WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття та система міжнародного права - Реферат

Поняття та система міжнародного права - Реферат

Втім, ситуація кардинально змінилась з розвитком міжнародного права. У ХХ ст. було остаточно закріплено основні цілі та принципи співіснування держав. У міжнародному праві сформувався комплекс імперативних норм jus cogens, за допомогою яких було систематизовано та об'єднано в єдину систему розрізнені комплекси міжнародно-правових норм.

Таким чином, можна стверджувати, що сучасна система міжнародного права має чітку ієрархію, яка дає можливість визначити роль і місце складових елементів міжнародного права в його системі. Завдяки існуючій системі норми міжнародного права здатні комплексно врегульовувати сучасні міжнародні відносини. Сучасній системі міжнародного права притаманна характерна внутрішня структура, яка є особливою організацією його норм, взаємозв'язком норм, інститутів і галузей міжнародного права.

У системі міжнародного права окреме місце посідають загальносистемні інститути міжнародного права, які не входять в якусь окрему галузь міжнародного права. Вони мають вирішальне значення для всього міжнародного права. Серед таких інститутів можна виокремити інститут міжнародної правосуб'єктності, інститут міжнародної відповідальності, інститут застосування норм міжнародного права та ін.

Найбільшим структурним елементом у системі міжнародного права є галузь. Галузь міжнародного права є сукупністю норм і принципів, які регулюють відносини між суб'єктами міжнародного права у певній сфері, що складає специфічний предмет міжнародного права та пов'язана із специфічною групою об'єктів міжнародного права. Єдиного переліку галузей, так само як і інститутів міжнародного права не існує. Але загальновизнаними галузями міжнародного права є такі: право міжнародних договорів, міжнародне морське право, міжнародне повітряне право, міжнародне космічне право, дипломатичне та консульське право, право міжнародних організацій, право міжнародної безпеки, міжнародне економічне право, право охорони навколишнього середовища тощо.

Із розвитком міжнародного права виникають нові інститути та галузі, деякі припиняють існування, а інші продовжують відігравати таку ж важливу роль, як і раніше. Так, серед найновіших галузей міжнародного права можна виокремити: міжнародне космічне право, міжнародне право навколишнього середовища, міжнародне атомне право тощо.

Наступним, більш дрібним, елементом системи міжнародного права є суто галузеві інститути, які регулюють відносини суб'єктів з приводу певного об'єкта в межах конкретної галузі. Прикладом галузевих інститутів може бути інститут дипломатичних імунітетів у галузі дипломатичного права або інститут мирного проходу судів через територіальне море держав у галузі міжнародного морського права. Інколи інститути можуть функціонувати на межі двох або більше галузей міжнародного права. В такому випадку вони мають назву міжгалузевих або прикордонних інститутів.

Найдрібнішим елементом системи міжнародного права є міжнародно-правова норма, адже саме норми лежать в основі структурної побудови інститутів та складніших утворень — галузей міжнародного права.

Норми міжнародного права — це юридично обов'язкові правила поведінки держав та інших суб'єктів міжнародного права в міжнародних відносинах, які встановлюються шляхом узгодження волі суб'єктів.

Однією з особливостей міжнародного права є те, що суб'єкти самі створюють норми шляхом добровільного волевиявлення. Саме цей факт і зумовлює загальнодемократичний характер міжнародного права. Ніхто не в змозі встановити правила поведінки для суб'єктів міжнародного права всупереч їх волі. Отже, більшість норм міжнародного права не мають загальнообов'язкового характеру. Разом з тим у необхідних випадках дотримання норм міжнародного права забезпечується шляхом застосування примусу як на колективній, так і індивідуальній основі.

Норми є первинним елементом у внутрішній структурі міжнародного права. Вони закріплюються у загальновизнаних юридичних формах, якими є такі джерела міжнародного права, як міжнародний договір, міжнародний звичай, а також окремі акти міжнародних організацій. Специфіка норм міжнародного права зумовлена характерними особливостями системи міжнародного права. Відповідно норми міжнародного права мають особливий об'єкт регулювання, який входить у сферу дії всього міжнародного права.

Внутрішня структура норми міжнародного права відрізняється від такої у внутрішньодержавному праві. Так, у внутрішньому праві більшість норм складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції та санкції. У міжнародному праві норма складається лише з диспозиції, тобто належного правила поведінки, зрідка норма також може містити гіпотезу, але ні в якому разі структурним елементом норми міжнародного права не може бути санкція. Останні й складають окремий інститут міжнародного права. В певних випадках в конкретному міжнародному договорі також може бути передбачено можливість застосування санкцій.

Багатоманітність норм міжнародного права зумовлює необхідність їх класифікації, а оскільки вони неоднорідні за змістом і формою, то застосовується багато критеріїв.

За змістом нормативних приписів норми поділяються на принципи та власне норми. Норми-принципи міжнародного права визначають загальні основи поведінки держав та інших суб'єктів міжнародного права. Звичайні норми міжнародного права регулюють більш вузькі питання, які входять у сферу дії окремих галузей міжнародного права.

За кількістю суб'єктів норми міжнародного права можуть бути розподілені на універсальні, регіональні та локальні або партикулярні. Найбільш вагомими є універсальні норми. Вони створюються з метою врегулювання найважливіших питань та приймаються міжнародним співтовариством у цілому. Такі норми містяться переважним чином у міжнародних звичаях. Відповідно регіональні норми регулюють питання, які мають особливе значення для суб'єктів певного географічного регіону. Локальні, або партикулярні, норми складають для врегулювання відносин між обмеженою кількістю держав, найчастіше сусідніх, але це необов'язково. Важливо, що в міжнародному праві більшість норм є саме локальними, вони містяться переважно в міжнародних договорах.

За юридичною силою норми поділяються на імперативні та диспозитивні. Імперативні норми, або норми jus cogens, складають особливу категорію у системі норм міжнародного права. Їм притаманна найвища юридична сила і вони визнаються міжнародним співтовариством як такі, відхилення від яких неприпустиме. Імперативна норма може бути змінена або скасована лише наступною нормою такої ж сили. Договір є недійсним, якщо в момент укладання він суперечить імперативній нормі. Більше того, у разі виникнення нової імперативної норми будь-який договір, що суперечить їй, стає недійсним і припиняє дію. Таке значення імперативних норм у міжнародному праві зумовлює той факт, що вони забезпечуються найжорсткішими засобами примусу. Тобто у разі порушення імперативної норми виникають універсальні відносини відповідальності.

Але основний масив норм міжнародного права є диспозитивним. Диспозитивні норми встановлюють правила поведінки, відступити від яких можна за взаємною згодою сторін, якщо це не зачіпає права третіх сторін. Зазначена властивість диспозитивних норм не означає, що вони не є юридично обов'язковими; навпаки, їх порушення тягне міжнародно-правову відповідальність. Тобто, їх диспозитивний характер полягає у можливості суб'єктів врегулювати відносини іншим чином, ніж це передбачено диспозитивною нормою.

Залежно від джерела, в якому містяться норми міжнародного права, вони поділяються на договірні та звичаєві. Останнім часом склалась тенденція виділення в окрему категорію норм-рішень міжнародних організацій.

Крім того, в міжнародному праві, як і у внутрішньодержавному, існує поділ норм на матеріальні та процесуальні, але з тією різницею, що міжнародних процесуальних норм набагато менше, ніж матеріальних. Відповідно процесуальні норми міжнародного права регулюють як створення, так і реалізацію міжнародного права. Слід зазначити, що однією із сучасних тенденцій міжнародного права є формування окремої галузі — міжнародного процесуального права.

Існують також й інші критерії класифікації норм міжнародного права.

З метою забезпечення єдиного розуміння норм міжнародного права щодо норм міжнародного права дедалі частіше застосовуються кодифікація або інкорпорація. З погляду міжнародного права кодифікація є процесом удосконалення норм міжнародного права шляхом приведення у підпорядковану систему. Під удосконаленням розуміється процес уточнення норм, усунення певних суперечностей між ними, скасування застарілих норм і вироблення нових. Результатом кодифікації є складання єдиного міжнародного нормативно-правового акту, незалежно від того, чи міститься він в одному документі, чи в кількох, пов'язаних між собою документах. Під час кодифікації надається найчіткіше і точніше формулювання існуючих норм міжнародного права.

На сьогодні більшість кодифікацій проводиться в рамках міжнародних організацій. Зокрема, у рамках ООН проблемами кодифікації опікується Комісія ООН з міжнародного права. Офіційна кодифікація затверджується суб'єктами міжнародного права. Крім того, існує й неофіційна кодифікація, яка не має юридичної сили, та здійснюється з метою дослідження і тлумачення норм окремої міжнародно-правової галузі. Прикладами чинних кодифікаційних актів може бути передусім Віденська Конвенція про право міжнародних договорів 1969 р.2, Конвенція ООН з морського права 1982 р.3 тощо.

Від кодифікації слід відрізняти інкорпорацію, яка є систематизацією норм міжнародного права та об'єднання їх за певними критеріями в хронологічному, алфавітному або іншому порядку. Під час здійснення інкорпорації не відбувається оновлення змісту норм, у міжнародно-правовий акт вносяться всі наступні поправки, а також вилучаються скасовані норми.

1 Організація Об'єднаних Націй (ООН) — універсальна міжнародна організація із забезпечення миру, безпеки та міжнародного співробітництва. Створена у 1945 р. з ініціативи провідних країн антигітлерівської коаліції (СРСР, Китаю, Великобританії, Франції). На 2002 р. членом ООН була 191 країна. Україна є членом ООН з часу її заснування.

2 Була прийнята на конференції ООН у Відні, набрала чинності 27 січня 1980 р. Детально регламентує порядок укладання міжнародних договорів, набуття ними чинності, тлумачення, застосування. Учасниками конвенції є 81 держава, у тому числі Україна з 1986 р.

3 Прийнята ІІІ Конференцією ООН з морського права 30 квітня 1980 р. Набрала чинності у 1994 р., через рік після того, як 60-та держава надіслала ратифікаційні документи. На підготовку тексту документа знадобилось 15 років і ще 12 — на набуття нею чинності.

Loading...

 
 

Цікаве