WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Кримінальна відповідальність та її підстави - Реферат

Кримінальна відповідальність та її підстави - Реферат

Реферат на тему:

Кримінальна відповідальність та її підстави

Кримінальна відповідальність — це правова оцінка державою в особі уповноважених органів злочинного діяння.

Цей вид відповідальності передбачає, з одного боку, обов'язки особи нести відповідальність за свої дії перед державою (суб'єктивна сторона відповідальності), з іншого, — претерплювання такою особою певних обмежень за вчинене (об'єктивна, зовнішня сторона відповідальності).

Іноді в літературі можна зустріти твердження про те, що кримінальна відповідальність рівнозначна покаранню. Проте в ст. 2 КК говориться окремо про кримінальну відповідальність і покарання. Тому не можна ставити знак рівності між цими поняттями. Покарання — це лише одна з форм реалізації кримінальної відповідальності, але далеко не єдина.

Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбачений кримінальним законом (ч. 1 ст. 2 КК). Ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності і засуджений за думки, переконання, бажання, настрої, спонукання, що не були виражені в конкретному акті суспільно небезпечної поведінки.

Під складом злочину розуміють сукупність встановлених законом ознак, що характеризують суспільно небезпечні діяння як злочин. Ці ознаки характеризують обов'язкові елементи складу злочину: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт, суб'єктивну сторону злочину. До речі, термін "склад злочину" (corpus delicti) вперше ввів у 1581 р. Проспер Фарінаций.

Об'єкт злочину — це суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом та на які посягає злочинець. Такими суспільними відносинами є: суспільний лад України, її політична та економічна системи, відносини власності, особисті, політичні, трудові, майнові й інші права і свободи громадян, правопорядок у суспільстві.

Нормативний момент у визначенні об'єкта необхідний, оскільки не всі відносини є об'єктами злочину, а лише ті, що поставлені під охорону, тобто ті, які захищаються нормами кримінального права. У науці кримінального права всі суспільні відносини, тобто всі об'єкти класифіковані. При цьому така класифікація має не тільки пізнавальне значення, але й практичне — кодифікуюче і правозастосовче. З цього погляду розрізняють три види суспільних відносин і три види об'єктів: 1) загальний об'єкт злочину; 2) родовий (або спеціальний, груповий) об'єкт злочину; 3) безпосередній (конкретний) об'єкт злочину.

Загальний об'єкт злочину — це всі суспільні відносини, що охороняються нормами кримінального права.

Родовий об'єкт злочину — це частина загального об'єкта, що включає певну групу однорідних суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом. Родовий об'єкт має насамперед значення для законодавця при кодификації норм кримінального права. Всі склади злочинів розташовані в КК за певною системою і розділи Особливої частини КК формуються, виходячи саме з єдиного родового об'єкта певних груп злочинів (злочинів проти основ національної безпеки України; злочинів проти життя і здоров'я особистості; злочинів проти власності і т. д.). Родовий об'єкт має і практичне значення — у кожному конкретному випадку вчинення діяння необхідно встановити ту групу суспільних відносин, котрим це діяння заподіює шкоду, а потім вже виходити на конкретну норму КК.

Безпосередній об'єкт злочину — це суспільні відносини, яким конкретний злочин заподіює збиток, завдає шкоду. Наприклад, об'єктом вбивства є відносини з охорони життя людини, а простіше — життя людини. Це частина родового об'єкта злочинів проти життя і здоров'я особистості.

Від об'єкта злочину варто відрізняти предмет злочину. Об'єкт — це завжди суспільні відносини; він завжди є необхідним елементом будь-якого складу злочину. Предмет злочину — це конкретна річ (фізичне утворення) матеріального світу, на яку спрямовано злочин; факультативний (додатковий) елемент складу злочину, який є далеко не в усіх злочинах. Злочини, що мають свій предмет, називаються предметними злочинами. Наприклад, при крадіжці об'єктом злочину є відносини власності, а предметом — майно, річ. Предмет злочину має велике значення для кваліфікації злочину. Якщо предмет зазначений у диспозиції статті Особливої частини КК або прямо випливає з неї, то він повинен бути обов'язково встановлений і його відсутність виключає наявність складу даного злочину.

Об'єктивна сторона злочину — це злочинне діяння (дія або бездіяльність), у результаті якого настають певні суспільно небезпечні наслідки або існує загроза їх настання.

До основних ознак об'єктивної сторони належать: 1) діяння (дія або бездіяльність); 2) наслідки злочину; 3) причинний зв'язок між діянням і суспільно небезпечним наслідком. Перелічені ознаки є основними, обов'язковими ознаками об'єктивної сторони злочину.

Поряд з ними виокремлюють і так звані факультативні (необов'язкові) ознаки об'єктивної сторони. До них належать: спосіб, час, засоби, місце вчинення злочину. Ці ознаки характеризують об'єктивну сторону не всіх, а лише окремих злочинів.

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила злочин у віці, з якого відповідно до кримінального закону може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК). Таким чином, суб'єктом злочину може бути тільки людина, що вчинила суспільно небезпечні діяння. Проте не кожна особа, що вчинила таке діяння, може нести кримінальну відповідальність. Суб'єкт злочину — це фізична особа, що в момент вчинення злочину усвідомлювала характер своїх дій і могла ними керувати, тобто осудна, а також досягла віку кримінальної відповідальності.

Чинне кримінальне законодавство виходить із змішаної форми поняття неосудності. У ч. 2 ст. 19 Кримінального кодексупрямо говориться, що не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого Кримінальним кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними (юридична ознака) внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки (медична ознака). До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Кримінальний закон виокремлює дві вікові категорії кримінальної відповідальності: а) загальну; б) знижену (ст. 22 КК).

Загальний вік кримінальної відповідальності — з 16 років (ч. 1 ст. 22 КК).

Знижений вік кримінальної відповідальності встановлено із 14 років за злочини, вичерпний перелік яких наведено в ч. 2 ст. 22 КК. До них належать: умисне вбивство (ст. ст. 115—117 КК), згвалтування (ст. 152 КК), крадіжка (ст. ст. 185, ч. 1 ст. 262, 308 КК), грабіж (ст. ст. 186, 262, 308 КК), розбій (ст. ст. 187, ч. 3 ст. 262, 308 КК), вимагання (ст. ст. 189, 262, 308 КК), хуліганство (ст. 296 КК) та інші злочини, що представляють небезпеку. Цей перелік не підлягає розширеному тлумаченню.

Знижений вік кримінальної відповідальності визначається трьома критеріями: 1) можливістю усвідомлювати вже в 14 років суспільну небезпеку і протиправність діянь, зазначених у ч. 2 ст. 22 КК; 2) поширеністю багатьох з цих злочинів саме серед підлітків; 3) великою суспільною небезпекою (тяжкістю) цих злочинів.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується конкретною формою вини (умислом або необережністю), мотивом і метою. При цьому вина є обов'язковою, необхідною ознакою суб'єктивної сторони будь-якого злочину, а мотив і мета — факультативними, тобто необов'язковими і вимагають свого встановлення тільки там, де про це прямо сказано в законі (диспозиції статті КК) або якщо вони однозначно випливають із змісту складу злочину.

Виною є психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння або бездіяльності, його наслідків, виражене у формі умислу або необережності (ст. 23 КК). Звідси можна дійти висновку, що вина характеризується такими ознаками: а) змістом вини; б) сутністю вини; в) формою вини; г) ступенем вини.

Зміст вини — це відображення у психіці (свідомості) особи об'єктивних ознак вчиненого діяння. Немає злочинів, однакових за змістом вини. Сутність вини визначає соціальну природу вини, що складається з негативного ставлення особи до тих цінностей, благ, що охороняються нормами кримінального права. Форма вини — умисел або необережність. Кожна з цих форм містить ознаки, що характеризують свідомість особи та її волю. Тому перші з цих ознак називаються інтелектуальними, а другі — вольовими. Різноманітне співвідношення інтелектуальних і вольових ознак психічної діяльності особи, що вчинила злочин, дає можливість конструювати різноманітні форми провини та їх види.

Злочин визнається вчиненим умисно, якщо особа, що вчинила цей злочин, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала суспільно небезпечні наслідки, бажала або свідомо допускала настання цих наслідків. З цього формулювання очевидно, що закон передбачає два види умислу: 1) прямий; 2) непрямий (евентуальний). Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК). Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо допускала їх настання (ч. 3 ст. 24 КК).

Злочин визнається вчиненим з необережності, якщо особа, що його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення або, хоча і не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але була повинна і могла їх передбачити. Необережність поділяється на: 1) злочинну самовпевненість; 2) злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК). Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачати (ч. 3 ст. 25 КК).

Ступінь провини — це категорія кількісна. Вона визначає тяжкість вчиненого злочинного діяння.

Підсумовуючи сказане, зазначимо:

  1. підставою кримінальної відповідальності є склад злочину;

  2. склад злочину завжди конкретний, немає складу злочину взагалі (є склад крадіжки, грабежу і т. д.);

  3. склад злочину завжди знаходить свій вираз у кваліфікації злочину. Встановлюється нібито низка між діянням і тим складом, ознаки якого описані в кримінальному законі. Причому правильна кваліфікація — це не тільки правова, але й моральна оцінка діяння, найважливіша умова дотримання законності;

  4. елементами складу злочину є: а) об'єкт злочину; б) об'єктивна сторона злочину; в) суб'єкт злочину; г) суб'єктивна сторона злочину;

  5. відсутність у діянні хоча б одного з названих елементів складу злочину виключає кримінальну відповідальність;

Слід зазначити, що закон вказує і на ряд інших конкретних обставин, що виключають злочинність діяння, а значить і кримінальну відповідальність. Йдеться про ті випадки, коли особою вчиняється вчинок, що зовнішньо нагадує собою злочинне діяння. Наприклад, громадянин, захищаючи своє життя, вбиває злочинця, що напав на нього; працівник міліції, затримуючи злочинця, застосовує до нього певне насильство і т. д. Проте закон не визнає їх злочинами, і більше того, вважає суспільно корисними або, принаймні, прийнятними діями. До таких належать:

  1. Необхідна оборона (ст. 36 КК);

  2. Затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК);

  3. Крайня необхідність (ст. 39 КК);

  4. Фізичний або психічний примус (ст. 40 КК);

  5. Виконання наказу або розпорядження (ст. 41 КК);

  6. Діяння, пов'язане з ризиком (ст. 42 КК);

  7. Виконання спеціального завдання з попередження або розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації (ст. 43 КК).

Loading...

 
 

Цікаве