WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Народовладдя в Україні та форми його здійснення - Реферат

Народовладдя в Україні та форми його здійснення - Реферат

Реферат на тему:

Народовладдя в Україні та форми його здійснення

Як зазначалось, народ України є носієм суверенітету та єдиним джерелом влади, здійснює владу прямо і через представницькі (виборні) органи. Безпосередня демократія здійснюється шляхом прямого волевиявлення народу. Існує багато форм безпосередньої демократії, але ст. 69 Конституції прямо закріплює лише дві — вибори і референдум.

Найдавнішою і найпоширенішою формою безпосередньої демократії, а також обов'язковим атрибутом представницької демократії є вибори. Цю форму безпосередньої демократії можна визначити як процедуру формування державного органу або надання повноважень посадовій особі, що здійснюється шляхом голосування уповноважених осіб за умови, що на кожний отриманий таким чином мандат можуть претендувати в установленому порядку два чи більше кандидати1. Залежно від органу, який обирається на виборах, вони бувають парламентські (тобто вибори народних депутатів України), президентські, вибори до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів.

Враховуючи підстави проведення виборів, вони поділяються на чергові, позачергові (дострокові), проміжні (наприклад, замість народного депутата, який достроково припинив свої повноваження), повторні (у разі, якщо вибори були визнані недійсними або такими, що не відбулися).

Залежно від територіальних меж проведення вибори бувають загальнонаціональні та місцеві.

Виборче право у теорії конституціоналізму розглядається в об'єктивному і суб'єктивному аспектах.

Об'єктивне виборче право — це сукупність норм права, які регламентують порядок формування представницьких органів держави і органів місцевого самоврядування. Основними правовими джерелами, де сконцентровані відповідні норми, є Конституція України, Закони України "Про вибори народних депутатів України" від 18.10.01, "Про вибори Президента України" від 05.03.99, "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 14.01.98, "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим" від 12.02.98, "Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму у виборах депутатів місцевих Рад в Автономній Республіці Крим" від 06.04.95, "Про Центральну виборчу комісію" від 17.12.97, норми законодавчих актів інших галузей права (наприклад, норми ст.ст. 157—160 Кримінального кодексу України, які передбачають відповідальність за порушення виборчих прав громадян), рішення Конституційного суду України щодо тлумачення виборчого законодавства, рішення Центральної виборчої комісії, а також міжнародні договори.

Суб'єктивне виборче право — це закріплене у ст. 38 Конституції і гарантоване державою право громадян України обирати (активне виборче право) і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (пасивне виборче право). Суб'єктивне виборче право може бути здійснене належним чином лише за умови визнання і дотримання головних принципів, покладених в його основу. До них належать:

принцип вільних виборів, який полягає у добровільності участі громадян України у виборах. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у виборах. Ухилення громадян від участі у виборах називається абсентеїзмом;

принцип загальності, відповідно до якого право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення 18 років (ст. 70 Конституції). Будь-які прямі або непрямі привілеї або обмеження виборчих прав громадян України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, крім передбачених Конституцією України та Законами, забороняються. Має право голосу на загальнонаціональних виборах громадянин України, який проживає або перебуває за межами України на законних підставах. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними. Право голосу на місцевих виборах мають лише громадяни, які проживають на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Крім того, встановлюються певні обмеження щодо пасивного виборчого права. Насамперед, це віковий ценз (досягнення на момент виборів 21 року кандидатом у народні депутати і 35 років кандидатом у Президенти України), ценз осідлості (проживання в Україні перед днем виборів 5 років кандидатом у народні депутати України і 10 років кандидатом у Президенти України). Окрім того, можуть встановлюватись й інші обмеження або вимоги (наприклад, не можуть бути висунуті претендентами на кандидати у Президенти України громадяни, які перебувають у місцях позбавлення волі або мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку);

принцип рівного виборчого права, згідно з яким кожний виборець має рівну кількість голосів з іншими виборцями;

принцип прямого виборчого права, який ґрунтується на положенні про те, що виборні особи (тобто ті особи, які користуються пасивним виборчим правом) обираються безпосередньо виборцями. У деяких країнах (наприклад, вибори президента США) застосовується непряме виборче право, коли виборці формують колегію виборців, яка вже безпосередньо визначає, хто буде обіймати виборні посади;

принцип таємного виборчого права, відповідно до якого контроль за волевиявленням виборців забороняється, що передбачає цілу низку заходів, як-то порядок утворення виборчих дільниць, участь спостерігачів, форма бюлетеня, відповідний порядок голосування;

принцип особистого виборчого права полягає в тому, що кожен виборець бере участь у виборах особисто, і це право не може бути передане ним іншій особі;

принцип свободи агітації,причому як "за", так і "проти" того чи іншого кандидата.

Вибори відбуваються з дотриманням певної процедури, яка передбачає наявність різноманітних складових. Одним з таких елементів виступає порядок формування виборчих округів, які за законодавством України можуть бути одномандатними (від одного округу обирається один представник) та загальнонаціональним (коли кандидат (кандидати) шукають підтримку у населення всієї країни (наприклад, вибори Президента).

Принцип організації виборчих округів у поєднанні з порядком визначення результатів виборів, встановлені в об'єктивному виборчому праві, носить назву виборчої системи. Існує три основних види виборчих систем — мажоритарна, пропорційна, змішана, які, в свою чергу, також поділяються на підвиди.

За мажоритарної системи територія (країна, область, місто), якщо її населення представлятиме колегіальний орган, розподіляється на приблизно рівні частини такої кількості, скільки осіб формує колегіальний орган, який обирається. Відповідно переможець визначається у кожній такій частині, а перемагає той кандидат, який отримує більшість голосів виборців. Але більшість може бути відносною (тобто потрібно отримати більше, ніж інші кандидати) та абсолютною (необхідна підтримка більше, ніж половини осіб, які взяли участь у виборах).

При застосуванні пропорційної системи, яка використовується лише для формування колегіального органу, відбувається розподіл мандатів між партіями або їх блоками, які уособлені в списках кандидатів, що їх представляють, залежно від отриманої кількості голосів. Ця система дає можливість активніше брати участь саме політичним партіям як одному з основних елементів демократичного, громадянського суспільства.

Змішана система полягає у поєднанні елементів мажоритарної і пропорційної систем. Якраз за такою системою відбувалися вибори до Верховної Ради України 2002 року. Це знайшло своє відображення в одночасному обранні 225 депутатів за пропорційною системою у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій (право на участь у розподілі депутатських мандатів набувають кандидати у народні депутати, включені до виборчих списків партій або блоків партій, що отримали 4 і більше відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні), а також 225 народних депутатів, що обираються за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах.

Інші вибори в Україні відбуваються за різноманітними системами. Так, усі депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати сільських, селищних, міських, районних у місті рад обираються в одномандатних округах із застосуванням мажоритарної системи відносної більшості. У той же час Президент України обирається у загальнонаціональному окрузі із мажоритарною системою абсолютної більшості. А от вибори сільського (селищного, міського) голови проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по єдиному одномандатному виборчому округу, межі якого збігаються з межами села, селища, міста.

Потрібно наголосити, що виборча система безпосередньо встановлюється не в Конституції, а в законах України, а тому це питання постійно дискутується в нашій державі і може зазнавати законодавчих змін.

Виборча процедура (процес) досить розтягнута у часі і не може зводитись лише до процесу голосування. Виборчий процесце нормативно врегульована діяльність суб'єктів виборів, пов'язана з їх підготовкою і проведенням (тобто здійсненням виборчих процедур). Така законодавчо врегульована діяльність складається з кількох стадій: складання списків виборців; призначення виборів; утворення виборчих округів і виборчих дільниць; утворення виборчих комісій; висування і реєстрація кандидатів; проведення передвиборної агітації; голосування; підрахунок голосів виборців, встановлення підсумків голосування і результатів виборів та оприлюднення результатів; реєстрація обраних осіб.

Другою за поширеністю формою безпосередньої демократії є референдум, який являє собою спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення. Референдум, що проводиться, як і вибори, шляхом голосування, відрізняється від останніх об'єктом і метою виборців. Об'єктом на виборах є кандидат або список кандидатів, а об'єктом референдуму — певне питання або нормативно-правовий акт. Метою виборів виступає обрання свого представника, а метою референдуму — прийняття відповідного рішення. Іноді для позначення цієї форми волевиявлення народу використовують термін "плебісцит", що, як правило, проводиться з територіальних питань.

За юридичною силою прийнятого рішення референдуми поділяються на консультативні (проводиться з'ясування позиції виборців) та імперативні (мають обов'язковий і остаточний характер для державних органів і посадових осіб). За територією проведення вони можуть бути всеукраїнські, референдуми Республіки Крим та місцеві (в межах адміністративно-територіальних одиниць). За способом проведення бувають обов'язкові (з питань, які можуть бути вирішені виключно референдумом) та факультативні (з питань, які можуть бути вирішені й іншими шляхами).

Відповідно до ст. 74 Конституції проведення референдуму не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії. Проведення референдумів в Україні регламентується Законом України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 03.07.91.

Всеукраїнський референдум може призначатися Верховною Радою України (обов'язково з приводу зміни території за ст. 73 Конституції), Президентом України (про внесення змін до розділів І, ІІ, ХІІІ Конституції за ст. 156 Конституції). Також всеукраїнський референдум проголошується Президентом України за народною ініціативою на вимогу не менш як 3 млн громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у 2/3 областей і не менш як по 100 тис. підписів у кожній області.

Місцевий референдум є формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення. Предметом місцевого референдуму може відбутися будь-яке питання, віднесене до відання місцевого самоврядування і не віднесене законом до відання органів державної влади. Рішення, прийняті місцевим референдумом, є обов'язковими для виконання на відповідній території.

Проведення нового всеукраїнського референдуму з питань, що вже виносились на референдум, може бути не раніше ніж через 5 років, а місцевого — не раніше ніж через рік від дня проведення референдуму з цього питання.

У сучасній українській історії було проведено два всеукраїнські референдуми — 1 грудня 1991 р., на якому була зафіксована підтримка народом України Акта проголошення незалежності, а також 16 квітня 2000 р., на якому населення нашої держави висловилося за зміни у структурі, порядку діяльності законодавчого органу держави, а також у розширенні повноважень глави держави.

1 Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т. — Т. 1—2. Часть общая: Учебник / Отв. ред. проф. Б. А. Страшун. — 3-е изд., обновл. и дораб. — М.: БЕК, 2000. — С. 355.

Loading...

 
 

Цікаве