WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття та система міжнародного права - Реферат

Поняття та система міжнародного права - Реферат

Реферат на тему:

Поняття та система міжнародного права

Історія людства тривалий час формувалась з позиції сильнішого, тому не дивно, що досить довго міжнародні відносини переважно базувались на так званому праві війни — ad bellum. Лише на початку ХІХ ст. погляди видатних філософів, які свого часу сприймались виключно як утопія, певною мірою почали пристосовуватись до реального життя. Біль і страждання двох світових війн ХХ ст. з усією переконливістю довели, що подальше бездумне використання сили з метою розподілу сфер впливу на світовій арені призведе до суцільної катастрофи, наслідки якої можуть стати невиправними. Людство, як ніколи, усвідомило результати подальшого протистояння. Саме в цей період було закладено фундамент майбутнього розвитку міжнародних відносин на засадах міжнародного права.

У 1945 р. було створено дійсно універсальну міжнародну організацію та визначено основні принципи сучасного міжнародного права. Саме у Статуті Організації Об'єднаних Націй1 містяться так звані норми jus cogens, тобто норми найвищої сили, порушення яких безумовно веде до порушення прав суб'єктів міжнародного права, а в певних випадках — і до загрози міжнародному миру та безпеці. З часу прийняття Статуту ООН виникли нові універсальні принципи міжнародного права, деякою мірою змінилось формулювання і зміст первинних принципів, закріплених у Статуті, але всі вони актуальні і в наш час, адже закріплюють основні засади міжнародного співіснування.

Сучасне міжнародне право відрізняється від того, що мали на увазі держави-переможці, затверджуючи Статут ООН. Якщо класичне міжнародне право було суто міждержавним за характером, то сфера дії сучасного міжнародного права суттєво розширилась. Сьогоднішні реалії дозволяють із впевненістю стверджувати, що система міжнародного права не є виключною прерогативою політичних лідерів і "найсильніших" світу цього. Головним принципом демократичних держав, який задекларовано в їх основних законах, є принцип поваги прав і основних свобод людини. Відповідно на перше місце виступає людина, пересічний громадянин з його повсякденними проблемами. Вирішення цих проблем і становить по суті основне завдання не лише нашого національного суспільства, а й всього світового співтовариства.

Безперечним є і той факт, що саме міжнародне право здатне певним чином впливати на визначення шляхів подальшого розвитку світового співтовариства. І в цьому полягає одна з особливостей та основних функцій міжнародного права — функція програмування розвитку міжнародних відносин і міжнародного права.

Термін "міжнародне право" на сьогодні є сталим і загальновизнаним, хоча науковці-міжнародники свого часу висловлювали сумніви щодо точності зазначеного терміну. Деякі з них вважали, що не можна назвати цю систему "міжнародною", і дійсно, по суті міжнародне право регулює насамперед міждержавні відносини, а не відносини між народами, якщо дослівно розуміти запропонований термін. Хоча суб'єктний склад міжнародного права не обмежується державами, саме вони є головними, первинними суб'єктами, без яких навіть існування цієї особливої системи немислиме.

Інші вчені не визнавали правової сутності міжнародного права. Вони вважали, що міжнародне право — це лише аргументація певної поведінки суб'єктів і ніяк не система норм. Досить часто до міжнародного права включали певні соціальні, політичні норми або норми моралі, що безумовно додавало аргументів нігілістам, які заперечували правову природу міжнародного права. Але, незважаючи на певну умовність терміну, жоден із запропонованих альтернативних термінів не дістав поширення, за винятком окремих країн (Норвегія, Німеччина, Ісландія). Але й ті нечисленні виключення пов'язані скоріше з мовними особливостями цих країн.

Щодо визначення міжнародного права можна сказати, що як і будь-яка галузь права — це система норм, котра має на меті врегулювання особливого виду соціальних відносин, учасниками яких є передусім держави, а також деякі інші суб'єкти міжнародного права. На відміну від інших видів міждержавних відносин, у міжнародному праві нормам притаманна юридична сила, що передбачає особливий механізм дії цих норм, зокрема можливість застосування примусу. Дещо узагальнено можна сказати, що міжнародне право складає особливий правовий механізм регулювання міжнародних відносин.

Для того щоб з'ясувати характерні особливості міжнародного права, доцільно провести порівняльний аналіз із внутрішньодержавним правом. Дійсно, міжнародне право і внутрішньодержавне право — це дві самостійні системи, і відмінності між ними значні. При їх порівнянні можна виокремити розбіжності за такими критеріями: суб'єктами, об'єктами, предметом, способом створення норм, джерелами, порядком застосування примусу.

Отже, як уже зазначалось, головними суб'єктами міжнародного права є самостійні, суверенні утворення — держави, міждержавні організації, а також деякі інші суб'єкти. Надто дискусійним є питання правосуб'єктності фізичної особи, хоча з часом збільшується кількість випадків, коли фізична особа може бути суб'єктом міжнародного права. Так, на сьогодні індивід може висунути позов проти держави, підставою для чого є визнання та закріплення універсального принципу поваги прав і основних свобод людини. Крім того, фізична особа є повноцінним суб'єктом такої галузі міжнародного права, як гуманітарне право. Але в будь-якому разі міжнародна правосуб'єктність фізичної особи є обмеженою.

У той же час у внутрішньодержавному праві саме фізичні та юридичні особи виступають основними носіями суб'єктивних прав і обов'язків.

Об'єктами міжнародного права є певні матеріальні та нематеріальні блага, дії або утримання від дій, які виходять за межі юрисдикції однієї держави, з приводу яких суб'єкти міжнародного права вступають у міжнародні відносини. Наприклад, об'єктом міжнародного права може бути континентальний шельф, певні міжнародні території, тобто території, на які не поширюється суверенітет жодної держави, тощо. У той же час об'єктом внутрішнього права є також певні матеріальні та нематеріальні блага, але на які поширюється юрисдикція конкретної держави.

Предметом міжнародного права є ті відносини, які складаються між суб'єктами міжнародного права щодо об'єктів, які входять у сферу дії міжнародного права. Відповідно предметом внутрішнього права є відносини між національними суб'єктами щодо об'єктів, на які поширюється юрисдикція цієї держави.

Наступною особливістю є спосіб створення норм. На відміну від національних правових систем, які побудовані за принципом розподілу влад та в яких законотворення є виключно прерогативою законодавчої гілки влади, в міжнародному праві норми створюються самими суб'єктами шляхом узгодження їх воль. З тієї ж причини в міжнародному праві відсутні органи, до функцій яких входить контроль за виконанням норм міжнародного права, як це відбувається у внутрішньодержавному праві.

Однією з найважливіших характеристик правової системи є система його джерел. У міжнародному праві основних джерел два — міжнародний договір та міжнародний звичай. Тоді як у національних правових системах основна роль належить законам і підзаконним актам або судовим прецедентам кожної держави.

На відміну від внутрішньодержавної правової системи міжнародне право будується не за принципом субординації, який притаманний національним правовим системам, а за принципом координації. Тобто міжнародне право регулює відносини між рівноцінними суверенними суб'єктами і в ньому не існує наддержавних органів влади. Особливості нормотворчої діяльності в міжнародному праві зумовлюють загальнодемократичну сутність міжнародного права. Тобто в процесі узгодження воль держав із різним державним устроєм відкидається будь-яке соціальне забарвлення такої норми. Тоді як навіть у найдемократичнішій державі неможливо позбавитись від ідеологічного та соціального впливу осіб, які відповідальні за створення та прийняття нормативно-правових актів.

Отже, можна дійти висновку, що між двома правовими системами — внутрішньодержавною та міжнародною — існує чітке розмежування, зумовлене характерними особливостями кожної із систем. Але ці системи надзвичайно тісно співпрацюють, адже в сучасному суспільстві неможливо уявити державу, повністю ізольовану від іншого світу, тобто по суті від міжнародних відносин, які регулюються міжнародним правом. З цього приводу доречно навести думку видатного французького юриста-міжнародника Ш. Руссо, який вважав, що в питаннях співвідношення внутрішнього і міжнародного права можливі лише два рішення — або два правопорядки незалежні один від одного, відокремлені (дуалізм), або вони походять один від одного, що автоматично означає визнання концепції єдиного права (монізм). Дійсно, в теорії міжнародного права загальновідомі два протилежні погляди щодо співвідношення внутрішнього і міжнародного права — дуалістична та моністична. Остання розрізняє теорію примату внутрішнього права і теорію примату міжнародного права.

Окрім внутрішньодержавного, міжнародне право тісно взаємодіє з міжнародним приватним правом. Як і в міжнародному праві, норми міжнародного приватного права мають спільну мету, а саме — створення правових умов розвитку міжнародних відносин. Спільна риса полягає також у тому, що в обох випадках відносини виходять за межі однієї держави.

Але насамперед необхідно визначитись, що на відміну від міжнародного права, яке є самостійною системою права, міжнародне приватне право складає частину внутрішньої правової системи кожної держави, тобто не існує єдиної системи міжнародного приватного права. Міжнародне приватне право регулює особливу групу цивільно-правових відносин, ускладнених іноземним елементом. Міжнародне право було б точніше йменувати в такому розумінні "міждержавним", тобто системою, що регулює загальнополітичні відносини між державами. Розмежування сфери дії міжнародного права та міжнародного приватного права ускладнюється й тим фактором, що в певних випадках вони регулюють спільний комплекс правовідносин, але із застосуванням специфічних для кожної системи методів. У будь-якому випадку слід чітко відрізняти сферу дії цих двох правосистем.

Визначення міжнародного права доцільно пов'язати із визначенням системи міжнародного права, адже будь-яке право — це насамперед система норм, і міжнародне право не є винятком з цього правила. Але цим нормам притаманна особлива структура та механізм дії.

Система міжнародного права — це сукупність принципів і норм міжнародного права, які становлять єдине ціле і впорядковані розподілом на відносно самостійні компоненти: інститути і галузі міжнародного права.

Тривалий час у міжнародному праві існували лише розрізнені комплекси норм, які регулювали локальні або регіональні відносини (наприклад, союзницькі договори) і загальні відносини шляхом встановлення елементарних правил поведінки (таких як, наприклад, дипломатичні привілеї). У міжнародному праві не існувало загальних правил поведінки; норми та правила мали виключно диспозитивний характер. Дію практично будь-якої норми міжнародного права можна було змінити або припинити за взаємною згодою двох чи більше держав.

Loading...

 
 

Цікаве