WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Здійснення цивільних прав та виконання юридичних обов’язків. Поняття, види та форма правочинів - Реферат

Здійснення цивільних прав та виконання юридичних обов’язків. Поняття, види та форма правочинів - Реферат

Реферат на тему:

Здійснення цивільних прав та виконання юридичних обов'язків. Поняття, види та форма правочинів

Здійснення суб'єктивного цивільного права — це реалізація його змісту шляхом вчинення уповноваженою особою дій, які визначають можливість певної поведінки (наприклад, суб'єктивне право особи на будь-яке майно надає їй можливість володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном).

Здійснення суб'єктивного цивільного права базується на принципі "дозволено все, що не заборонено законом". Особа здійснює своє цивільне право вільно, на власний розсуд, у межах, наданих їй актами цивільного законодавства та договором. Водночас при здійсненні своїх прав особа має додержуватися моральних засад суспільства, зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушувати права інших осіб, заподіяти шкоду довкіллю та культурній спадщині, а також зловживання правом в інших формах.

Особа може відмовитися від свого майнового права, а також передати його іншій особі за відплатним або безвідплатним договором.

Нездійснення особою свого цивільного права не є підставою для його припинення, крім випадків, встановлених чинним законодавством. При цьому особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Цивільний обов'язок має виконуватися в межах, встановлених договором або актами цивільного законодавства, забезпечуватися відповідними засобами заохочення та застосування санкцій.

Суб'єктивне цивільне право може бути реалізовано як особисто, так і через інших осіб-представників.

Будь-яка угода укладається з метою досягнення певного бажаного результату, який поставила перед собою фізична чи юридична особа.

Предмет виконання юридичного обов'язку — це певні матеріальні або нематеріальні блага (наприклад, речі, послуги, результати інтелектуальної творчості тощо).

Суб'єктом виконання юридичного обов'язку є боржник, на якому лежить зобов'язання щодо особистого вчинення певних дій, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із звичаїв ділового обороту чи суті зобов'язання.

Крім того, виконання обов'язку може бути покладене боржником на іншу особу, у зв'язку з чим у цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване нею за боржника. Якщо інша особа не виконала або неналежно виконала зобов'язання, то воно повинно бути виконано боржником. При цьому інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно.

Місце виконання цивільно-правових обов'язків визначається законом, договором або іншим нормативним актом. У разі його невизначеності виконання здійснюється згідно з вимогами Цивільного кодексу України: 1) за зобов'язанням про передачу нерухомого майна — за місцем його знаходження; 2) за зобов'язанням про передачу товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, — за місцем здачі товару (майна) перевізникові; 3) за зобов'язанням про передачу товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, — за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання; 4) за грошовим зобов'язанням — за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа — за місцем її знаходження на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місце знаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцем знаходження) кредитора з віднесенням за рахунок кредитора всіх витрат, пов'язаних зі зміною місця виконання; 5) за іншим зобов'язанням — за місцем проживання (місцем знаходження) боржника.

Поняття, види та форма правочинів

Цивільні права та обов'язки виникають в учасників правовідносин на підставі юридичних фактів — дій або подій. Найпоширенішим юридичним фактом, який породжує цивільні права та обов'язки, змінює чи припиняє їх, є правочин. Саме в правочинах проявляється така характерна риса цивільних правовідносин і метод цивільного права, як ініціативність. Адже щоб укласти правочин, необхідна ініціатива (бажання, вияв волі) учасників правовідносин.

Поняття "правочини" вводиться в дію новим Цивільним кодексом України, в якому їм відведено окрему главу. До його прийняття в цивільному праві вживався термін "угода", під яким розуміли вольові, правомірні дії громадян чи організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до положень ЦКУ правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочину притаманні певні ознаки: 1) правомірність — правочин завжди має бути правомірною дією, не може суперечити закону, інакше він не буде дійсним; законодавець встановив презумпцію (припущення), що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний недійсним у судовому порядку; 2) він завжди спрямований на досягнення певного правового результату (перехід права власності від продавця до покупця, передача права користування майном орендарю і т. ін.); 3) він є вольовою дією — для його вчинення необхідно виявити волю (ініціативу) учасника.

Як юридичний факт, що зумовлює виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків, правочин повинен задовольняти певним вимогам, які встановлюються законом. Правочин породжуватиме належні юридичні наслідки (ті, яких справді прагнули досягти сторони) лише у тому разі, якщо відповідатиме умовам дійсності. Умовами дійсності є загальні вимоги, визначені законом, додержання яких необхідні для чинності правочину. Такі вимоги закріплені у відповідних статтях ЦКУ. По-перше, зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. За змістом правочин повинен відповідати нормам закону і не передбачати дій, якими б порушувалися права та інтереси інших осіб, або ж загальноприйняті в суспільстві норми поведінки. Так, не може бути укладено правочин, спрямований на заподіяння шкоди іншій особі чи її майну, приниження її честі чи гідності, чи інше порушення публічного порядку.

По-друге, особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин як юридичний факт породжує цивільні права та обов'язки, тому особа, яка його укладає, повинна усвідомлювати значення дій, які вона вчиняє, та їх наслідки. Відповідно фізична особа правомочна укладати правочини в межах того обсягу дієздатності, яким вона наділена. Неповнолітні віком до 14 років, як відомо, не укладають самостійно угод, які виходять за межі дрібних побутових; неповнолітні у віці від 14 до 18 років укладають такі угоди за згодою законних представників і т. ін.

По-третє, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Бажання учасника укласти правочин має бути справжнім і відповідно відображатися в його зовнішніх діях (волевиявленні), тобто бажання і зовнішня поведінка повинні збігатися. Якщо зовнішня поведінка начебто свідчить про намір укласти угоду (громадянин підписує договір дарування), але внутрішньої волі, справжнього бажання на вчинення таких дій немає (вони вчиняються під впливом насильства, погрози, обману, помилки тощо), то такий правочин може бути в подальшому оспорений в суді і визнаний недійсним. У такому разі сторони будуть зобов'язані повернути все, що вони одержували за таким правочином, а в деяких випадках ще й відшкодовувати збитки.

По-четверте, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Якщо законом визначена конкретна форма, в якій обов'язково має вчинятися даний вид правочину, то її слід дотримуватися, інакше настають певні негативні наслідки. Зокрема, якщо правочин про неустойку не буде відображено в письмовому документі, то він буде недійсним; якщо договір про купівлю-продаж житлового будинку чи квартири не буде укладено у письмовій формі із засвідчувальним написом нотаріуса, то він буде недійсним, і т. д.

Взагалі, форма правочинівцеспосіб зовнішнього виявлення волі учасника на їх вчинення, відповідно до якої їх поділяють на усні та письмові. Усна форма правочину означає, що умови його вчинення сторони погоджують у процесі безпосереднього спілкування без відображення у відповідних документах. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент його вчинення, за винятком правочинів, щодо яких потрібне нотаріальне посвідчення або державна реєстрація, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину, іншою стороною має бути виданий документ, що підтверджує підставу та суму одержаних коштів.

Письмова формаправочину означає, що його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у розписці, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або воля сторін виражена за допомогою телеграфного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку тощо. Письмовий правочин має бути підписаний його учасниками. Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину в її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Loading...

 
 

Цікаве