WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

95. Види матеріальної відповідальності. Порядок відшкодування заподіяних збитків

Працівник, який завдав матеріальної шкоди підприє-мству, організації, установі, несе матеріальну відпо-відальність незалежно від того, чи був він притягнутий до дисциплінарної відповідальності за діяння, що ними спричинено цю шкоду. Чинне законодавство встанов-лює два види матеріальної відповідальності: обмежену, яка не перевищує середнього заробітку працівника, і повну. Шкода, розмір якої перевищує середній заро-біток працівника, може бути відшкодована працівником добровільно, а в разі відмови відшкодувати заподіяну шкоду питання відшкодування вирішується судом, який, до речі, також розглядає трудові спори.

98. Види і зміст оренди в сільському господарстві

На умовах оренди земля надається: громадянам Ук-раїни; підприємствам, установам, організаціям; грома-дським об`єднанням і релігійним організаціям; спільним підприємствам; міжнародним об`єднанням та органі-заціям; іноземнм державам; іноземним юридичним осо-бам та особам без громадянства. Земля може надаватися в оренду в короткострокове користування до 3 років та довгострокове – до 50 років. Умови використання землі, строки її використання, плата за оренду землі визна-чаються угодою сторін. Громадяни мають право нада-вати земельні ділянки в оренду без зміни цільового при-значення на строк до трьох років.

99. Порядок надання і припинення права землекористування

Користування землею може бути постійним або тимча-совим. Постійним визнається землекористування без заздалегіть установленого строку. Тимчасове користува-ння може бути короткостроковим – до 3 років і дов-гостроковим – від 3 до 25 років. Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей має бути довгостроковим. У постійне користування земля може надаватися радам народних депутатів із земель, що знаходяться в державній власності, а в тимчасове ко-ристування – із земель, що знаходяться в колективній і приватній власності, відповідним власником.

100. Поняття екологічного права. Екологічні права та інтереси громадян

Екологічне право – система правових норм, якими регу-люються суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів. До складу системи входять земе-льне, водне, лісове, гірниче право, інші галузі права, якими регулюються відносини з охорони й раціона-льного використання певних видів природних ресурсів. Екологічні права і обов'язки громадян України – сис-тема юридично закріплених за громадянами повнова-жень і зобов'язань в екологічній сфері. Вони закріплені в ЗУ "Про охорону навколишнього природного середови-ща". Громадянин України має право на: безпечне для життя і здоров`я навколишнє природне середовище; об'єднання в громадські природоохоронні формування; одержання в установленому порядку повної та дос-товірної екологічної інформації тощо. В Конституції України записано: "Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення". Громадяни зобов'язані: берегти, охороняти й раціонально використовувати при-родні багатства; не порушувати екологічних прав інших суб'єктів; компенсувати завдану ними шкоду тощо.

101. Правовий механізм забезпечення екологічної безпеки в Україні

Охорона навколишнього природного середовища – ск-ладова раціонального природокористування. У правових формах захищаються переважно всі компоненти, що складають природне середовище. Головними норматив-но-правовими актами, що регулюють основи організації охорони навколишнього природного середовища, є ЗУ: "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про охорону атмосферного повітря", "Про природно-заповідний фонд України", "Про тваринний світ", "Про карантин рослин", кодексами – земельним, лісовим, вод-ним, про надра, "Про ветеринарну медицину", "Про пла-ту за землю".

102. Поняття, джерела кримінального права

Кримінальне право – одна з галузей права України, що охоплює два основні інститути: злочин і покарання. По-няття "кримінальне право" прийнято розглядати у двох його значеннях:по-перше, позитивне(об'єктивне) кримі-нальне право – це самостійна галузь законодавства, репрезентована самодостатнім законодавчим актом – Кримінальним кодексом; по-друге, кримінальне право – це галузь юридичної науки про чинний кримінальний закон і судову практику його застосування, про його історію й теорію, про кримінальні закони інших держав. Позитивне(об'єктивне) кримінальне право України – су-купність юридичних норм, установлених вищим законодавчим органом державної влади – ВРУ, що виз-начають, які суспільно небезпечні діяння є злочинними і які покарання належить застосовувати до осіб, що їх скоїли. Кримінальне право україни поділяється на дві частини – Загальну та Особливу. Кримінальне законо-давство – система законів, уведених у дію вищими зако-нодавчими органами державної влади, які визначають основи і принципи кримінальної відповідальності, ус-тановлюють, які суспільно небезпечні дії є злочином і яке покарання може бути застосоване до особи, котра його вчинила.

103. Поняття, ознаки та види злочинів

Злочином за КК визнається суспільно небезпечне діян-ня(дія чи бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну та економічну системи, влас-ність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше, передбачене кри-мінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке по-сягає на правопорядок. Ознаками злочину є суспільна небезпека, кримінальна протиправність, винність і кара-ність діяння. Суспільна небезпека – оцінна категорія, що характеризується певними діями чи бездіяльністю, зав-дає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шкоди об'єктам, що охороняються кримінальним законом. Кримінальна протиправність – указує, що лише діяння, прямо передбачене кримінальним законом як злочин, може вважатися злочином. Винність – указує, що діяння вважається злочинним, якщо воно здійснене умисно чи з необережності. Караність, як ознака злочину, вказує, що за будь-які злочини в законі існують певний вид і термін покарання. Злочини бувають: злочини проти держави, злочини роти життя, здоров`я, волі та гідності особи, майнові злочини, хуліганство, знищення і зруйнування пам'яток історії та культури, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність.

104. Поняття складу злочину, його характеристика та ознаки

Під складом злочину мають на увазі сукупність передба-чених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, що кваліфікують суспільно небезпечне діяння як злочин. Вирізняють такі елементи складу злочину: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона. Об'єктом злочину можуть бути: суспільний лад України, його політична та економічна системи, власність, особа, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян. Об'єктивна сторона – це зовнішній вираз злочину, що його складає діяння(дія чи бездіяльність), спричинені ним суспільно-небезпечні шкідливі наслідки і причинний зв'язок між діянням та його наслідками. Дія – це активна, суспільно небезпечна, передбачена кримі-нальним законом поведінка суб'єкта; бездіяльність – па-сивна поведінка яка проявилась у невиконання особою тих дій, що їх вона повинна була і могла, у певній ситуації, здійснити. Наслідком злочину називають зби-ток, шкоду, якої завдає діяння об'єктові злочину. Суб'єкт злочину – це індивід, фізична особа, що досягла певного віку і є осудною. Суб'єктивна сторона – внутрішня, психічна діяльність особи, яка вчинила злочин. Ознаками суб'єктивної сторони є провина, мотив і мета злочину. Під провиною слід розуміти психічне ставлен-ня особи до скоєного нею суспільно небезпечного діян-ня і суспільно-небезпечних наслідків у формі наміру чи необережності. Намір як форма провини характеризу-ється тим, що особа усвідомлює суспільно-небезпечний характер своєї дії(бездіяльності), передбачає суспільно небезпечні її наслідки та бажає, або свідомо допускає їх настання. Необережність у вчиненні злочину має місце тоді, коли особа передбачає суспільно-небезпечні наслі-дки свого діяння і легковажно розраховує на запобіган-ня їм або не передбачає можливості настання таких нас-лідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Розріз-няють злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. У теорії права розрізняють і змішану провину, себто та-ку, коли особа стосовно до суспільно-небезпечного ді-яння має намір,м а щодо суспільно небезпечних наслі-дків – необережність. Мотив – це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її вчи-нити злочин. Мета – це уява особи про бажаний резу-льтат, до якого вона прагне, скоюючи злочин. Мотив і мета – обов'язкові ознаки складу злочину лише тоді, коли вони передбачені в конкретній статті закону.

Loading...

 
 

Цікаве