WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття, предмет і джерела права соціального забезпечення - Реферат

Поняття, предмет і джерела права соціального забезпечення - Реферат

Суб'єктом пенсійних правовідносин за певних умов може бути будь-який громадянин. Щоб стати пенсіонером, особа повинна мати пенсійну правоздатність. Під нею розуміється здатність громадянина здобувати суб'єктивне право на пенсію і володіти ним, вступати в конкретні пенсійні правовідносини. Момент виникнення пенсійної правоздатності залежить від виду конкретних правовідносин: у пенсійних правовідносинах за віком — в 60, 55 років; у пенсійних правовідносинах з інвалідності — з початку суспільно корисної діяльності.

Пенсійна правоздатність, як правило, супроводжується дієздатністю — здатністю реалізовувати права і виконувати обов'язки. Питання про дієздатність суб'єктів пенсійного правовідношення треба погоджувати з видом пенсії.

Іншим суб'єктом пенсійних правовідносин є відповідний державний орган. Як правило, таким органом є районне (міське) управління соціального захисту, функції, права та обов'язки якого визначені відповідним положенням. Управління завжди виступає як орган виконавчої влади, що діє в рамках функцій, покладених на нього державою.

Під об'єктом матеріальних правовідносин із соціального забезпечення розуміють конкретне благо, щодо якого вони виникають, тобто конкретний вид соціального забезпечення: об'єктом пенсійних правовідносин є пенсія; об'єктом правовідносин з приводу надання допомог — відповідна допомога. У процедурних правовідносинах об'єктом виступають дії — рішення державних органів про призначення конкретного виду соціального забезпечення, без яких неможлива реалізація матеріальних правовідносин. У процесуальних правовідносинах по розгляду спорів — рішення по суті спору.

Об'єкти правовідносин не слід плутати зі змістом правовідносин. Змістом матеріального правовідношення із соціального забезпечення є суб'єктивне право громадянина на конкретний вид соціального забезпечення в установленому законом розмірі і визначені законом строки та обов'язок державного органу прийняти рішення про його надання або про відмову в його наданні. Змістом процедурного правовідношення є суб'єктивне право громадянина на встановлення юридичних фактів, необхідних для виникнення права на конкретний вид соціального забезпечення, і відповідний обов'язок державного органу здійснити перевірку і винести акт-рішення про задоволення суб'єктивного права громадянина або про відмову в цьому. Змістом процесуальних правовідносин виступає суб'єктивне право на поновлення порушеного права і відповідний обов'язок державного органу розглянути сутність спору і прийняти рішення.

Джерела права соціального забезпечення розрізняються за своєю юридичною чинністю залежно від положення нормотворчого органу в механізмі держави. Але один і той же орган державної влади може приймати різні нормативні акти. Тому краще проводити класифікацію актів за правовими особливостями. За цією ознакою всі нормативні акти поділяються на закони та підзаконні акти.

Основним нормативно-правовим актом, що встановлює право громадян на соціальний захист, є Конституція України. У ній записано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, настання безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Серед нормативних актів соціального забезпечення важливе місце посідають Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.98, де сформульовані основні принципи, форми і види соціального страхування працівників і членів їх сімей, Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.01, який визначає правові засади формування та застосування соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. У регулюванні пенсійних відносин важлива роль належить Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91. Закон гарантує усім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Пенсійного фонду шляхом надання трудових і соціальних пенсій. У сфері пенсійного забезпечення діють також й інші закони — "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" від 09.04.92, "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною" від 01.06.00, "Про державну службу" від 16.12.93, "Про статус суддів" від 15.12. 92, "Про прокуратуру" від 05.11.91 та ін. Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС регулюється Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 19.12.91. Також джерелами права соціального забезпечення є Закони України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.12.95, "Про державні виплати сім'ям з дітьми" від 21.11.92, "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" від 01.06.00.

До підзаконних актів, що регулюють пенсійні й інші відносини з пенсійного забезпечення належать постанови Кабінету Міністрів України. Це акти про періодичну зміну і встановлення нових розмірів пенсій, про затвердження Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що надають право на пенсію за віком на пільгових умовах1. Джерелами права соціального забезпечення є міжнародні договори: Угода "Про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення" від 13.03.92, "Про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав і сімей загиблих військовослужбовців" від 15.04.94.

Забезпечуючи права і свободи людини, держава в законодавчому порядку встановлює гарантії здійснення і захисту цих прав, що має важливе значення для їх реалізації. В юридичній літературі під захистом прав розуміється розв'язання спорів між заінтересованими особами, коли одна із сторін вважає, що порушено її право. Форми і засоби захисту прав, відповідальність осіб за їх порушення закріплені в нормативно-правових актах. Усі засоби, за допомогою яких забезпечується реальне здійснення права громадян на соціальне забезпечення, поділяються на засоби охорони і засоби захисту суб'єктивних прав.

Захист прав громадян на соціальне забезпечення здійснюється в адміністративному і судовому порядку. Ст. 55 Конституції України гарантує кожному громадянинові право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно зі ст. 104 Закону України "Про пенсійне забезпечення" рішення органу, який призначає пенсію, може бути оскаржене в районну державну адміністрацію, органи місцевого самоврядування або до суду. Судовий порядок захисту прав набагато ефективніший, ніж адміністративний. До суду можна оскаржити такі рішення органів соціального захисту: про відмову в призначенні пенсії чи будь-якого виду допомоги; про призначення пенсії не на тих умовах, на які претендував заявник; про призначення пенсії в конкретній сумі, коли заявник не згодний з її розміром; про утримання зайво виплачених пенсій і допомог; дії працівників органів Пенсійного фонду, пов'язані із затримкою виплати пенсій, з припиненням виплат; про перерахунок пенсій; про переведення з одного виду пенсії на інший; про відмову у встановленні стажу роботи за показаннями свідків і т. д.

До суду можна звертатися і з приводу встановлення юридичних фактів, необхідних для призначення пенсії, коли їх неможливо підтвердити в позасудовому порядку (про перебування на утриманні, про усиновлення, про нещасний випадок на виробництві). Судом захищається право особи на відшкодування шкоди, заподіяної неправильним оформленням пенсійних документів з вини власника підприємства чи уповноваженого ним органу. Можна оскаржити відмову в наданні різних пільг і переваг, передбачених законами про статус ветеранів війни, праці, військової служби, що мають загальний характер.

Хоча судовий порядок захисту прав є досить ефективним, він не виключає адміністративний порядок захисту. Скарга із соціальних питань може бути розглянута в обласному управлінні соціального захисту, Міністерстві праці та соціальної політики України, Пенсійному фонді України, інших органах. Скарга має бути розглянута в порядку і термін, установлені Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.96.

Загальний нагляд за законністю і правильністю розгляду скарг громадян здійснюють органи прокуратури. Прокурор може вимагати будь-який акт органу соціального захисту чи посадової особи цього органу, перевірку дотримання законності в органах, що здійснюють соціальний захист. По виявлених фактах порушень законодавства прокурор зобов'язаний відповідним чином реагувати, а в необхідних випадках — притягати до відповідальності винну посадову особу.

Посадові особи та інші громадяни, винні в порушенні законодавства про соціальне забезпечення, несуть встановлену законодавством матеріальну, дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність.

1 Інф. бюлетень Мінпраці та соціальної політики України // Людина і праця. — 1994. —№ 6.

Loading...

 
 

Цікаве