WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Основи цивільного процесуй - Реферат

Основи цивільного процесуй - Реферат

Реферат на тему:

Основи цивільного процесу

Цивільне процесуальне право — це система правових норм, які регулюють діяльність і пов'язані з нею процесуальні відносини суду та інших учасників судової справи, що виникають при здійсненні правосуддя за цивільними справами.

Предметом цивільного процесуального права є процесуальні дії і пов'язані з ними процесуальні відносини суду та інших учасників судової справи, що виникають при здійсненні правосуддя за цивільними справами.

Цивільний процес — це система взаємопов'язаних дій і правовідносин його учасників.

Основними джерелами цивільного процесуального права є Конституція України, Цивільний процесуальний кодекс (ЦПК) України, прийнятий 18.07.63, Закон України "Про судоустрій" від 07.02.02, Закон України "Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів" від 29.11.01, постанови Пленуму Верховного Суду України.

Законодавство про цивільне судочинство встановлює єдиний порядок розгляду цивільних справ, об'єднаних за матеріальними ознаками в три види:

  • справипозовного провадження. Це провадження по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, кооперативних правовідносин. Вони характеризуються наявністю двох сторін з протилежними інтересами і спірністю їх правовідносин, які передаються на розгляд суду. Справа в суді порушується шляхом подачі позову;

  • провадження по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин. Вони стосуються спору, який виник з приводу законності дій органів держави. В цих справах однією із сторін обов'язково буде орган держави чи посадова особа (гл. 30—32 ЦПК України). В цих справах відсутній спір про право. В суді справа порушується шляхом подачі скарги;

  • справи окремого провадження. В цих справах відсутній спір про право, відсутні сторони з протилежними інтересами. Вони спрямовуються на встановлення певних обставин, наявності юридичних фактів або юридичного стану особи, необхідних для реалізації суб'єктивних прав (гл. 33—39 ЦПК України). Заінтересована особа звертається у суд із заявою.

Цивільне судочинство складається з окремих частин (стадій).

Стадіями цивільного процесу є:

  1. Порушення цивільної справи в суді. Для захисту порушених прав та інтересів фізичних, юридичних осіб і держави вони наділені правом звертатися до суду. Цивільним процесуальним засобом, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду з метою здійснення правосуддя виступає позов, заява чи скарга. Справа розпочинається за волевиявленням особи, права та інтереси якої порушені.

  2. Підготовка цивільної справи до судового розгляду. Метою стадії підготовки справи до судового розгляду є забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи, сприяння найповнішому і реальному захисту прав та інтересів заінтересованих осіб. Для досягнення мети підготовки справи до судового розгляду суддя повинен виконати такі завдання: визначити характер спірних правовідносин сторін; уточнити обставини, що підлягають встановленню; з'ясувати коло доказів, необхідних для вирішення справи; визначити склад осіб, які повинні брати участь у справі. Процесуальні дії осіб, які беруть участь у справі, виконуються, як правило, на вимогу судді. Але вони можуть виконувати процесуальні дії, спрямовані на підготовку справи до розгляду, за власною ініціативою (подавати докази, заявляти клопотання та ін.).

  3. Судовий розгляд справи: 1) підготовча частина; 2) розгляд справи по суті; 3) судові дебати; 4) винесення рішення, ухвали. Значення цієї стадії визначається змістом діяльності суду першої інстанції і виконуваних ним функцій. Шляхом розгляду цивільних справ здійснюються функції правосуддя і виконуються завдання цивільного судочинства — захист прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб та держави. Розглядаючи цивільні справи, суд покликаний спрямовувати свою діяльність на всебічне, повне та об'єктивне вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством.

  4. Апеляційне провадження. Для надання додаткових гарантій захисту прав та інтересів громадян, юридичних осіб і держави, а також забезпечення законності та обґрунтованості судових рішень і ухвал в цивільне судочинство було введено інститут апеляційного провадження. Суть апеляції полягає в новому (повторному) розгляді і перевирішенні справ по рішеннях та ухвалах, які не набрали законної сили, судом апеляційної інстанції.

  5. Виконавче провадження. Рішення й ухвали суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх осіб, на яких вони поширюються, і підлягають виконанню на всій території України. Рішення й ухвали, які не виконуються добровільно у встановлений строк, виконуються примусово органами Державної виконавчої служби. Для примусового виконання рішення, ухвали суду видається виконавчий лист. Виконавчий лист — це письмовий документ встановленої форми і змісту, який видається судом загальної юрисдикції, і зобов'язує боржника, інших осіб точно і своєчасно виконати рішення суду і сприяти державному виконавцю у примусовому їх виконанні.

  6. Касаційне провадження. Іноді помилкові рішення не оскаржуються. Не виключено, що апеляційний суд може ускладнити помилку, внаслідок чого набирають законної сили несправедливі рішення. Проте дія принципу законності зумовлює необхідність скасування таких рішень. Зазначені обставини вимагають створення додаткових гарантій забезпечення законності судових рішень і ухвал. Такою цивільною процесуальною гарантією є інститут касаційного оскарження і перевірки судових рішень і ухвал — касаційного провадження. Суть касаційного провадження полягає в тому, що суд касаційної інстанції за скаргою осіб, що беруть участь у справі перевіряє законність рішень і ухвал суду першої та апеляційної інстанції, що набрали чинності.

  7. Перегляд рішень у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами. Такий перегляд забезпечує законність і обґрунтованість рішень і ухвал, гарантує можливість судового розгляду нововиявлених обставин, які не були предметом його розгляду з незалежних від суду та осіб, які брали участь у розгляді справи, причин, для встановлення можливого впливу на результати розгляду справи.

Цивільні процесуальні правовідносини можуть виникати тільки між носіями цивільних процесуальних прав і обов'язків у процесі здійснення правосуддя, тобто між суб'єктами. Суб'єкти вказаних правовідносин класифікуються за їх роллю, завданнями і метою участі в процесі: особи, які здійснюють правосуддя в цивільних справах і діяльність яких пов'язана з ним (суд, державна виконавча служба); особи, які беруть участь у справі (особи, які захищають свої права — позивач, відповідач; особи, які захищають інтереси інших осіб — прокурор, органи держави); особи, які не беруть участі у справі (вони не мають юридичного інтересу до процесу, в результаті чого не наділені правом впливати на його хід — експерти, перекладачі, свідки). Суб'єкти повинні мати правоздатність, а для того, щоб здійснювати свої процесуальні права особисто, ще й дієздатність.

Сторони — це основні суб'єкти позовного провадження, особисто заінтересовані в позитивному для них судовому рішенні, від імені та в інтересах яких ведеться справа, на яких поширюється матеріально-правова сила рішення і покладаються судові витрати. Сторони — це особи, чий спір про право повинен вирішити суд. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивач — це юридична чи фізична особа, яка звертається до суду за захистом своїх суб'єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів, а також особа, в інтересах якої подано позов. Відповідач — це юридична чи фізична особа, яка притягується за заявою позивача до відповідальності за порушення чи оспорення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

Для сторін характерна протилежність їх процесуальних інтересів, тому в процесі неможливе об'єднання позивача і відповідача.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судом. Чинне законодавство встановлює правила розподілу цивільних справ між судами різних ланок, між судами однієї ланки. Сукупність цивільних справ, які підлягають розгляду і вирішенню по суті в даній конкретній ланці судової системи і в даному конкретному суді цієї ланки, називається підсудністю. За загальним правилом всі справи по суті (тобто вперше) розглядаються місцевим судом (судом першої інстанції) за місцем проживання відповідача. В разі незгоди з рішенням, що не набуло чинності, воно може бути оскаржене до суду другої інстанції. Такими судами є апеляційні суди. При оскарженні рішення, яке набрало законної сили, слід звертатися до суду третьої (касаційної) інстанції. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України, якому надано виключне право переглядати у порядку повторної касації всі справи, розглянуті судами загальної юрисдикції у касаційному порядку.

Cт. 15 Цивільного процесуального кодексу України зобов'язує суд встановлювати по кожній справі, яку він розглядає, об'єктивну істину. Це досягається шляхом доказування.

Доказування — це діяльність суду і осіб, які беруть участь у справі, по збиранню, дослідженню та оцінці доказів, спрямована на встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Факти, які повинен встановити суд, насамперед є фактами юридичними, тобто такими, з якими суд пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. Такі факти встановлюються за допомогою доказів. Докази — це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Джерела отримання доказів називаються засобами доказування. До них належать: пояснення сторін і третіх осіб; показання свідків; письмові докази; речові докази; висновки експертів.

Захист порушеного або оспорюваного права чи інтересу здійснюється у певній процесуальній формі. Звернення в суд юридично заінтересованої особи для захисту порушеного суб'єктивного цивільного, сімейного, трудового тощо права називається позовом. Він є засобом початку позовного провадження і передбачає стан спору, тобто невиконання однією особою вимог іншої або оспорювання однією особою прав іншої. Тому вимога до суду про вирішення правового спору завжди поєднана з певними матеріально-правовими вимогами.

Позовна заява подається в письмовій формі до суду, який буде розглядати дану справу. Строки подачі позовної заяви визначені Цивільним кодексом України. Відповідно до ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України позовна заява повинна містити: назву суду, до якого подається заява; точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, назву представника позивача, коли позовна заява подається представником; зміст позовних вимог; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що стверджують позов; зазначення ціни позову; підпис позивача або його представника і час подання заяви.

Loading...

 
 

Цікаве