WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Джерела права. Систематизація законодавства - Реферат

Джерела права. Систематизація законодавства - Реферат

Реферат на тему:

Джерела права. Систематизація законодавства

Форми юридичного встановлення, закріплення та виразу приписів (правил, норм) називаються в науці про право джерелами права. Саме вони відображають рівень демократизму суспільства та принципів організації держави. Зміст права може закріплюватися в різних, але в той же час не в будь-яких юридичних формах. Правильний вибір однієї з них надзвичайно важливий.

Історії розвитку права відомі три основні способи державної діяльності щодо створення правових приписів: санкціонування (закріплення) звичаю, визнання прецеденту і законотворчість. Їм відповідають три види джерел права: правовий звичай, прецедент і нормативно-правовий акт.

Звичай — більш або менш стійке правило поведінки, що склалося у суспільстві в результаті багаторазового застосування. Стає юридичним джерелом, формою права тоді, коли держава видає спеціальний акт санкціонування, тобто його схвалення. Таким чином, держава визнає юридичне значення звичаю, підносить його в ранг загального, обов'язкового і захищеного силою державного примусу юридичного правила.

Найбільшого поширення правовий звичай як джерело права дістав у феодальному суспільстві. У міру становлення та зміцнення буржуазних держав та їх правових систем його використання поступово скорочувалося. На сьогодні це джерело права збереглося тільки в правових системах окремих слаборозвинутих держав Азії та Африки, а також застосовується в міжнародному праві.

Прецедентом називається надання рішенню судового або адміністративного органу у конкретній справі, що відбулася раніше, загальнообов'язкової сили при вирішенні всіх наступних аналогічних справ. Інакше кажучи, рішенню органу держави у конкретній справі при прецедентній формі права надається статус правової норми.

Нормативно-правовий акт — це офіційний документ, що містить правові приписи. Він розробляється правотворчими органами держави і у ньому в правовій формі закріплюються відповідні юридичні норми, які й виражають зміст правового акта. Нормативно-правові акти приймаються і видаються чітко обмеженим колом правотворчих органів, до якого в основному входять органи законодавчої та виконавчої влади. Розробляються і приймаються нормативно-правові акти в тому разі, коли виникає необхідність охоплення правовим регулюванням нового виду суспільних відносин, або тоді, коли чинний нормативний акт застарів і є потреба в його зміні.

Обов'язковість приписів, що містяться в нормативно-правових актах, поширюється на необмежене та невизначене коло осіб. Така загальнообов'язковість зберігається протягом усього періоду дії таких актів.

Використання нормативно-правових актів дозволяє чітко і точно фіксувати зміст правових норм, зводить до мінімуму можливість їх довільного тлумачення, а, відповідно, і неправильного (перекрученого) застосування. Нормативно-правовий акт можна доповнити, а у разі необхідності відмінити або прийняти новий.

До групи нормативно-правових актів як джерел права необхідно віднести і міжнародний договір — дво- або багатосторонню угоду, учасниками якої є держави, їх угруповання або міжнародні організації. Міжнародний договір (угода, конвенція, хартія, протокол тощо) є міжнародно-правовим актом, в якому закріплені норми та принципи міжнародного права, що регулюють міжнародні відносини за участю держав і міжнародних організацій. Необхідно зауважити, що не всі міжнародні договори слід розглядати як джерела національного права. Ст. 9 Конституції України зазначає, що частиною національного законодавства є лише ті міжнародні договори, згоду на обов'язковість застосування яких дала Верховна Рада України, тобто ті міжнародні договори, які нею ратифіковані.

Нормативно-правові акти різноманітні і поділяються на кілька видів. У своїй сукупності вони утворюють складну ієрархічну (співпідпорядковану) систему, що називається системою законодавства. Відповідно до Конституції в Україні вона має таку будову:

— Закони України та інші нормативно-правові акти Верховної Ради України;

— Укази та розпорядження Президента України;

— постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

— накази, інструкції міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;

— рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

— рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

— рішення органів місцевого самоврядування;

— рішення голів місцевих державних адміністрацій тощо.

Головною ознакою, що характеризує систему законодавства в нашому суспільстві, виступає її поділ на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

В силу свого змісту, значення, юридичних властивостей та особливостей прийнятий закон посідає провідне місце в системі нормативно-правових актів. Закони утворюють ядро, стрижень не лише системи законодавства, але й правової системи суспільства в цілому. В українському законодавстві верховенство закону є одним з основних принципів його функціонування.

Закони в Україні приймаються єдиним органом законодавчої влади — Верховною Радою України або всенародним голосуванням (референдумом), мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші аспекти життя держави. Після прийняття закон може бути відмінений, змінений або зупинений тільки актами, що мають законодавче значення. Всі інші нормативні акти повинні видаватися на основі і для виконання законів і їм не суперечити.

Слід зазначити, що закон — це нормативно-правовий акт, що приймається в особливому порядку. Право законодавчої ініціативи відповідно до ст. 93 Конституції України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України.

Основним законом України є Конституція України. За своїм значенням і змістом вона — не тільки правовий акт, але й документ політичного характеру, оскільки закріплює основи державного суспільного ладу, національно-державного устрою, організації державної влади та управління, основні права, свободи та обов'язки громадян. Конституція України має вищу юридичну силу. Всі закони та інші нормативні акти видаються на основі і відповідно до неї.

Особливе місце серед підзаконних нормативно-правових актів займають Укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, які видаються на основі і для виконання чинних законів і регулюють питання, віднесені до їх компетенції.

Накази, інструкції, постанови міністерств, відомств, державних комітетів являють собою нормативно-правові акти, що видаються на основі і для виконання передусім законів України. Вони регулюють питання, що мають, як правило, внутрішнє значення для певного відомства. Разом з тим, норми, що містяться в цих актах, можуть бути обов'язковими не тільки для підвідомчих даному міністерству або державному комітету органів, але й для інших установ, організацій, підприємств та громадян. Такими є акти, що видаються, наприклад, Міністерством фінансів України, Міністерством юстиції та деякими іншими органами центральної виконавчої влади.

Рішення органів місцевого самоврядування, рішення міських голів та розпорядження місцевих рад та їх виконавчих комітетів, рішення місцевих державних адміністрацій — це підзаконні нормативно-правові акти, що приймаються територіальними органами влади та управління. Вони регулюють питання місцевого значення й обов'язкові для всіх підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян, що знаходяться на території певної адміністративно-територіальної одиниці.

Діяльність державних органів, пов'язана з оновленням, впорядкуванням законодавства, приведенням його до єдиної, узгодженої системи називається систематизацією законодавства.

Існують два основні різновиди систематизації: інкорпорація чинних нормативно-правових актів і кодифікація права.

Інкорпорація — це об'єднання нормативно-правових актів за певними ознаками і зведення їх в єдині збірники або інші видання. Ціль інкорпорації — забезпечення зручності пошуку та використання нормативних актів. При цьому їх зміст не зазнає зміни або переробки.

Видами офіційної, тобто здійснюваної компетентними органами держави інкорпорації є хронологічна або систематична інкорпорація. До хронологічної належить опублікування нормативних актів в офіційних виданнях — "Відомості Верховної Ради України", "Офіційний вісник України", "Урядовий кур'єр", збірниках законів, указів і постанов. При систематичній інкорпорації нормативно-правові акти можуть розташовуватися за предметом правового регулювання, роком видання, галузями права, сферами державної діяльності, галузями народного господарства і т. п.

Кодифікація — це така форма систематизації законодавства, за якої не спостерігається чисто механічне впорядкування законодавства, а вдосконалюється його зміст, усуваються прогалини та колізії у правовому регулюванні системи відповідних соціальних відносин. Результатом такої систематизації є видання єдиного і цілісного нормативного акта (кодексу, статуту, положення), який забезпечує системне правове регулювання певного виду суспільних відносин. Кодифікація являє собою складнішу, ніж інкорпорація, форму систематизації. Предметом впорядкування при цьому виступають не лише нормативно-правові акти, а безпосередньо юридичні норми. Кодифікація спрямована на досягнення певного регламентування конкретного виду суспільних відносин і здійснюється тільки правотворчими органами.

В Україні існують такі види кодифікованих нормативно-правових актів:

— Кодекси (Кримінальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Цивільний кодекс, Кодекс законів про працю та Кримінально-процесуальний, Цивільний процесуальний, ін.);

— відокремлені кодифіковані нормативно-правові акти (положення, статути).

Loading...

 
 

Цікаве