Членов С.Б. Московская охранка и ее секретные сотрудники. - М.: Отдел печати Московского Совета Р. и К.Д., 1919. - С.14.

  3. Там само. - С.15-16.

  4. Членов С.Б. Вказ. твір.

  5. Зенькович Н. Тайны уходящего века-2: Сенсации. Антисенсации. Суперсенсации. - М.: ОЛМА-ПРЕСС, 1998. - С.241-253.

  6. Там само. - С.251.

  7. Чайковський А.С., Щербак М.Г. Указ. соч. - С.231.

  8. Членов С.Б. Указ. соч. - С.20.

  9. Там само. - С.86.

  10. Там само. - С.88.

  11. Чайковський А.С., Щербак М.Г. Указ. соч. - С.230.

  12. Павлов П. Агенты, жандармы, палачи. - Петроград: Былое, 1922. - С.29.

Loading...

 
 

Цікаве