WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституційно-правовий статус особи - Реферат

Конституційно-правовий статус особи - Реферат

Набуття або припинення статусу громадянина — це не односторонній акт особи. Політико-правовий зв'язок держави та особи, яким є громадянство, передбачає існування системи спеціально уповноважених державних органів, які мають компетенцію у цій сфері. До системи таких органів належать: Президент України; Комісія при Президентові України з питань громадянства; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства (Міністерство внутрішніх справ України); Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України.

Як зазначалось, не кожна особа, що знаходиться у межах території України і підлягає її юрисдикції, є громадянином України. Тут можуть перебувати іноземні громадяни та особи без громадянства, юридичний статус яких визначається Законом України "Про правовий статус іноземців" від 04.02.94. Під поняттям "іноземні громадяни" слід розуміти осіб, які не є громадянами України і належать до громадянства іноземних держав. Особи без громадянства (апатріди) не належать до громадянства інших держав.

Конституція України, насамперед ст. 26, закріпила за іноземними громадянами та особами без громадянства національний правовий режим, який полягає в тому, що вони користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України (за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України). Статус іноземців не залежить від того, чи мають громадяни України ті ж права у відповідних країнах, тобто він носить безумовний характер.

Іноземці, що перебувають на території України, можуть мати певні особливості статусу. Наприклад, це стосується іноземців, які іммігрували в Україну на постійне проживання (спеціальні норми зафіксовані в Законі України "Про імміграцію" від 07.06.01) або які іммігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін; які тимчасово перебувають на території України; яким надано притулок на території України. Також особливий статус мають іноземці, які набули статусу біженця (спеціальні норми зафіксовані в Законі України "Про біженців" від 21.06.01)1. Специфічним правовим статусом наділені іноземці, які перебувають на території України на підставах, передбачених міжнародними договорами України (наприклад, військовослужбовці підрозділів Чорноморського флоту Російської Федерації), і ті, що користуються дипломатичними і консульськими привілеями та імунітетами відповідно до міжнародних договорів.

Відмінності правового статусу громадян та іноземців у теорії конституціоналізму знайшли відображення у відмінності понять "права людини" і "права громадянина". Категорія "людина" включає індивідів як членів громадянського суспільства не залежно від їх зв'язку з тією чи іншою країною. Права громадянина пов'язані із його статусом як члена політично організованого суспільства. Громадянин має більше прав і обов'язків у своїй країні, ніж той, хто не належить до цієї держави. Інакше кажучи, кожен, хто знаходиться на території держави, користується правами людини (в тому числі іноземці), а користування правами громадянина можливе лише за наявності зв'язку із державою. Так, іноземці, на відміну від громадян України, не можуть об'єднуватись у політичні партії, не можуть брати участь в управлінні державними справами, не можуть обирати та бути обраними до органів державної влади, не можуть брати участь у референдумі, не мають права рівного доступу до державної служби, не можуть безкоштовно здобувати вищу освіту та деякі інші права. У той же час на них не поширюється обов'язок відбувати військову службу.

Проте права людини порiвняно з правами громадянина пріоритетні, адже перші поширюються на всiх людей, якi проживають у тiй або iншiй державi, а права громадянина — лише на тих осiб, якi є громадянами певної країни.

Найважливішим елементом правового статусу людини є права, свободи та обов'язки, в яких розкриваються основні принципи взаємовідносин держави й особи.

Права людини — це її соціальна спроможність вільно діяти, самостійно обирати вид та міру своєї поведінки з метою задоволення різнобічних матеріальних і духовних потреб людини шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчими актами2.

Становлення сучасного розуміння прав людини i громадянина як абсолютної соцiальної цiнностi пов'язане з поваленням феодалiзму й проголошенням у часи буржуазних революцiй свободи людини. Саме буржуазні революції дозволили втілити на практиці ідеї просвітників Ж.-Ж. Руссо, Г. Гроція, Дж. Локка, Ш. Л. Монтескьє про природні невідчужувані права людини, що дозволяло кожному індивідууму отримати автономію від втручання держави. Але у той же час цій теорії опонують представники позитивістського підходу до розуміння прав людини, який визначає, що ці права виходять не із самої людської суті, а, так би мовити, даруються людині, визначаються державою у нормативних актах.

Сама історична практика визнання і закріплення людських прав нині ґрунтується на природно-правовій концепції. Перші права людини, які були конституційно закріплені, визнавали особливу автономію людини перед державою і право на невтручання з боку суверена в особисту сферу життя людини, забезпечували її незалежність і недоторканість. У сучасному розумінні це громадянські і політичні права, які також носять назву класичні. У зв'язку з первинністю їх конституційного закріплення їх, окрім того, називають правами першого покоління.

На відміну від абсолютності класичних прав, соціальні й економічні права, закріплення яких було пов'язане з соціалістичною концепцією побудови держави, відбулося лише на початку ХХ ст. (саме тому вони носять назву прав другого покоління).

Свобода людини — це вихiдне поняття проблеми прав людини i громадянина. Розрiзняють природнi права людини, тобто пов'язанi з самим її iснуванням та розвитком, i набутi, якi в основному характеризують соцiально-полiтичний статус людини i громадянина (iнститут громадянства, право на участь у вирiшеннi державних справ тощо). За вiдсутностi у людини свободи вона не може володiти i реально користуватися своїми правами.

У Конституції України передбачаються такі групи основних прав: громадянські, політичні, економічні, соціальні, екологічні, сімейні, культурні. Вони викладені у розділі 2 Конституції України.

Громадянські права — це можливості людей, що характеризують їх фізичне і біологічне існування, задоволення матеріальних, духовних та деяких інших потреб. Сюди належать такі суб'єктивні права: право на життя, право на недоторканість особи, житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на вибір місця проживання, свободу пересування, на вільне залишення території України та повернення в будь-який час в Україну. Кожному гарантується також право на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань; право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово і в інший спосіб на свій вибір; кожен має право на свободу світогляду і віросповідання та ін.

Політичні права — можливості людини і громадянина брати участь у суспільному і державному житті, вносити пропозиції щодо поліпшення роботи державних органів, їх службових осіб та об'єднань громадян, критикувати недоліки в роботі, безпосередньо брати участь у різних об'єднаннях громадян. До цієї групи прав належать: право брати участь в управлінні державними і громадськими справами; користуватися рівним правом доступу до державної служби, а також служби в органах місцевого самоврядування; обговорювати і приймати закони та рішення загальнодержавного і місцевого значення, беручи участь у всеукраїнському та місцевих референдумах; направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; утворювати і брати участь у роботі об'єднань громадян (політичних партіях та громадських організаціях); збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщати органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування; вибирати і бути обраним у державні органи і в органи місцевого самоврядування, мати громадянство.

Економічні права — це такі можливості людини і громадянина, які характеризують участь у виробництві матеріальних благ. До них належать: право на приватну власність (індивідуальну і колективну); право на працю і вибір професії та роду трудової діяльності, можливість вибору роду занять і роботи за своїм покликанням; право на професійну підготовку і перепідготовку; право на справедливу оплату праці; право на страйк; право на відпочинок та ін.

Соціальні права — можливість людини і громадянина стосовно забезпечення належних соціальних умов життя. Це — право на охорону здоров'я; право на житло; право на матеріальне забезпечення в старості, в разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника; право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (харчування, одяг, житло). Крім того, до цієї групи належить низка прав, які стосуються сімейного життя. Насамперед, це невтручання в сімейне життя, добровільне укладення шлюбу, рівні права та обов'язки у шлюбі і сім'ї, право на державну охорону сім'ї, материнства, батьківства і дитинства, право на рівність дітей незалежно від походження чи народження у шлюбі або поза шлюбом та ін.

Loading...

 
 

Цікаве