WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

69. Поняття, підстави та види цивільно-правової відповідальності

Цивільно-правова відповідальність – установлена зако-ном негативна реакція держави на цивільне правопо-рушення, що виявляється в позбавленні особи певних цивільних прав чи накладення на неї обов'язків майно-вого характеру. Підставами для цивільно-правової від-повідальності є: наявність майнової шкоди; протип-равність поведінки; вина; причинний зв'язок між збит-ком і протиправною поведінкою. Під майновою шкодою слід розуміти будь-яке зменшення наявного майна або неодержання доходів. Якщо дії чи бездіяльність, якими вчинено договірну чи позадоговірну шкоду, є протип-равними або забороненими законом, настає відпові-дальність. Принцип вини, тобто відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Умовою цивільно-правової відповідальності є також наявність причинного зв'язку між протиправною дією боржника і тим негатив-ним наслідком, що настав через цю протиправну дію. Різновидностями цивільно-правової відповідальності є: договірна та позадоговірна; часткова і солідарна; основна і субсидіарна(додаткова); повна та обмежена. За деякі дії цивільно-правова відповідальність може нак-ладатися без вини, якщо вона обумовлена законом чи угодою: за невиконання грошового зобов'язання; збері-гача за втрату, недостачу чи пошкодження майна; за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

70. Поняття та види строків у цивільному праві. Строки позовної давності

Позовна давність – це встановлений законом строк для захисту прав за позовом особи, право якої порушене. Незалежно від закінчення строку позовної давності осо-ба має право звертатися в судові органи для захисту своїх прав. Строк позовної давності є юридичний факт, який відноситься до дій і подій. Строк позовної давності обмежує дію суб'єктивних прав і обов'язків у часі. В ок-ремих випадках арбітражний чи третейський суд, за наявності поважних причин пропуску строку позовної давності, може відновити цей строк і захистити пору-шене право. Іноді строк позовної давності може бути зу-пинений або перерваний. Позовна заява повинна міс-тити в собі: точну назву позивача, відповідача, їх місце проживання, викладення фактичних обставин, які скла-дають основу позову, аналіз доказів, які підтверджують позов, суть вимог позивача до відповідача, ціну позову. Вона повинна бути оплачена державним митом. Зміна строків позовної давності і порядок їх обчислення уго-дою сторін не допускаються. Позовна давність застосо-вується судом не залежно від заяви сторін. Позовна дав-ність поширюється на всі цивільні правовідносини, в то-му числі на ті, суб'єктом яких є держава. В ст. 83 ЦК України закріплені винятки з цього правила: 1)позовна давність не поширюється на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених в ощадний банк; 2)вона не поширюється і на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, за винятками, передбаче-ними законом. Немайнові права можуть захищатися в будь-який строк, оскільки їх захист не обмежений в часі. Разом із тим для захисту честі і гідності особи і юри-дичних осіб строк позовної давності встановлений в один рік; 3)не встановлений строк позовної давності на вимоги про відшкодування шкоди, яка заподіяна життю і здоров`ю громадян. Два види строків позовної давно-сті: загальні; скорочені або спеціальні. Загальний строк встановлюється в три роки. Скорочені строки позовної давності тривалістю в один рік, встановлені для захисту честі і гідності особи. Строки позовної давності вста-новлені законодавством в шість місяців: для стягнення неустойки(штрафу, пені);про недоліки проданих речей; при поставці продукції неналежної якості тощо можуть встановлюватись менші строки позовної давності (2 мі-сяці) по договорах перевезення.

71. Поняття, форми, суб'єкти та захист права власності в Україні

В ст. 41 Конституції закріплено, що кожен громадянин має право володіти. Користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Власність – це конкретні, історично обумовлені суспільні відносини окремих індивідів та їх колективів з приводу привласнення засобів і продуктів праці шляхом усунення від них інших осіб. В еконо-мічному значенні – це привласнення матеріальних благ окремими суб'єктами, в юридичному – це розмежування "мого" і "чужого", це панування власника над річчю і можливість користуватися і розпоряджатися нею, незалежно від інших осіб. Зміст права власності склада-ється із трьох елементів: права володіння, права корис-тування і права розпорядження матеріальними блага-ми.Суб'єктами права приватної власності можуть бути громадяни України, іноземні громадяни і особи без гро-мадянства. Іноземні громадяни і особи без громадян-ства, згідно Конституції України, мають такіж права і обов'язки, як і громадяни України, за винятком права власності на землю. Захист права власності закріплений в Конституції України, в Кримінальному, Цивільному кодексі, в Кодексі про адміністративні правопорушення і інших галузях права. Власність є основою економічно-го розвитку суспільства, тому держава і її правоохо-ронні органи захищають різні форми власності різними правовими засобами. Найважливішим цивільно-право-вим засобом захисту права власності є віндикація – віндикаційний позов, другий засіб – негаторний позов, третій засіб – відшкодування шкоди. Віндикація, віндикаіцйний позов – це позов власника про витребу-вання майна з чужого незаконного володіння. Негато-рний позов – це такий позов, який направлений на усу-нення перешкоди законному власнику в користуванні або розпорядженні майном. Відшкодування заподіяної шкоди – збитки відшкодовуються в повному обсязі від-повідно до реальної вартості майна на момент припи-нення права власності, включаючи і неодержані доходи.

72. Спадкування власності за законом в Україні

Спадкування – це перехід майна померлого грома-дянина до його спадкоємців. Майно, яке після смерті спадкодавця переходить до спадкоємців, називається спадщиною. Перехід спадщини є загальним або універ-сальним правонаступництвом. Спадкоємництво здійс-нюється за законом і заповітом. Спадкоємство за зако-ном має місце, коли і оскільки воно не змінено запо-вітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за запо-вітом або жоден із спадкоємців не прийняв спадщини чи всі спадкоємці позбавленні заповідачем спадщини, то майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави. Згідно ст. 549 ЦК визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлено шестимісячний строк. Не мають права бути спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спад-кодавця чи кого-небудь із спадкоємців або зробили за-мах на їх життя. Не мають права стати спадкоємцями за законом батьки після дітей, у відношення яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, які злісно ухилялися від покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтвердженні в судовому порядку. При спадкуванні за законом, спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти(у тому числі усиновлені), дружина і батьки(усиновителі) померлого. Також дити-на померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з батьків, хто був би спадкоємцем. Брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька так і з боку матері -–друга черга. До числа спадкоємців за зако-ном належать непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку переходять до спадкоємців за законом, які проживали спільно з спадкодавцем, незалежно від їх черги і спадкової частки, якщо вони проживали з спадкодавцем до його смерті не менше одного року.

73. Спадкування власності за заповітом в Україні

Заповіт - це розпорядження спадкування стосовно свого майна на випадок смерті, яке зроблено у встановленій законом формі. Неповнолітні особи і особи, які визнані судом недієздатними, не можуть вчиняти заповіт. За-повіт повинен бути оформлений в письмовій формі, під-писаний і нотаріально завірений. Види заповітів, які прирівнюються до нотаріально засвідчених: заповіти громадян, які перебувають на стаціонарному лікуванні, в будинках престарілих і інвалідів; заповіти громадян, які перебувають у плаванні; заповіти громадян, які пере-бувають у різних експедиціях; заповіти військовослуж-бовців у пунктах, де немає нотаріальних контор; запо-віти осіб, які перебувають в місцях позбавлення волі. Незалежно від змісту заповіту, неповнолітні або непра-цездатні діти спадкоємця(в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки(усиновителі) і ут-риманці померлого успадковують не менше двох третин частки, яка б належала кожному з них при спадкоємстві за законом(обов'язкова частка). 6-ти місячний строк з дня відкриття спадщини для пред'явлення претензій кре-дитора спадкодавця до спадкоємців продовженню не підлягає. Частина майна, що залишилася незаповіданою, розподіляється між спадкоємцями за законом, заклика-ними до спадкоємства в порядку ст. 529-533 ЦК.

Loading...

 
 

Цікаве