WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Здійснення цивільних прав та виконання юридичних обов’язків. Поняття, види та форма правочинів - Реферат

Здійснення цивільних прав та виконання юридичних обов’язків. Поняття, види та форма правочинів - Реферат

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це законом, іншими нормативно-правовими актами або установчими документами, та скріплюється печаткою.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-цифрового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами або письмовою згодою сторін, яка містить зразки відповідного аналога власноручного підпису.

У визначених законом випадках або якщо на цьому наполягає один з учасників правочину, на письмовому документі, що відображає його зміст, може вчинятися посвідчувальний напис нотаріуса. Такі правочини є письмовими нотаріальними. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на здійснення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, також посвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, через які текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Відповідно до нового ЦКУ у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочин між юридичними особами; 2) правочин між фізичною та юридичною особою, за винятком правочинів, які можуть вчинятися усно; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує не менш як у 20 разів розмір неоподаткованого мінімуму доходу громадян, за винятком правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент його вчинення; 4) інші правочини, щодо яких актами цивільного законодавства вимагається письмова форма.

На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути посвідчений нотаріально.

Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

І, нарешті, по-п'яте, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Тобто, сторони, які укладають правочин, повинні насправді прагнути досягнення саме того правового результату, який завжди виникає при укладенні правочину даного виду. Так, внаслідок укладення договору купівлі-продажу право власності на певну річ переходить від продавця до покупця, для чого зустрічно передаються сторонами річ та певна грошова сума. Якщо ж правочин укладено, але таких дій не вчинено і сторони не мали наміру їх вчиняти, і насправді не прагнули до створення правових наслідків, то такий правочин є фіктивним і недійсним.

У деяких випадках учасники цивільного обороту укладають удаванийправочин — він вчиняється тільки з метою приховати інший, який відбувається насправді. Наприклад, одна особа видає іншій генеральну довіреність на управління та розпорядження автомобілем, а в обмін на неї одержує гроші. Тобто зовні сторони поводять себе так, начебто видається довіреність, а фактично відбувається купівля-продаж, яка приховується. Удавані угоди також є недійсними. В наведеному прикладі, якщо у подальшому виникне спір між сторонами, то видача довіреності розглядатиметься як недійсна угода і будуть застосовуватися правила, які діють до тієї угоди, яку приховували, тобто правила про купівлю-продаж.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не можуть суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей. Батьки (усиновлювачі) є законними представниками неповнолітніх дітей і вони вправі вчиняти правочини від імені малолітніх (до 14 років) чи непрацездатних дітей. При здійсненні таких дій вони повинні виходити виключно з інтересів дітей і вчиняти правочини, вигідні для останніх.

Якщо сторони при вчиненні правочину порушують будь-яку з умов його дійсності, то такий правочин або є недійсним вже з моменту його укладення (нікчемні правочини), або може бути визнаний недійсним у результаті його оспорення в суді (заперечні правочини). Недійсність правочину означає, що він не породжує тих юридичних наслідків, які повинні наставати внаслідок укладення правочину даного виду: не виникає права власності чи права користування майном, яке передається за таким правочином, і т. ін.

Заперечуваність або нікчемність правочинів залежить від того, яка саме умова дійсності порушена сторонами. Так, нікчемними є правочини: вчинені без нотаріального посвідчення, якщо така вимога встановлена законом; укладені малолітніми поза межами їх дієздатності, якщо ці правочини не схвалені їх законними представниками протягом одного місяця; укладені недієздатними і не схвалені їх опікунами; укладені опікунами та піклувальниками без згоди органу опіки та піклування, якщо вона необхідна за законом; які порушують публічний порядок; удавані та фіктивні.

До заперечних, тобто тих, які можуть бути визнані недійсними в результаті оспорення заінтересованими особами їх дійсності в суді, належать правочини: укладені неповнолітніми у віці від 14 до 18 років, а також обмеженими в дієздатності, якщо вони виходять за межі дрібних побутових та оспорюються законними представниками; укладені юридичною особою без спеціального дозволу (ліцензії), якщо він необхідний; укладені під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, під впливом тяжкої обставини.

Сторони, що уклали правочин, який є або визнано недійсним, зобов'язані повернути одна одній все одержане за таким правочином. На сторону, яка діяла недобросовісно, покладається обов'язок компенсувати іншій стороні такого правочину моральну шкоду та заподіяні збитки, які в деяких випадках відшкодовуються навіть у подвійному розмірі.

Правочини класифікують за різними підставами і відповідно виокремлюють такі їх види.

Відповідно до форми укладення, як уже зазначалося, правочини бувають усні, прості письмові та письмові нотаріальні.

Залежно від кількості осіб, які повинні виявити свою волю в правочині (волевиявлення яких достатньо) для того, щоб він був дійсним, розрізняють правочини: односторонні — це дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (складання заповіту, прийняття спадщини, відмова від спадщини, видача довіреності, оголошення конкурсу); двосторонні — необхідна воля (участь) хоча б двох осіб, погоджена дія двох сторін (різноманітні договори: купівлі-продажу, дарування, позички, оренди тощо); багатосторонні — необхідна участь трьох і більше сторін (різноманітні багатосторонні договори, наприклад про спільну діяльність).

Залежно від того, чи мають обидві сторони обов'язок надавати зустрічне матеріальне задоволення, чи тільки одна з них: оплатні (купівля-продаж, поставка, майновий найм, підряд) та безоплатні (дарування, безоплатне користування майном). Деякі правочини можуть бути або оплатними або безоплатними — як погоджують це між собою сторони (договір доручення).

Правочини є строкові (в них визначається момент виникнення та припинення прав і обов'язків або ж хоча б один з них), та безстрокові (не визначається ні початок дії, ні припинення). Як правило, такі правочини вступають у дію негайно і припиняються внаслідок повного виконання, наприклад, негайного (договір купівлі-продажу в роздрібній торгівлі або на вимогу однієї із сторін).

У деяких випадках виникнення чи припинення прав та обов'язків у сторони за правочином пов'язується з настанням певної події. Якщо в момент вчинення правочину про подію не можна з достовірністю стверджувати, що вона обов'язково настане, то правочин вважається укладеним під умовою — умовний правочин.

Відповідно до мети, з якою укладається правочин, розрізняють каузальні (від causa — мета) — в яких визначена мета їх вчинення (видача розписки, а також більшість угод: міна, комісія, схов); абстрактні — в яких не визначається мета їх вчинення (видача векселя).

Залежно від моменту, з якого правочини вважаються дійсними, їх поділяють на консенсуальні — є дійсними з моменту досягнення сторонами згоди по всіх істотних умовах (такими є умови, без яких не може існувати правочин даного виду: наприклад, договори по відчуженню майна не можуть укладатися без погодження предмету та вартості або ціни). Як тільки сторони досягли згоди по всіх цих умовах, правочин є дійсним і у сторін виникають права і обов'язки: купівля-продаж, поставка, оренда; реальні — є дійсними не відразу після досягнення сторонами згоди, а після вчинення фактичної дії — передачі майна (дарування, позика, схов).

Loading...

 
 

Цікаве