WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституція України — основа подальшого розвитку національного законодавства - Реферат

Конституція України — основа подальшого розвитку національного законодавства - Реферат

Реферат на тему:

Конституція України — основа подальшого розвитку національного законодавства

Конституцiя України 1996 р., як уже наголошувалось, є надзвичайно важливим полiтико-правовим документом, бо зафiксувала вiдповiдний стан розвитку нашої держави i суспiльства, їх правової системи. В нiй мiстяться норми не лише юридичного, а й полiтичного характеру, якi взаємозумовленi, взаємопов'язанi і створюють основу, необхiдну для регулювання найважливіших суспiльних вiдносин, забезпечення прав i свобод людини та гiдних умов її життя, подальшого розвитку нашої держави. Саме в цьому полягає соцiальна цiннiсть Основного Закону, що дає можливiсть розглядати його значення i роль як у полiтичному, так i юридичному аспекті. Насамперед слiд зазначати, що Конституцiя України, маючи найвищу юридичну силу в нашiй державi, не вiдрiзняється цим вiд конституцiй iнших держав. Вона є своєрiдним ядром нацiональної правової системи України, де дiє велика кількість законiв і пiдзаконних нормативно-правових актiв, якi створюють досить великий правовий простiр. Взагалi становлення законодавства у будь-якiй державi незалежно вiд її соцiально-економiчної орiєнтації, величини територiї, чисельностi населення, рiвня економiчного i соцiального розвитку тощо вiдбувається за певними закономiрностями. Однiєю з них є те, що конституцiя будь-якої держави — основа розвитку та вдосконалення чинного законодавства, своєрiдний фундамент побудови правової системи, здiйснення державно-правових перетворень. Тому нову Конституцію України слiд розглядати як основу подальшого розвитку законодавства i правової системи у цiлому.

Виокремимо чотири напрями такого розвитку: перший — це прийняття нових законiв, якi випливають з Конституцiї; другий зводиться до приведення чинного законодавства у вiдповiднiсть з Основним Законом; третій — це гармонізація законодавства з міжнародним правом. Щодо четвертого напряму, то вiн полягає у вдосконаленнi окремих норм самої Конституцiї.

Розглядаючи першi два напрями, насамперед слiд вказати, що Конституцiя України є особливим i єдиним законом, з якого бере витоки вся правова система держави. У ст. 8 Конституції мiститься важливе положення: "Конституцiя України має найвищу юридичну силу. Закони та iншi нормативно-правовi акти приймаються на основi Конституцiї України i повиннi вiдповiдати їй". Це важливе як методологiчне, так i суто юридичне вихiдне положення слiд враховувати у законотворчому процесi. Одночасно потрiбно зазначити, що Основний Закон мiстить норми, якi передбачають необхiднiсть прийняття конкретних законiв. I сьогоднi, реалiзуючи їх, уже прийнято деякі, в тому числі "Про Конституцiйний Суд України" (ст. 147—153), "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" (ст. 101), "Про Рахункову палату" (ст. 98), "Про мiсцеве самоврядування в Українi" (ст. 140—146), "Про столицю України — місто-герой Київ" (п. 16 ч. 1 ст. 92), "Про місцеві державні адміністрації" (ст. 118, 119), "Про Національний банк України" (ст. 100), "Про Вищу раду юстицiї" (ст. 131), "Про звернення громадян" (ст. 40), "Про державнi нагороди України" (п. 5 ч. 2 ст. 92), "Про вiдпустки" (ст. 45), "Про вибори народних депутатiв України" (ст. 77), "Про політичні партії в Україні" (п. 11 ч. 1 ст. 92), "Про правовий режим надзвичайного стану" (п. 19 ч. 1 ст. 92) та деякі інші.

Взагалi необхiдно було розробити i прийняти понад 60 законiв, що випливають безпосередньо з Конституцiї України. Таким чином, вона визначає нагальність розробки i послiдовного здiйснення широкої програми законодавчих робiт, пов'язаної з прийняттям нових законiв і внесенням змiн до чинних законо-давчих актiв.

Прийняття Конституцiї спричинило появу абсолютно нових суспiльних вiдносин, внесло суттєвi змiни в iснуючi. Це, в свою чергу, вимагає якнайшвидшого внесення змiн i у правове регулювання вiдносин, ще глибшого проникнення права у суспiльне i державне життя. У той же час слiд зазначити, що Верховна Рада України, починаючи з другої половини 1990 р., за 10 років прийняла близько 2 тис. законiв. Це надзвичайно велика робота. Вагоме значення для розвитку законодавства на основi Конституцiї України має прийняття нових кодексiв, зокрема Бюджетного, Податкового, Цивiльного, Господарського та ін. Як відомо, деякі зі згаданих нині уже прийняті, деякі перебувають на різних стадіях розгляду.

Конституцiя України 1996 р. вимагає i внесення певних змiн до чинних законодавчих актiв з тим, щоб вони їй вiдповiдали. Цi змiни стосуються питань органiзацiї самоврядування, власностi, охорони навколишнього природного середовища, надзвичайного стану, вдосконалення юридичної відповідальності, судоустрою, боротьби з корупцiєю та iн.

Згiдно з положеннями Основного Закону є необхiднiсть внесення змiн i до кодифiкованих законодавчих актiв, поки не будуть прийнятi новi. Це стосується кодексiв про надра, про адмiнiстративнi правопорушення, цивiльного i цивiльного процесуального, кримiнально-процесуального, повiтряного, торговельного мореплавства, митного, водного, сiмейного, земельного, про працю та iн.

Нині майже до половини прийнятих Верховною Радою України законодавчих актів вносяться відповідні зміни. Це зумовлюється передусім нестабільністю економічної, соціальної і політичної ситуацій в нашій державі, що вимагає адекватного реагування з боку законодавця.

Реалiзацiя положень Конституцiї України спричинила виникнення, як зазначалось, абсолютно нових суспiльних вiдносин (наприклад, дiяльностi Конституцiйного Суду України, Рахункової палати, Центральної виборчої комiсiї, Вищої ради юстицiї, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, органiв мiсцевого самоврядування тощо).

Суттєве значення має Конституцiя України i для розвитку законодавства на основi мiжнародних договорiв, оскiльки, ратифiкуючи той чи iнший з них, Верховна Рада України таким чином "збагачує" нацiональне законодавство. Це, з одного боку. З iншого — український законодавець повинен намагатися привести вiтчизняне законодавство у вiдповiднiсть з мiжнародним правом. Це теж сприяє подальшому розвитку законодавства України. Пiсля прийняття у 1996 р. Основного Закону за п'ять наступних років було прийнято 341 закон (майже третина загальної кiлькостi прийнятих стосувались ратифiкацiї вiдповiдних мiжнародних договорiв). Варто зазначити, що Конституцiя України передбачає ратифiкувати мiжнароднi договори, якi не суперечать їй. Щодо iнших, навiть важливих для нашої держави, то їх укладення можливе лише пiсля внесення вiдповiдних змiн до Основного Закону.

Безперечно, прийняття у 1996 р. Конституцiї України є важливим кроком на шляху подальшого, системнішого розвитку законодавства нашої держави. Адже Конституцiя як Основний Закон є серцевиною, своєрiдним ядром як правової системи в цiлому, так i законодавчої зокрема. Як йшлося, вона виступає пiдґрунтям нормативно-правового масиву законодавчих актів з урахуванням iєрархiчного, галузевого та iнших аспектiв. Це стосується як прийняття нових законiв, так i приведення чинного законодавства у вiдповiднiсть з Конституцiєю. Інакше кажучи, її слiд розглядати i як органiзацiйну, координуючу основу не лише подальшого розвитку законодавства, а й здiйснення державно-правової реформи, адже мають вдосконалюватися як законодавча й iнша нормативно-правова система, так i ряд державних iнститутiв.

Loading...

 
 

Цікаве