WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Громадянське суспільство та соціальна правова держава - Реферат

Громадянське суспільство та соціальна правова держава - Реферат

Реферат на тему:

Громадянське суспільство та соціальна правова держава

З часу виникнення держави — політичного інституту суспільства — з'являються особливі зв'язки і відносини між нею та суспільством. Причому ці зв'язки і відносини постійно змінюються. На перших стадіях становлення і розвитку держава збігалася з суспільством. Зокрема, міста-держави (поліси) Стародавньої Греції водночас виступали і суспільством, і державою. Народні збори громадян Афін, наприклад, були по суті публічною (політичною) владою, вирішували загальні питання всього суспільства.

Пізніше держава у формі Римської імперії, східних деспотій, централізованих середньовічних монархій превалювала над суспільством, стримувала його розвиток і обмежувала функціонування соціальних інститутів.

Буржуазні революції в Нідерландах (1580 р.), Англії (1642 р.), Франції (1789 р.) та реформаційні процеси, які почались у цей час у Західній Європі, сприяли поступовому відокремленню держави від суспільства, зменшенню її впливу на суспільне життя. З цього часу характер і зміст відносин та зв'язків суспільства і держави почали змінюватися і стали функціонувати відносно самостійно.

Приватна власність, формування ринкових відносин, вільної конкуренції сприяли прогресу суспільства, розвитку його соціальних інститутів: економіки, політики, науки, освіти, права. Чіткішими виявлялись й функції держави, змістом діяльності якої поступово ставали управління загальносуспільними справами, забезпечення інтересів суспільства, соціальної безпеки, усунення протиріч, охорона суверенітету і правового порядку. В окремих випадках — за умови слабкості суспільства та його демократичних інститутів, поширення політичного і національного екстремізму, недостатнього рівня правової і політичної свідомості населення та інших чинників — держава знову підкоряла собі суспільство і відігравала стосовно нього деструктивну роль. Подібне мало місце за часів політичного правління комуністичного та фашистського режимів, а також за умов мусульманського фундаменталізму. У цих випадках держава набувала надмірної самостійності, починала превалювати над суспільством, її політика ставала антисоціальною.

Проте, як свідчить історія, більшість сучасних суспільств і держав розвивається в діалектичній єдності і відносній самостійності держави при визначальному впливі на неї суспільства. Межа відносної самостійності держави в демократичних суспільствах встановлюється юридично, а ступінь такої самостійності залежить від історичних, національних, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших чинників.

У сучасній Україні правові межі відносної самостійності держави від суспільства, характер її зв'язків з ним тільки визначаються. Важливу роль у цьому відіграло прийняття 28 червня 1996 року парламентом нашої країни Конституції України, закріплення в ній визначальних принципів взаємодії держави і суспільства: визнання народу носієм суверенітету та єдиним джерелом влади, будова її на засадах поділу на законодавчу, виконавчу та судову; верховенства права; гарантування всіх форм власності; організації суспільного життя на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності; забезпечення правового порядку на умовах рівності всіх перед законом; виключення можливості примушувати будь-кого робити те, що не передбачено законом.

Водночас почалось обмеження держави правом і створення правового поля для забезпечення становлення й повноцінного функціонування суспільних інститутів та органів соціального контролю. В цьому аспекті прийняті Закони України: "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про органи самоорганізації населення", "Про політичні партії в Україні", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", "Про організації роботодавців" та ін.

В цілому вирішення проблем врівноваження співвідношення сучасного перехідного суспільства і держави полягає у визначенні узгоджених механізмів державно-правового регулювання всіх сфер життєдіяльності суспільства й механізмів ринкового саморегулювання.

Суспільство, яке звільнилось від диктату держави, а його відносини з державою визначені правовими законами, в теорії держави дістало назву громадянського суспільства. В такому суспільстві, за визначенням німецького мислителя І. Канта (1724—1804 рр.), кожна особа визнається абсолютною цінністю, має гідність, не може бути засобом здійснення ніяких планів. У громадянському суспільстві людина повинна творити своє життя самостійно, власними силами і відповідати за свої дії. Задоволення інтересів кожного та їх захист повинні стимулювати людину до самовдосконалення, а громадянська свобода — забезпечуватись правом, яке є умовою і гарантією людської гідності.

Громадянське суспільство — це суспільство вільних індивідів і рівних можливостей. Кожен є власником і володіє необхідними матеріальними засобами і благами, які б забезпечували його нормальне існування.

Тобто у такому суспільстві кожен має повну економічну свободу і може існувати автономно. Крім цього, характерною ознакою громадянського суспільства є наявність політичної свободи індивіда. Він є незалежним від держави, може бути повноправним учасником політичних організацій, об'єднань громадян, які здійснюють функції контролю за державою, діяльністю її владних інститутів. Громадянське суспільство як об'єднання вільних індивідів та їх утворень (асоціацій, спілок, партій тощо) базується на рівноправних відносинах усіх з усіма, стабільність яких забезпечується державою за допомогою юридичних приписів (дозволів і заборон).

Суспільні відносини в громадянському суспільстві формуються у кілька рівнів, відповідно до чого змінюються і функції держави.

На першому рівні суспільних відносин, які охоплюють сферу сім'ї, її побуту, освіти, освоєння культурних цінностей, функції держави полягають лише у створенні для цього належних умов.

Другий рівень суспільних відносин, які охоплюють сфери власності й економіки, матеріального і духовного виробництва, обміну предметами, продуктами і діяльністю, вимагає інтенсивнішої участі з боку держави. Її завданнями тут стають створення рівних умов для розвитку й функціонування всіх форм власності, підприємництва і вільної конкуренції, забезпечення самоврядності, діяльності політичних і громадських організацій, здатності суспільства самостійно розвиватись і визначати свій подальший розвиток.

У той же час вимоги суспільства щодо обмеження втручання держави у діяльність окремих індивідів, соціальних груп і об'єднань громадян, яка не заборонена законом, спричиняють: реформування законодавства, підвищення ефективності його регулюючого впливу, запровадження принципу верховенства права; чітке визначення юридичного статусу органів держави; запровадження порядку виключного регулювання законами відносин економічної, соціальної та політичної сфер (підприємництва і конкуренції, зовнішньоекономічної діяльності, антимонопольного регулювання, цивільно-правової відповідальності, трудових відносин і соціального захисту, прав і свобод людини і громадянина, засад місцевого самоврядування, засад утворення і діяльності політичних партій та інших об'єднань громадян тощо).

Для третього рівня суспільних відносин характерним є стабілізація політичного життя, завершення формування демократичної політичної системи. На цьому рівні розвитку суспільства держава не може претендувати на зверхність, повинна розглядатись нарівні з іншими суб'єктами суспільних відносин і забезпечувати стабільність громадянського суспільства, захист суверенітету, національну безпеку; охорону всіх форм власності, правового порядку, прав та інтересів громадян; економічну стратегію і створення ринку якісних товарів; виконання соціальних функцій.

Крім цього, в державі повинні бути створені дійові механізми забезпечення економічних, політичних та соціальних прав людини і громадянина та контролю за виконанням обов'язків.

Структурними елементами громадянського суспільства є соціальна, економічна та політична системи.

Соціальна система охоплює відносини репродукування людини, побуту, освіти, культури, духовного розвитку; стосунки окремих людей між собою та їх соціальними утвореннями (соціальних, соціально-професійних груп, націй тощо), а також відповідні соціальні інститути.

Економічну систему громадянського суспільства слід розглядати насамперед, як сукупність економічних інститутів і відносин з приводу реалізації людьми права власності, виробництва й обміну товарами і послугами.

Складовими демократичної політичної системи громадянського суспільства є духовні елементи: політична свідомість; політичні норми; політична культура; політичні відносини; а також матеріальні елементи: держава; політичні партії; громадсько-політичні організації та рухи; об'єднання; політична особа, тобто суб'єкт політики, який залучається до політичного життя як громадянин, реалізуючи свої політичні права шляхом участі у роботі політичних партій, громадсько-політичних організацій, виборчому процесі (формуванні політичних інститутів держави), референдумах, а також як представник виборних інститутів держави (наприклад, депутата) тощо.

Loading...

 
 

Цікаве