WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституційно-правовий статус особи - Реферат

Конституційно-правовий статус особи - Реферат

Реферат на тему:

Конституційно-правовий статус особи

Соціальні норми, в тому числі й правові, визначають суспільний статус особи. Складні взаємозв'язки, які існують між людьми і державою, врегульовуються останньою за допомогою правових норм. Система прав та обов'язків індивіда, які юридично закріплені державою в конституції й інших нормативних актах та якими він наділяється як суб'єкт правовідносин, називається правовим статусом особи.

Правовий статус індивідів розрізняється залежно від характеру політико-правового зв'язку між ними і державою і є різним у громадян країни, іноземців та осіб без громадянства. У певних категорій громадян може бути спеціальний статус, визначений правовими актами (наприклад, державні службовці).

Конституційне право закріплює основи правового статусу, які однакові для всіх людей і громадян і носять базовий характер стосовно інших статусів особи. Особливе значення у цьому зв'язку набувають норми Конституції України, хоча це — не єдиний нормативно-правовий акт, що визначає правовий статус особи. У цій сфері діє низка законодавчих актів України та міжнародно-правових актів. Кожна із галузей права закріплює певну частину прав і свобод у визначеній сфері суспільних відносин: трудових, цивільних та інших. В цілому ж права і свободи людини не носять вичерпного характеру, тобто не залежать від закріплення у тому чи іншому нормативному акті.

Розглядаючи основи правового (конституційного) статусу людини, йдеться переважно про: конституційні принципи правового статусу людини і громадянина; громадянство; основні права, свободи та обов'язки; гарантії реалізації прав і свобод людини і громадянина. Передумовою виникнення та існування основ правового статусу є загальна правосуб'єктність, тобто здатність бути учасником правовідносин.

Під принципами правового статусу людини і громадянина розуміють вихідні начала, на основі яких визначаються зміст і умови реалізації прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. До основних принципів, закріплених у Конституції України згідно з міжнародно-правовими стандартами, визначеними у багатьох актах (насамперед, Загальній декларації прав людини (1948 р.), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (1966 р.), Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.), Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 р.), належать: принцип рівності людей у своїй гідності та правах (ст. 21 Конституції); принцип рівності конституційних прав і свобод громадян України та рівності їх перед законом (ст. 24 Конституції); принцип невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини (ст. 21 Конституції); принцип гарантованості прав, свобод і обов'язків людини і громадянина (ч. 2 ст. 22 Конституції); принцип невичерпності конституційного переліку прав і свобод людини і громадянина (ч. 1 ст. 22 Конституції); принцип єдності прав людини та її обов'язків перед суспільством (ст. 23 Конституції).

Водночас, коли йдеться про правовий статус особи, треба мати на увазі, що в кожній країні переважну більшість населення складають її громадяни. Це — специфічний статус, який характеризує зв'язок особи з тією чи іншою державою.

Громадянство України — це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить своє відображення в їх взаємних правах таобов'язках. Громадянство як визначений зв'язок особи і держави має певні ознаки: правовий характер, необмеженість у просторі і часі, стійкість, двосторонність, максимальний характер взаємних прав і обов'язків.

Громадянство у країні, де формою правління є монархія, називається підданством.

Окрім Конституції, галузевий інститут громадянства містить норми Закону України "Про громадянство України" від 18.01.01, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, підзаконних нормативних актів. Ст. 15 Загальної декларації прав людини визнає право на громадянство як одне з природних прав людини. Законодавство України про громадянство базується на таких принципах: єдиного громадянства (ст. 4 Конституції) — громадянин України не може бути громадянином іншої держави (тобто мати подвійне громадянство); запобігання виникненню випадків без громадянства; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України (ч. 1 ст. 25 Конституції); визнання права громадянина України на зміну громадянства; неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя; рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України; збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Основними елементами правового інституту громадянства є його набуття та припинення.

Підстави набуття громадянства України за ст. 6 Закону України "Про громадянство України" поділяються на кілька груп:

1) за народженням філіація (від лат. filius — син). Філіація може бути двох видів — на підставі принципу "права крові" і принципу "права ґрунту". В Україні застосовується і той, й інший принципи. У першому випадку дитина набуває громадянства батьків незалежно від місця народження, а в іншому — дитина стає громадянином держави, на території якої вона народилась, незалежно від громадянства батьків;

2) за територіальним походженням згідно із ст. 8 Закону України "Про громадянство України" реєструється громадянином України особа, яка сама або хоча б один з її батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 р. на території, яка стала територією України відповідно до ст. 5 Закону України "Про правонаступництво України", а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки і є особою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти;

3) внаслідок прийняття до громадянства (натуралізації). Розрізняють натуралізацію за законом і за заявою. Перша передбачена у разі усиновлення або встановлення опіки чи піклування над дитиною громадянами України.

Умовами прийняття до громадянства України є: визнання і дотримання Конституції України та законів України; зобов'язання припинити іноземне громадянство або неперебування в іноземному громадянстві; безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх 5 років. Ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України терміном понад 2 роки та постійно проживає в Україні на законних підставах; отримання дозволу на постійне проживання в Україні; володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування (ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади — сліпота, глухість, німота); наявність законних джерел існування.

Водночас до громадянства України не може бути прийнята особа, яка: вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид; засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості); вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким злочином.

Крім того, до підстав набуття громадянства України належать поновлення у громадянстві; встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; встановлення батьківства (ст. 15 Закону); інші підстави, передбачені міжнароднимидоговорами України. Такими підставами можна визнати оптацію (від лат. optatio — вибір, бажання) — право вільно обирати громадянство тієї чи іншої держави у зв'язку з переходом частини території від однієї держави до іншої або проголошенням частини території колишньої держави новою незалежною державою (наприклад, радянсько-чехословацький договір 1945 р. про Закарпатську Україну) та трансферт — примусова зміна громадянства при переході частини території від однієї держави до іншої.

Законодавством також передбачаються підстави припинення громадянства України. Насамперед до них належать:

1) вихід з громадянства України — громадянин України, який виїхав на постійне проживання за кордон, може вийти з громадянства України за його клопотанням. Вихід з громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про вихід з громадянства України, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню;

2) втрата громадянства України у разі, якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави; якщо іноземець набув громадянство України і не подав документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього; якщо іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов'язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство; якщо особа набула громадянство України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів; якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави. Від втрати громадянства слід відрізняти примусове позбавлення громадянства, яке чинним законодавством України забороняється.

Loading...

 
 

Цікаве